Чи може Україна дозволити собі «війну на виснаження»?

Україна отримала багато зброї від союзників
фото з відкритих джерел

Як бачимо навіть США не застраховані від вибриків популізму і політичної короткозорості

Політична криза у США спричинена питанням допомоги Україні – ще один доказ того наскільки стратегічно неправильною є ставка на «війну на виснаження», на яку іноді згоджуються і в Україні, заявляючи, що нам треба змиритися з тим, що війна в Україні буде ще на довгі-довгі роки.
 
Проблема тут не лише в тому, що війна в Україні «буде на довгі-довгі роки». І не лише проблема у обмежених, насамперед людських ресурсах України, які мають властивість закінчуватися.
 
А і в тому, що об’єктивна залежність України від зовнішніх фінансових, військових, політичних ресурсів робить таку стратегію вкрай непередбачуваною, і без жодних гарантій перемоги. Навіть попри великі жертви з боку України. Впродовж років боротьби.
 
Адже будь-які вибори, будь-який спалах хвороби популізму у західних демократіях, будь-які вибрики якихось неадекватних орбанів можуть перекрити канали фінансової та військової допомоги. І Україна може опинитися у надскладних умовах. Без перспектив однозначної перемоги...
 
Як бачимо навіть США не застраховані від вибриків популізму і політичної короткозорості. А глава дипломатії ЄС Боррель заявляє, що Євросоюз не зможе замінити американську підтримку, яка вона не надійде. А відтак,  маємо робити ставку не на війну «на виснаження», а на швидше завершення принаймні цього етапу російсько-української війни.
 
Завершення – через поступове входження до НАТО (наприклад, за німецьким варіантом), через якісне, а не кількісне посилення на фронті, через багатократне посилення дипломатичного тиску щодо збільшення антиросійських санкцій, через розгортання власних військових виробництв, через розмаїті інструменти і, можливо, навіть етапи боротьби за відновлення суверенітету над всієї територією України.
 
«Війну на виснаження» можуть собі дозволити самодостатні країни з власною економікою та оборонною промисловістю. А сподіватися на довготривалу стратегію – особливо «на виснаження», – яка залежить від зовнішніх, навіть, поки дружніх – політиків і цілих країн – ризиковано і неприпустимо.

Читайте також: