Скільки ще триватиме війна?

Бачу все більше публікацій, що війна може тягнутися не місяці, а роки. Добре, що це не дуже приємне розуміння виникає у мислячих людей. Але чи опанувала ця думка нашим суспільством? І що, власне, повинно змінитися через роки відносно того, що є зараз?

На фронті тривають важкі криваві, але позиційні бої. Так, зберігаються шанси на стратегічний прорив ЗСУ, і наше командування намагається посилити наступ, щоб досягти цього прориву ще до осінніх дощів. Але 50 на 50, що осінь і багнюка застануть нас приблизно на тих же позиціях, що й сьогодні.

АТАКАМСи і Абрамси у тій кількості, що їх надають, посилять наші можливості, але не настільки, щоб оборона ворога відразу впала. Якщо підходити тверезо, то війна продовжиться принаймні наступного року.

Шо треба розуміти: недоімперія пристосувалася до війни і готова тягнути її хоч десятиліттями. Обсяг валютних надходжень від торгівлі енергоносіями в них зменшився, але він дозволяє фінансувати армію, виробляти зброю і боєприпаси і – головне – утримувати силовиків, які не допустять протестів і заворушень.

У середині 2022 року спостерігався розпач з причини санкцій – виник дефіцит товарів західного виробництва, скорочувалась кількість авіарейсів, росіяни тихенько, в кулачок, але нервували і бурчали. А зараз у магазинах знов повно підсанкційних товарів, ходять західні поїзди і літають західні літаки, які повинні були прикипіти до землі. Росіян припиняють пускати в Європу, але вони перемкнулися на арабській світ.

У більшості з них все більш-менш норм. І незадоволення війною зараз значно менше, ніж на її початку. Бо вона, як виявилося, зачіпає в першу чергу ті верстви населення недоімперії, які пасивні і на все згодні.

Цьому сприяє і свідома позиція колективного Заходу, якій панічно боїться неконтрольованого розпаду недоімперії, тому надає нам зброї і боєприпасів стільки, щоб розгрому агресора не сталося. Хотіли би розгрому – небо України вже б рясніло від F-16, Апачів і Томагавків. При цьому союзники запевняють, що не припинять підтримки Україні стільки, скільки треба.

Україна так і не стала на воєнні рейки, і не схоже, щоб наша влада мала такі плани. Принаймні, до президентських і парламентських виборів.

Тоді на що нам треба розраховувати? На жаль, тільки на доволі ірраціональні речі. Перш за все, через війну доведеться пройти майже всім, хто здатен тримати зброю. І будуть величезні втрати – людей, промисловості, інфраструктури, житла. До цього треба готуватися – свідомо, без паніки і розпачу. Пам’ятаючи: війна і обопільна ненависть зайшли так далеко, що при капітуляції України ворог нас не пожаліє і знищить по максимуму (у геноциді його вже звинуватили, так чого стримуватися?).

І Україні треба таки відшукати власні ресурси, щоб забезпечити наочний розгром ворога хоча б на окремій ділянці фронту – повернення Донецьку чи Маріуполя, заход у Крим, щось таке, що вдарить кувалдою по імперській пихатості росії. Тільки незаперечна і образлива поразка може ініціювати там ті процеси розпаду, без яких ми не будемо у справжній безпеці. Таке в історії рф було, а вони, як відомо, «можуть повторити».

За радянських часів я був таким дисидентом-лайт: на зібраннях критикував начальство, читав заборонену літературу, і сам писав те, що друкувати регулярно відмовлялися. Але навіть я і мої однодумці не очікували, що Радянський Союз – справжня наддержава – впаде і розвалиться за лічені роки.

З росією станеться щось подібне, як би Захід не ходив навколо неї навшпиньки. Бо вона за неадекватної влади вже перейшла межу стійкості, просто цього ще не видно, і все відбудеться раптом і мов би невідомо чому. Але треба, щоб до цього часу вистояла Україна.