Десятиліття турбулентності. Війна вже давно йде на глобальному рівні

Десятиліття турбулентності, про яке пише більшість західних аналітиків, маючи на увазі період після війни Росії проти України, почалося раніше. Під час війни.

Що якраз і показало помилковість розрахунку Заходу на довгу війну як найменш ризикований варіант для самого Заходу. Війна вже давно йде на глобальному рівні, зачіпаючи прямо чи опосередковано практично всі регіони світу. І зволікання на одному напрямку не знімає ризики, а навпаки – сприяє їхньому прояву на інших напрямках, аж до гарячого загострення ситуації.

Близький Схід. Зв'язок не прямий, але дотичний, з війною Росії проти України. Не тільки на очевидному рівні, коли безкарність (точніше вседозволеність) однієї агресії стає надихаючим прикладом для інших автократів і терористів. Але й на рівні реакції – маю на увазі вже включені Росією компанії дезінформації, коли Кремль хоче посварити всіх з усіма.

Як і з Іраном – який каже, що не керував атакою ХАМАСу на Ізраїль, але взагалі підтримує саме угруповання – теж зв'язок, якщо не дуже прямий, то все одно є.

Але що вражає? Вражає жорстокість, притаманна війнам і конфліктам, старим і новим, у 21 столітті.

Зрозуміло, що відбуваються тектонічні зрушення на геополітичному рівні (багато в чому спровоковані Росією), маю на увазі зміну балансу сил і впливу в різних регіонах. Геополітичні інтереси були, є і будуть завжди.

Стосовно Близького Сходу, той, хто стежить за ситуацією, не може не відзначити (як, наприклад, зазначає The Wall Street Journal), що атака ХАМАСу сталася на тлі двох процесів, у яких не зацікавлений Іран: 1). нормалізації відносин між Саудівською Аравією та Ізраїлем за посередництва США; 2). розширення зв'язків Ізраїлю (з огляду на мирні угоди з Єгиптом та Йорданією) з країнами Затоки, що формує вісь американських союзників, яка пов'язує три ключові пункти глобальної торгівлі – Суецький канал, протоку Ормуз і Баб аль-Мандеб, тобто, Червоне море з Арабським морем.

Але в цій атаці є щось більше. Та сама жорстокість, яку ми спостерігали в перші місяці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, і яку тепер бачимо щодо Ізраїлю. Те, що виокремлюють ізраїльські експерти як страшну особливість цієї атаки ХАМАСу, – це те, що тил фактично став фронтом, коли терористи спокійно зайшли до ізраїльських міст, використовуючи саме з цією метою ракетні атаки й атаки дронамі, ну і подальші звірства.

І десятиліття турбулентності, яке вже розпочалося, не обмежується цими осередками війни та конфлікту. Є багато потенційних точок напруги. Взяти, хоча б, ті самі Балкани.

Це я до того, що війна давно має глобальний характер. І діяти потрібно на випередження, а не в режимі реагування, та ще й деколи запізнілого (як із фактично відсутньою реакцією Заходу 2014 року на анексію Криму і початок війни на Донбасі, а до того – війни з Грузією 2008-го).