Що не так з погодженням Валерія Залужного послом у Лондон?

Новина про погодження Президентом України кандидатури Валерія Залужного на посаду Посла України в Сполученому Королівстві була приречена стати резонансною. Певне, такою вона і замислювалася авторами «погодження», що одразу потягнуло за собою хаотичну реакцію на це рішення як в Україні, так і за кордоном. Причиною всьому є масштаб особистості «Залізного Генерала», його бойовий досвід та унікальні знання і навички, які точно мають бути у максимально ефективний спосіб використані в інтересах України та нашої перемоги.

У дипломатичній роботі високо цінується аналіз та інформація «з перших вуст». У цьому Валерій Залужний однозначно становитиме унікальний інтерес для партнерів, на якій посаді він би не опинився. Ця обставина природно підказує дипломатичний вимір як один з найбільш перспективних для його діяльності. Але дипломатична робота не обов’язково означає посольську діяльність. З усією повагою до наших контактів з Великою Британією та наданої допомоги, за яку ми глибоко вдячні, чи Лондон і справді є саме тим містом, а вірчі грамоти Посла є саме тим мандатом, що в особі Валерія Залужного якнайкраще зіграють на користь національним інтересам України?

Маємо аргументовані сумніви.

Посада Посла України у Великій Британії давно і невиправдано перебуває вакантною. В Лондоні має бути особистість, яка зможе гідно представляти інтереси України, комунікувати нагальні потреби та зміцнювати різносторонню підтримку британського істеблішменту. І це має бути професійний фахівець з належним дипломатичним хистом, бекграундом, досвідом, знаннями та амбіцією. Адже робота Посла – це не лише військово-оборонні питання і зводити двосторонні відносини з Британією лише до зброї недоречно і неправильно. Слід не забувати, що Лондон – це, насамперед, потужний фінансовий та інвестиційний центр, вагомий торговельно-економічний партнер, що потребує особливого специфічного підходу в роботі Посла, а також, враховуючи значну кількість українців, масштабну консульсько-правову роботу.

Дозволимо собі стверджувати, що Валерій Залужний має те, чого не мають інші, і його потенціал на дипломатичній ниві можна (і слід) застосовувати більш креативно, ніж Посол у Лондоні. Більш ефективним було б наділити його повноваженнями Спеціального посланника України з питань мобілізації військової підтримки України. Такий широкий, не обмежений географією мандат, дозволив би «Залізному Генералу» працювати на різних майданчиках і у різних форматах, у тому числі т.зв. «човникової дипломатії». І не лише в Лондоні. Саме це сьогодні і потрібно Україні, зокрема у світлі проблем, з якими зіткнулась наша допомога в Конгресі США, або в Бундестазі, або на фоні ініціатив президентів Чехії чи Франції. Він став би «магнітом» для притягнення міжнародної уваги до України, вакциною проти зростаючої глобальної втоми від війни.

Вважаємо, що саме такий креативний формат дипломатичної роботи екс-Головнокомандувача міг би забезпечувати значні переваги для зростання військової підтримки та, відповідно, зміцнення стійкості України.

Водночас, він може нести значні ризики для монополії команди влади на образ «лідера війни та перемоги». Місія Спеціального посланника потенційно давала б йому як «легенді антиросійського спротиву» потужні інструменти для розширення мережі міжнародних контактів високого рівня не лише у західних країнах, але і країнах Глобального Півдня, майданчик для посилення присутності в світовому інформаційному середовищі, нарощування власного політичного капіталу як в Україні, так і за кордоном.

Чи зважила Банкова всі можливі дипломатичні варіанти для обрання максимально ефективного варіанту для інтересів України? Чи політична конкуренція виявилася більш вагомою причиною для згаданого дипломатичного призначення?