Звільнення популярного генерала «пакують» у велике перезавантаження влади…
Наприкінці минулого тижня сайт Офісу президента переживав наплив відвідувачів. Користувачі оновлювали сторінку президентських указів в очікуванні важливої інформації – звільнення головнокомандувача Збройних сил Валерія Залужного. Але прогнози численних телеграмканалів, а також українських та світових ЗМІ, які посилалися на свої завжди достовірні джерела, так і не справдилися.
Утім, ілюзій, що Залужний таки збереже посаду, все менше. Уже у неділю сам Верховний головнокомандувач Володимир Зеленський підтвердив: ця відставка – питання часу.
Коментуючи гарячу тему в інтерв'ю італійському телеканалу Rai1, глава держави її несподівано розвинув: «Коли ми говоримо про це, я маю на увазі ротацію цілої низки державних лідерів, не тільки в одному секторі, такому як військовий. Якщо ми хочемо перемогти, ми повинні штовхати всіх в одному напрямку, переконані в перемозі, ми не можемо зневіритися, опустити руки, ми повинні мати правильні позитивні енергії... Тому я говорю про перезавантаження. Я маю на увазі щось серйозне, що стосується не однієї людини, а напрямку керівництва країною».
«Бойову готовність» до пакування валіз продемонстрував і сам Залужний своїм постом, присвяченим дню народження керівника Генштабу Сергія Шаптали. «Нам ще буде дуже важко, але точно вже ніколи не буде соромно», – багатозначно написав генерал під спільним фото.
Скоріше за все, Шаптала як соратник Залужного також піде у відставку, як і інші люди з команди главкома – його заступники Михайло Забродський, Євген Мойсюк, Микола Балан, заступник командувача угруповання Об'єднаних сил Василь Зубанич...
Але на цьому, якщо вірити анонсу президента, радикальні кадрові перестановки не завершаться. Тема звільнення Залужного може запустити ланцюгову реакцію не тільки у середовищі військового топ-керівництва та силовиків. Жертвою трансформацій у керівництві країни, анонсованих президентом, може стати уряд – відставку прем’єра-довгожителя Дениса Шмигаля пророкують вже давно, але він виявився настільки зручним для Банкової завдяки своїй непомітності, що став рекордсменом за тривалістю перебування на посаді серед усіх глав українських урядів. Джерела «Главкома» у президентській команді запевняють: доля Кабміну Шмигаля висіла на волосинці вже минулого року. Як готову заміну прем’єру весь цей час називали ексміністра фінансів та посла України в США Оксану Маркарову. Але Зеленському вистачало чотири роки витримки, аби зберігати поруч комфортного Шмигаля. Водночас спокуса триматися за несуб’єктного голову уряду для президента нині вже може не переважувати ризики, які несе нинішній стан речей. І цю ротацію на Банковій тепер планують пов’язати зі зміною головнокомандувача.
Акцент Зеленського на тому, що заміна Залужного стане лише одним з елементів поки незрозумілого кадрового пазлу, має вигляд спроби зручно «упакувати» відсторонення народного героя, який лідирує у різноманітних рейтингах довіри, з іншими кадровими рішеннями. Адже суспільство буде бачити: звільняють не лише Залужного, а ламають всю вертикаль, яка втрачає ефективність в умовах затяжної війни. І перші ластівки вже полетіли: другорядна міністерка у справах ветеранів Юлія Лапутіна вже втратила посаду.
Попереду у Зеленського ще один виклик, про який його команда не говорить, але переймається вже зараз. У травні спливає п’ятирічний термін президентських повноважень, ця дата точно дасть зайвий козир і Росії, і опозиції в Україні. Вже з весни поширюватиметься наратив про начебто сумнівну легітимність рішень глави держави, і Зеленський стане вразливішим. Тому для ключових кадрових рішень усе менше часу для зволікання.
Хоча й тут проблема: новий главком з об’єктивних причин навряд чи встигне досягти помітних успіхів на фронті. А за будь-яких невдач на полі бою президенту згадуватимуть саме відставку Залужного, який у пам’яті широкого загалу залишається генералом, який у 2022-му не дав російським військам захопити Київ та вибив їх з частини окупованих регіонів.
То ж чи вдасться Офісу президента провести таку непересічну масштабно кадрову спецоперацію з мінімальними втратами та без спротиву системи?
Захід – за чи проти?
Тривале пережовування у медіа теми зіпсованих стосунків Зеленського і Залужного та доволі незграбна антикампанія проти главкома тривають ще з минулого року. Тому факт президентського указу точно не стане громом серед ясного неба. Питання за таких умов викликає навпаки те, чому цей неминучий крок так відтягується.
З самого початку поточного тижня телеграм-канали, близькі до Банкової, які обіцяли резонансні новини ще минулої п’ятниці, продовжили мусувати тему Залужного, аби вона не зникала з радарів.
Також ресурси з цієї сітки активно тиражували статтю… швейцарської газети Le Temps, в якій йдеться, що нібито відставка головнокомандувача – це не стільки примха Зеленського, скільки вимога західних партнерів.
У своїй публікації Le Temps наголошує на тому, що ініціатором переведення Залужного на менш відповідальну роботу є саме американці. Нібито у Вашингтона накопичилася низка претензій до головнокомандувача через помилки, які призвели до провалу контрнаступу. Показово, що посилається швейцарське видання знову на анонімні джерела, цього разу в Міноборони.
Щодо ставлення Штатів конкретно до персони Залужного завжди існувало кілька версій. За однією з них, її дотримуються прихильники главкома, Зеленський давно хоче звільнити популярного Залужного через зайву самостійність останнього та політичні ревнощі. У той же час не може цього зробити якраз через те, що Захід таких емоційних хитань не схвалює. Навіть несподіваний візит до Києва заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд був трактований фан-клубом Залужного як «холодний душ» Зеленському та пред’явлення йому серйозних аргументів, аби відговорити від необдуманих кроків.
Дійсно, статті в американській пресі якраз демонструють стурбованість західних чиновників з країн «Великої сімки» планами Офісу президента. Так, FT передає тривогу союзників: вони побоюються, що рішення Зеленського матиме зворотний ефект через популярність Залужного і в середовищі військових, і серед населення загалом. А це може підірвати ту єдність, яка так потрібна зараз українському народові. Видання надає коментарі генерал-майора збройних сил Австралії у відставці Міка Раяна, який вважає, що звільнення Залужного може негативно вплинути на подальшу допомогу Україні, яка і так зараз застрягла через політичні чвари у Конгресі.
Щодо можливих кандидатів на заміну Залужного, то основні з них – командувач Сухопутних військ Олександр Сирський та начальник Головного управління розвідки Кирило Буданов. Кожен мають свої «мінуси». Сирський, як зауважує FT, не має достатньої підтримки у війську, а Буданова співрозмовники видання називають людиною, відомою «нахабною тактикою». За інформацією «Главкома», також в цьому шорт-листі фігурувало прізвище першого заступника міністра оборони та екскомандувача Операції об’єднаних сил Олександра Павлюка. Але не на його користь грає той факт, що Павлюк є… земляком Залужного – обидва генерали родом зі Звягеля Житомирської області.
Інша ж версія того, як Захід ставиться до Залужного, – прямо протилежна. Згідно з нею, Нуланд наголосила Зеленському за закритими дверима, що настав час для перезавантаження всієї влади з акцентом на передачу значних повноважень в руки військових. Звісно, тих, які є зрозумілими Вашингтону. Залужний, попри одну з розповсюджених теорій, до числа таких конфідентів не входить, і тут якраз спливає прізвище керівника Головного управління розвідки Кирила Буданова. Молодий генерал, який, м’яко кажучи, не цурається публічності, якраз і має стати тим самим оновленим «нерадянським» обличчям української армії. Разом з тим можуть відбутися зрушення у питанні зміни уряду, на якому давно наполягають наші західні партнери, ставлячи в залежність від цього виділення фінансової допомоги. На Банковій розглядають варіанти, коли повноваження головнокомандувача вийдуть за межі виключно військового напряму і його роль у системі влади збільшиться.
Особливо виділяється у потоці чуток та оцінок Залужного «інсайд» нардепа Євгена Шевченка. Він повідав, що Залужний вже начебто погодився тихо піти послом у Великобританію, куди свого часу «сватали» іншого вигнанця – ексміністра оборони Олексія Резнікова.
Тут цікавий не стільки черговий «вкид», скільки персона Шевченка, який перед вторгненням на всі лади розхвалював білоруського диктатора Олександра Лукашенка, їздив до того на аудієнцію і був вигнаний через цей токсичний зв’язок з фракції «слуг народу». А згодом Кирило Буданов, що нині мітить на місце Залужного, приголомшив всіх зізнанням, що Шевченко є… законспірованим агентом ГУР і перебував у Білорусі на спецзавданні.
Залужний минулого тижня намагався достукатися до західного істеблішменту публічно. На CNN вийшла аналітична стаття його авторства про нову філософію ведення війни в 2024 році. У такий ключовий момент ця публікація – доволі нестандартний хід, який може стати його «лебединою піснею».
У книзі журналіста Френкліна Фоєра «Останній політик», де викладаються інсайди з Білого дому, автор передає доволі скептичне ставлення американського політикуму як до персони Зеленського, так і до персони Залужного. Якщо Зеленський свого часу спантеличив Вашингтон своєю манерою спілкування та ігноруванням попереджень про неминучий російський наступ, то до Залужного є претензії іншого штибу. Якщо вірити Фоєру, американці були незадоволені українським головнокомандувачем через те, що він не ділився планом дій у разі нападу росіян. Проте Залужний нібито теж не сприймав реальних загроз масштабного наступу, зосередивши війська на сході, через що була втрачена частина українського півдня.
Показово, що окремо в книзі згадується в позитивному ключі роль ГУР, яке своїми грамотними діями втримало ключовий аеропорт в Гостомелі, запропонувало ідею роздачі зброї добровольчим батальйонам та зірвало дії росіян щодо захоплення столиці. Роль Залужного у звільненні частини Харківщини та Херсонщини навпаки применшується – мовляв, росіяни втекли звідти самі через катастрофу власної армії.
А от у провалі контрнаступу прямо звинувачується саме Залужний. Нібито він, попри настійливі поради з Вашингтона, надто затягнув з операцією, вимагаючи у партнерів танки та авіацію. Це зволікання в результаті дозволило росіянам добре окопатися і звело подальший український наступ нанівець.
Втім варто зважати, що ті чи інші закордонні ресурси часто озвучують протилежні «анонімні» меседжі, орієнтуючись на різні табори внутрішнього істеблішменту.
У черговому вечірньому зверненні у вівторок Зеленський заявив, що підписав указ про створення у Силах оборони окремого роду сил – Сил безпілотних систем. Проте знову промовчав про кадрові рішення. Інтрига без інтриги триває.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0