Україна та Росія в очах Заходу. На прикладі «Оскара»

Я бачу, що реакція на те, що «Дісней» вирізав з ефірної скороченої версії «Оскара» нагородження «20 днів у Маріуполі», а рік тому нагородження фільму про Навального не вирізав, хоча зазвичай документалку вирізають, трохи нервова.

Тому хочеться дещо важливе нагадати. Неприємне, але необхідне. Так ось – ми не у центрі сприйняття цієї війни. І ніколи не будемо. З цим треба вміти жити.

Росія і її доля, її агресивність і цілісність у майбутньому – набагато важливіше питання для Європи, для США, для світу загалом. Про світ якось іншим разом, давайте про «колективний Захід».

Україна, безумовно, невинна жертва агресії, мораль і гуманізм штовхають їй (тобто нам) допомагати). Але Росія в оцінці цієї війни набагато важливіша. І як загроза, і як культурно – історичне явище. Тому допомога нам завжди була і буде у майбутньому не стільки спробою відновити справедливість, скільки інструментом обмеження амбіцій і агресивності Росії.

Формула для дуже багатьох на Заході виглядає так: Путін має бути загнаний під стіл, але так щоб Росія не стала failed state і не перетворилася на Сомалі з ядерною бомбою і нафтою. Російські ресурси не мають щезнути зі світового ринку, Росія не має повністю впасти в обійми Китаю і на 100% перетворитися на його ресурсну кишеню. Останнє не розглядається як бажаний сценарій. Є люди, які впевнені, що Росію можна перезавантажити і перетягнути у свій табір у протистоянні з Китаєм, запропонувавши нову угоду «Росія – Захід». А ще є нові європейські і американські фаш-ти (див. Орбан, Трамп), яким Путін у принципі і норм.

Так ось, у цьому різноманітті факторів для дуже багатьох «на Заході» дуже бажаним є наступний сценарій: режим Путіна у силу тих чи інших форматах зазнає краху, але без революції і розвалу, а завдяки бунту еліт проти Путіна. І тоді у Росії відбувається перезавантаження і демократизація. І тоді вже нова Росія буде партнером США і Заходу або хоча б не буде такою агресивною, не буде трикстером світової політики як зараз.

Навальний був символом гіпотетичної можливості такого сценарію. Це одна з причин чому його Путін зрештою вбив. І це причина, чому з Навальним на Заході носилися як з писаною торбою. Ще до повномасштабного вторгнення.

І ні, у редакцію Оскару не телефонували «з Держдепу», щоб вставити фільм про Навального у трансляцію Оскару (бо зазвичай не включають, якщо немає великого резонансу). І не телефонували цього року, щоб правду про Маріуполь «вирізати». Просто культурна тусовка у США цілком релевантна ліберальній політичній думці. Тому просувати бренд Навального як символу гіпотетично іншої, менш агресивної і більш цивілізованої Росії для них було важливо. Надія (була) на краще майбутнє. Ми можемо вважати, що вони ідіоти чи не праві, але таке сприйняття – медичний факт.

А ось фільм про Маріуполь, який і так отримав визнання, і так був згаданий у всіх новинах – фіксація жахливого сьогодення, а не картинка майбутнього. Яке і так можна постійно побачити у новинах. Ще раз, ми зараз про сприйняття людьми, які і так нас підтримують, про дуже демократичну тусовку Голлівуду.

Для нас може бути дуже неприємно, що Росія у сприйнятті західної спільноти (і наших прихильників, і наших опонентів) набагато масштабніша за Україну – для одних як виклик і загроза (яку треба нівелювати), для інших як можливість. Але така об'єктивна реальність. Нам з нею якось треба вчитися жити зараз і у майбутньому. І прощатися з політичним інфантилізмом.

P.S. І так, ще раз. Нічого на що ми маємо «ображатися» не сталося. Взагалі. У принципі. Від слова «зовсім».