Наші котики і зайчики. Яких нових акторів чекає український кінобізнес?

У популярному серіалі каналу IСТV «Дільничний з ДВРЗ»  є грайливі епізоди-камео, коли актори, які грають поліціянтів, на мить виходять з образів і постають, власне, акторами. Один з героїв, якого грає Віталій Іванченко на камеру говорить: мовляв, а може, краще з поліцейських піти б у актори? І у цьому риторичного запитанні не тільки прикол сценариста, а так би мовити, сама правда життя...

Не секрет, що завдяки значному валу нового вітчизняного кіноконтенту (прокатне кіно, серіали) акторський фах знову став престижним, затребуваним –  бо високооплачуваний і публічний. Майже кожна телевізійна група в останні роки активно налаштовувала власне виробництво серіальних лінійок.

Держкіно фільтрує та готує до запуску низку прокатних кінопроектів. Роботи чимало на знімальних майданчиках. Але наразі українські актори переживають тривогу: і через карантин, і через наміри уряду скоротити фінансування Держкіно, а для них це - безробіття. Залишається сподіватися, що нові обставини не скасують усі плани, а лише скоригують їх у часі. І наше кіно, яке виявляло велику потребу у нових акторських обличчях, які би тримали увагу глядача і творили цікавих та переконливих персонажів, не втратить цієї спраги.

За останні роки, до речі, цікавих робіт було чимало. Варто згадати хоча би такі гучні стрічки як «Кіборги», «Наші котики», «Мої думки тихі», «Крути». Там засвітились і театральні актори, і обличчя, так би мовити, вихоплені з самого виру життя.

На цю задану тему – нові акторські обличчя в кіно та певні вимоги до них – розмова з фахівцями, які, власне, часто і відкривають для українського екрану, для українського глядача такі обличчя.

Алла Самойленко – легендарна хрещена мати для багатьох наших акторів, кар’єри яких сьогодні успішно складаються в кіноіндустрії. Саме ця кастинг-директорка відкрила Романа Луцького з Франківська, якого тепер називають секс-символом нашого кіно і вважають одним з найперспективніших українських акторів. Унікальні акторські роботи у сильному фільмі «Брати. Остання сповідь» - також напружена творча робота Алли Самойленко. Наразі пані Алла у пошуку ідеального актора, якому треба буде зіграти відомого співака Кузьму у фільмі «Я, Побєда і Берлін», за мотивами книги Андрія Кузьменка.

Юрій Мінзянов – відомий український кінопродюсер. Він зараз в роботі над фільмом «Погані дороги» (сценарист та режисер Наталя Ворожбит). У проекті про драматичні події на Сході України задіяні як актори непрофесійні, так і актори з іменами. Продюсер каже, що стрічкою вже  зацікавилися міжнародні кінофоруми, і, не виключено, що наступного року «Погані дороги» покажуть у Каннах (фільм створюється за підтримки Українського Культурного фонду).

Аллі Самойленко та Юрію Мінзянову запропоновано декілька запитань на тему про нові обличчя у нашому новому кіно.

• Насамперед, яких акторів (і яких акторських умінь) сьогодні чекає на знімальних майданчиках наше активне та буремне вітчизняне кіновиробництво?
• Які критерії та риси тут надважливі?
• Яким чином українська театральна школа сьогодні сприяє професійному становленню молодого актора в рамках сучасного кіновиробницва?
• Учні яких театральних педагогів сьогодні є найцікавішими та найзатребуванішими у сучасному кіновиробництві?
• Чи є у наших шановних профі особисті акторські відкриття останнього часу, після перегляду вистав у драматичних театрах, на кастингах?

«Наша театральна школа загалі не орієнтована на кіновиробництво»

Алла Самойленко

кастинг-директор

Треба розділяти телевиробництво і кіновиробництво. За моєю спеціалізацією, у кіновиробництві, режисери і продюсери хочуть свіжих облич, не задіяних активно у серіальному виробництві, хочуть знання сучасних акторських практик, просять, «щоб не грали», тобто шукають максимальної життєподібності у виконанні, без академізму. Серіали у нас на ТБ зазвичай вимагають «плюса» в акторській грі, що диктується сценаріями, в першу чергу. І в другу – звичкою вітчизняного глядача, який вже без цього «плюса» переважно нудиться і йде на інший канал. Ця експресія нагадує трохи латиноамериканські серіали, які так любив вітчизняний глядач на зорі перебудови.

Театральна школа наша взагалі не орієнтована на кіновиробництво. Є лише початкові спроби десь у вишах запроваджувати певні форми викладання, що можуть дати студентам уявлення про специфіку роботи перед камерою. Дякувати Богу, зараз керівники курсів переважно з розумінням ставляться до того, що студенти ходять зніматися, вже з перших курсів.

Немає кращого способу навчитися роботі в кадрі, аніж практика. Але багатьох речей не вчать: саме тих, які категорично необхідні акторам у їх кіномайбутньому.

Вища школа безперечно, потребує повного оновлення, якщо говорити про кіно. Окремим рядочком – сценічна мова. Найкращі для кіно випускники тих курсів, де викладають педагоги з хорошим і різноманітним досвідом у кіно і в театрі. Які розуміють специфіку і вчать диференційованому підходу. Немає догми на сьогодні: актор тим кращий, чим більше вмінь і методик він засвоїв. І добре, якщо він все спробував і розуміє, де і що застосовувати.

Раніше всі носили на руках випускників Рушковського (майстерня народного артиста Миколи Рушковського, помер минулого року – «Главком»). За певні культурні «котурни», які їх дещо підносили над буттям, за гарну пропрацьованість особистості, за міцну професійну підготовку. Можна було не сумніватися, запрошуючи у кадр «рушковських». До певної міри і зараз є ореол навколо них. Увірвалися на арену учні Богомазова (художнього керівника Національного театру ім. Франка Дмитра Богомазова – «Главком») і стрімко стали «нарозхват». Ці мають переваги –  таку, трошки вітряну, гнучкість у саморефлексії, легку адаптацію до кадру, оскільки не набираються академізму, їх очевидно, не вчать цьому, що є добре. А ще з'явилися «білоусівські» (курс художнього керівника Молодого театру Андрія Білоуса – «Главком»), хвацькі до будь-якого досвіду. Вони теж цікаві і легко отримують ролі. Побачимо, як далі буде. Молодь надихає. Була у «бенюків» (майстерня народного артиста Богдан Бенюк – «Главком»). Там відмінна селекція, вони працюють над мовою –  цікаво. Багато чудових робіт у спектаклі Вербатім («Додому»). Вони додадуть перспективних кадрів для кіно, можуть здивувати!

«Є проблема з акторами-чоловіками. Доводиться шукати у глибинці»

Юрій Мінзянов

продюсер

Я загалом знімаю акторів маловідомих або навіть непрофесійних. Тому шукаю акторів органічних і типажних. Сучасна українська театральна школа, на мій погляд, мало зацікавлена в потребах сучасного кіновиробництва. Їй на кіно начхати. І нам інколи доводиться здійснювати довгі пошуки акторів на певні ролі. Є проблема з акторами-чоловіками. Доводиться шукати таких у глибинці, в провінційних театрах. Якщо говорити про столичну театральна школу, то учні Дмитра Богомазова є найбільш універсальними і можуть переконливо працювати як в театрі, так і в кіно. А от учні Рушковського чи Земної багато і успішно знімаються в телесеріалах... З тих, хто знімався в моїх проєктах останнім часом, я би звернув увагу на Оксану Черкашину, вона зараз є актрисою Театру драми і комедії на Лівому у березі Дніпра. З акторів-чоловіків моє відкриття – Андрій Малинович з Тернопільського театру. Хороша і перспективна молодь зараз у Київському театрі на Лівому березі, в «Золотих Воротах»...

«Справжні бурштинові акторські породи приховані у регіональних театрах»

Олег Вергеліс

театральний критик, журналіст

Нарешті, декілька слів на запропоновану тему з боку, так би мовити, спостерігача, шанувальника – журналіста, критика, автора цього матеріалу. За останні пів року, за вимушених обставин, я вже надивився вдосталь нашого нового кіноконтенту. І от мої короткі суб’єктивні висновки. У відділі кадрів нашого кінобізнесу таки є кричущі вакансії-амплуа. Теперішніх розкручених героїв вже відверто бракує, адже потрібні нові обличчя на ролі статних легенів, борців, класичних персонажів. Насправді, це ж дійсно проблема – кому би сьогодні довірити зіграти, наприклад, Гриця, якщо хтось з продюсерів вирішить екранізувати «Марусю Чурай» Ліни Костенко? Котиків і зайчиків, з тих, хто є, може вже і не вистачить. І треба плекати-шукати нові яскраві обличчя...

Ще одна важлива вакансія – коміки. Таких аж з лишком у нашій політично-медійній галузі. В кінобізнесі, тим часом, на талановитих комедійних та характерних акторів є запит завжди. Навіть в обережній кіноінтерпретаціі «Кайдашевої сім'ї» на каналі СТБ відчувається брак справжніх колоритних народних темпераментних комедійних, характерних акторів, яких це у першій половині ХХ століття, в тій же театральній трупі столичних франківців було чималенько (від Шумського до Яковченка). Люди з села у цьому кіно про сучасних Кайдашів відверто переграють професіоналів –  народністю, соковитістю, колоритом. На фоні селян, професійні актори – пісні, окультурені, прораховані.

Користуючись нагодою та заданою темою, суто від себе, натякну на таке... Справжні бурштинові акторські породи іноді приховані у наших регіональних театрах. У мене є чималий стаж поїздок театральними регіонами, тому і згадаю деяких акторів, на яких варто звернути увагу – нашим чудовим продюсерам та кастинг-директорам...

Шукайте і знайдете!

В Одесі, в тамтешньому українському театрі, наприклад, успішно працюють яскраві харизматичні – Ірина Охотніченко (прекрасна характерна актриса, викопана Кайдашиха), Ігор Геращенко (соціальний типаж), Костя Кириленко (може зіграти все і всіх), Вадим Головко та Артем Музиченко (актори на ролі романтичних героїв-коханців та мужніх козарлюг)...

У Львові – своє рясне сузір’я. Я би, наприклад, звернув увагу на Надію Крат з лялькового театру, вона грає Гамлета. Актриса на ролі філософської напруги, нестандартна, парадоксальна, львівська Ізабель Юппер. У Театрі Леся Курбаса, який усі знають і люблять, є Андрій Козак, Андрій Петрук, Оксана Козакевич... І це ж я іще до заньківчан не дійшов!

В Івано-Франківську, театр імені Івана Франка, продюсери та кастинг-директори ідуть як до криниці – чистої води напитися. За останні роки актори цього театру стали титульним обличчям багатьох успішних кінопроектів. І це ще ж там не всіх розкрутили по повній програмі. Я би, наприклад, обов’язково звернув увагу на Павла Кільницького (грає на сцені Пікассо, а ще може грати різних героїв негативного легіону – злочинці, кілери, дилери, мафіозі, придивіться уважніше), Мирослава Поталайко-Гусак (ідеальна Проня Прокопівна, бомбезна комедійна акторка), Владислав Демидюк працює майже поруч з франківцями, але в Театрі ляльок імені Марічки Підгірянки, будучи високого зросту, звивається за ширмою, як вуж, аби сховати свій зріст і свою переможну стать, не порушивши жанр і формат дитячих лялькових видовищ (за природними даними, цей актор ідеальний претендент на Гриців в усіх українських п’єсах, на Гната у «Безталанній» і т. д.).

І, це ще ж далеко не повний список міст та прізвищ.

Олег Вергеліс, для «Главкома»