Режисер Володимир Тихий:
Фільм «Наші котики» стане культурним вибухом

Коментуючи незвичний жанр, який обрали творці стрічки, Ігор Савиченко нагадав, що гумор – це захисна властивість людської свідомості. «На власному досвіді ми переконалися у справедливості цих слів. На комедії про війну чекали, чекають і будуть чекати наші бійці як у наявних частинах, так і в «запасі», вже у цивільному житті. А разом з ними їхні рідні, близькі, знайомі… Уся наша країна», – переконаний продюсер.

Події фільму розгортаються у 2014-у році, у розпал гібридної війни Росії проти України. Четверо чоловіків - інженер, актор, футбольний тренер і продавець квітів - їдуть добровольцями на фронт. На позиціях до четвірки приєднується журналістка - вона знаходиться на Сході для виконання секретного завдання. Жоден з цієї п'ятірки не має бойового досвіду, гадки не має про наміри командування, абсолютно не орієнтується на місцевості. Однак саме цим воїнам-аматорам вдається зламати грандіозну масштабну наступальну операцію ворога.

Ролі у фільмі заграли Дмитро Тубольцев, Станіслав Бжезинський, Петро Микитюк, Дмитро Хом’як, Ярослав Федорчук, Віра Климковецька, Дмитро Ярошенко, Михайло Кукуюк.

Трейлер стрічки з’явився ще у кінці листопада минулого року.

За кілька тижнів до прем’єри у соцмережах розпочалась активна промоція фільму. Так, Уляна Супрун розпочала флешмоб #ЙдуНаНашіКотики . Усі, хто долучиться, отримають шанс на безплатний перегляд кіно. У флешмобі вже взяв участь ексміністр інфраструктури Володимир Омелян.

Однак лише флешмобом боротьба за увагу глядача не обмежується. Пару днів тому у мережі опублікували ролик-промоушен, в якому західні знаменитості Морган Фріман, Пітер Дінклейдж і Ніко Пратт «розповідають» про боротьбу з російськими окупантами. Втім, насправді голівудські зірки не долучалися до реклами «Наших котиків» - їхні обличчя вставили у ролик за допомогою комп’ютерної графіки.

Про ідею створення незвичайного кіно, нюанси зйомок, особливості підбору акторів, фінансування, а також роль ексочільниці МОЗ у створення «Наших котиків» в інтерв’ю «Главкому» розповів Володимир Тихий – автор сценарію, режисер-постановник та продюсер стрічки.

Хто є автором ідеї висвітлення теми війни у жанрі комедії?

Ідея моя, але усе це придумати сам я би не зміг, тому мені допомагали режисери з «Вавилон'13».

Спершу виникла ідея створити невеличкий серіал із коротких серій і назвати його «Бліндаж». Ми їздили на Донбас, спілкувалися з «атошниками». У нас було чимало матеріалу, який знімали саме «атошники» - зараз же такі технології, що можна знімати звичайним телефоном і мати хорошу картинку. До того ж, їхнє самовідчуття у цих обставинах було бойовим та оптимістичним, з гумором. Ми з  Валерієм Пузіком – добровольцем, який воював у ДУК (Добровольчий Український Корпус) – впорядкували матеріал, створили три серії. Йшов 2015-й рік, ми розраховували, що проєкт зацікавить телеканали. Не зацікавив.

Матеріал продовжував накопичуватись, а герої запланованих теленовелок вимагали життя. Врешті у 2017-2018 роках я написав сценарій, і ми разом із однодумцями шукали фінансування. На цьому етапі долучився Марко Супрун зі своїм «Бедлам Продакшн» (США).

Комедія – складний жанр, із чим би він не був пов’язаний: із побутом чи з війною. Розумієте, драма розповідає глядачам про те, якими б вони хотіли себе бачити: целіспрямованими, відданими. Комедія ж показує людям правду: що вони слабкі, часто спершу щось роблять – і лише потім думають. За це глядачі і люблять комедію. Ставлення військових з часткою гумору до надзвичайно складних і серйозних обставин, у яких вони опинились, напевно, є найбільш комфортним. Ми зробити історію про пересічних хлопців і дівчат – не про Героїв України, яких нагородили орденами, - а про звичайного працівника ІТ-індустрії, про не надто вдалого підприємця, про актора. До речі. Остання історія є реальною: йдеться про актора столичного Молодого театру, який пішов на фронт, якому всі працівники театру збирали гроші на спорядження. Зокрема, цим займалась Ірма Вітовська, вона ж привозила йому все це на передову.

Хто фінансував зйомки?

Чотири компанії: дві державні, дві недержавні – «Бедлам Продакшн» (США), «Банесто Продакшн» (Канада, очолює Степан Бандера, онук того самого Степана Бандери), Український культурний фонд та на фінальному етапі з найменшою сумою долучилось Держгентство з питань кіно.

Яка сума була витрачена?

Приблизно 42 млн грн.

«Наші котики» - чому саме така назва?

Продюсер Ігор Савиченко, який працював над фільмом від самого початку, розумів, що назви «Бліндаж», «Кіборги» будуть асоціюватися у людей із танками та жахіттям війни. Крім того, ми були занурені у певне середовище, тканину спілкування добробатів та волонтерів. Слово «котики» зустрічалось ледь не у кожному другом дописі активістів у соцмережах: «привезли нашим котикам броніки», наприклад. Вже на етапі розробки ми зрозуміли, що назва має містити «котиків».

Як довго тривали зйомки? Напевно, частково ви використали вже наявний матеріал з «Бліндажу»?

Ні. У нас помінялася частина акторів, та й взагалі «Наша котики» знімався вже з іншим градусом гумору, ексцентрики. Знімали три місяці, потім ще був тиждень дозйомок різних деталей. До прикладу, ми зрозуміли, що котик-іграшка, який використовується у фільмі, має бути не китайським, а українським. У фільмі є один персонаж без тексту, який весь час присутній – це Смерть, для нього ми теж робили певні дозйомки, плюс чимало зусиль вклали в роботу з ним на етапі постродакшена.

Як відбувався підбір акторів?

Головних акторів четверо: трійця бійців плюс капелан. Від початку я розраховував працювати із акторським складом «Бліндажа», але не склалося. На роль Професора довелося дуже довго шукати кандидатуру: це мав бути літній чоловік з важким характером, але водночас вельми симпатичним, енергійним та гнучким, з акторською пластикою. Я привозив акторів на проби з усієї України. Кінець кінцем наш вибір виявився дуже вдалим: Петро Микитюк, актор львівського театру. У кіно востаннє знімався у 1991 році, але він справився з творчим викликом, і те, що у нього трохи менше телевізійного досвіду, ніж у партнерів, жодним чином не було помітно. Загалом на знімальному майданчику було дуже комфортно.

Який момент у зйомках був найважчий?

Це моменти, які домальовуються комп’ютерною графікою. Ти маєш бачити, як має виглядати у фіналі картинка. До того ж, врахуйте, що за 5-6 годин ходу танку використовує палива більше на дві тисячі євро. Ту кількість танків, яка нам потрібна була для зйомок, ми точно не могли собі дозволити. Тому знімали один танк, а потім робили з нього багато танків (сміється).

З погодними умовами теж доводилося боротися. Наприклад, у нас за сценарієм рання осінь, а знімаємо, коли вже сніг випав. Втім, це традиційна історія для кіно і не лише українського.

Глядача цей фільм цікавить не лише незвичним для такої теми жанром, а й тим, що одним з продюсерів стала ексвиконувачка обов’язків міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. Розкажіть про  її роль.

Вона долучилася до нас на етапі постпродакшена, вона зараз дуже активно займається просуванням кіно у культурно-інформаційній площині. Я думаю, вона просуватиме фільм і поза межами України. Крім того, з нею узгоджувалися певні творчі моменти – вона підказала кілька дуже хороших ідей.

Поза межами України – де саме?

Багато чого буде залежати від міжнародного дистриб’ютора, але поки що йдеться про канадський прокат. Щодо Сполучених Штатів – побачимо, там дуже консервативний прокатний ринок. Українська аудиторія і там, і там є.

Є думка, що український глядач не готовий говорити про війну і взагалі не готовий до серйозної розмови. На вашу думку, за рахунок жанру «Наші котики» мають шанси стати блокбастером?

Наш глядач із багатьох причин апріорі не готовий дивитися українське кіно. Ця індустрія тривалий час практично не розвивалася. Україна уже за часів незалежності залишалась культурно-економічною частиною пострадянського простору, і він диктував правила і традиції. Так от традиція ходити на українське кіно зараз тільки зароджується. Цю проблему потроху долають. Є ще певні травматичні моменти, і вони стосуються не лише теми війни, а ще й, скажімо, побуту. До прикладу, глядач каже: «Що ви мені ту маршрутку показуєте? Я в ній по дві години щодня їжджу. Краще покажіть щось, щоб я відпочив». Ця психологія і досі існує.

Комедія – це жанр, який найкраще сприймається глядачем. У нас є багато аргументів, що цей фільм стане не просто висловом щодо війни, а й стане культурним вибухом в українському прокаті. На мою думку, на цей фільм є величезний соціальний запит.

Взагалі комедія - це хитрий хід до серця глядача. Неодноразово комічні актори починали виступати у складних  драматичних ролях, і ці стрічки ставали не менш популярними, ніж попередні роботи цих акторів «у легкому жанрі».

Йдіть у кінотеатри. Важливо, скільки людей прийдуть подивитися кіно у перший вікенд показу, це стане аргументом для кінотеатрів ставити фільм у зручний час, а не ставити єдиний сеанс, скажімо, на восьму ранку.

Наталія Сокирчук, «Главком»