Очільниця звільненої Балаклії Оксана Бондар: У нас немає ейфорії

Над Балаклією знову майорить український прапор. Місто за 90 км від Харкова перебувало в окупації із 2 березня. Із 27 тисяч, які проживали у місті до війни, залишилася третина.

Російські війська за декілька днів після початку повномасштабного вторгнення зуміли швидко захопити значну частину Харківщини, у тому числі стратегічно важливий Куп’янськ і Балаклію. Саме з Куп’янська ворог підживлював свої сили як у Балаклії, так і в Ізюмі, який поки залишається під контролем окупантів.

Міський голова Балаклії Іван Столбовий, представник «Блоку Кернеса – Успішний Харків!» після приходу росіян заявив, що не перейде на бік ворога, але швидко змінив позицію. У квітні голова Харківської обласної адміністрації Олег Синєгубов повідомив, що мер Балаклії разом із сім’єю втік до Росії. З перших днів війни Балаклія зазнала жорстких авіанальотів. У березні під завалами будинку загинула депутат міськради Марина Осипенко. Після зради міського голови депутатський корпус розділився. Частина залишилися на окупованій території, інші виїхали на вільні українські землі. Зокрема, так зробила секретар міської ради, представниця партії «Слуга народу» Оксана Боднар. Після зради Столбового вона виконує обов’язки міського голови.

В ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» Оксана Бондар розповіла, в якому стані окупанти залишили Балаклію, скільки місцевих чиновників зрадили Україні, чому частина місцевих депутатів не виїхали з окупації, а також як їй дивом пощастило евакуюватися із вже захопленого ворогом міста.

«Немає світла, газу і води»

Українська армія звільнила Балаклію. Якою є сьогодні гуманітарна ситуація у місті?

Поки що у Балаклії працюють військові, нікого у місто не запускають. У місті немає світла, води. Усі комунальні служби вже працюють, щоби це поновити. Хоча наші військові ще проводять зачистку, тому на вулицях перебувати небезпечно. Пропускатимуть до Балаклії тільки машини з гуманітаркою. Це, зокрема, хліб і консерви. Там залишаються різні люди. Є ті, які не змогли виїхати, які принципово не отримували «допомогу» від окупантів. Є і лежачі хворі. Є і ті, хто не схотів виїжджати. Хтось хворий, хтось просто не захотів залишати рідних, просто полишати свої будинки. Ми організували два пункти видачі гуманітарної допомоги: міський будинок культури і приміщення одного з ліцеїв.

З початку повномасштабної війни до 7 травня нам ще вдавалося відправляти до Балаклії продукти харчування, допомагали волонтери. А після цього вдавалося передавати щось лише партизанськими стежками. Це все було в обмеженій кількості, бо дуже небезпечно.

Скільки людей у місті залишилося?

Десь 10-12 тисяч з 27 тисяч, які були до повномасштабної війни. У нас люди трудолюбиві. У них є городи, мали консервацію. Так і виживали.

«Частина депутатів залишалася в окупованій Балаклії»

Наскільки великі руйнування у місті, як багато загинуло цивільних?

Є і руйнування, і загиблі. Є й закатовані. Що відбувалося у самій Балаклії ще доведеться дізнатися. От навіть позавчора (7 вересня) рашисти розстріляли автомобіль, на якому намагалися виїхати з міста двоє хлопців, один з них був таксистом. Я їх знала, вони загинули. Будинок торгівлі, міський універмаг, центральний поштамт зруйновані. Також знаю, що детонував ворожий військовий автомобіль, коли вони вели бій. Внаслідок цього загорівся п’ятиповерховий будинок. Згоріли дах, четвертий і п’ятий поверхи. Це будинок по вулиці Соборна, 88. Я особисто жила в одному з будинків по вулиці Соборній. То уже 27 лютого він залишився без вікон і дверей. Навпроти нього Балаклійський ремонтний завод, по ньому прилітало. Стріляли і по селах. Села навколо Балаклії майже усі знищені. Думаю, ще рано говорити про спокій, буде ще небезпечно.

Ви перебували у місті до якого часу, працювали дистанційно?

Звичайно, дистанційно. Наш міський голова не познайомив нас з наказом глави облдержадміністрації (щодо необхідності виїзду з міста у разі неможливості виконувати свої обов’язки). Але ми з колегами бачили, як складається ситуація. Виїхали заступники міського голови і частина депутатів.

Чому тільки частина депутатів? Інші перейшли на бік ворога? Як багато?

Були ті, які просто не змогли виїхати і залишилися в окупації. Окрім двох депутатів ніхто не співпрацював із ворогом. Я підтримувала контакти з усіма депутатами, які залишалися в окупованому місті. Хоча це було дуже важко: ані телефонного зв’язку, ані інтернету не було. Але вони якось знаходили можливості з нами зв’язуватися. Один з депутатів одразу перейшов на бік окупантів. Хоча коли він був у селі біля міста, ми з ним розмовляли, то він говорив щодо ймовірності «співпраці» з ворогом говорив «ні-ні», а потім я дізналася, що таки перейшов. Це представники ОПЗЖ. Але називати цих перебіжчиків не хочу. Нехай цим займаються правоохоронні органи.

«Села навколо Балаклії майже усі знищені»

Якщо вірити повідомленням на сайті міськради Балаклії, у вас є фракція ОПЗЖ. Яка буде її доля з огляду на заборону діяльності цієї партії?

Розумієте, ми працюємо нині в такому режимі, що не можна було проводити сесію. Зараз готуємо рішення, буде сесія і це питання вирішимо. Впродовж двох тижнів ця фракція буде розпущена.

«Не розумію, чому мер Столбовий перейшов на бік ворога, але судити не буду»

Чи стало для вас несподіванкою, що міський голова Іван Столбовий пішов на співпрацю з росіянами? Як ви відреагували коли дізналися?

Так, для мене його рішення було неочікуваним. Я цього просто не розумію, але судити не буду. Я з ним дуже довго працювала. Мені зараз 60 років, знаю його з 16 років. Можу сказати, що він дуже гарна людина. Зараз я виконую обов’язки міського голови.

Глава Харківської обласної адміністрації Олег Синєгубов ще у квітні повідомляв, що Столбовий разом із родиною втік до Росії. Ви знаєте, де саме він перебуває?

До раніше озвученої інформації не маю що додати. Ще раз скажу, не буду судити, для мене це було несподівано і незрозуміло. Але і не намагалася його шукати, я не правоохоронний орган… Я працювала у гуманітарному штабі. Пам’ятаю, до нього зайшли співробітники ФСБ і вісім автоматників. То коли на тебе наставляють зброю, скажу чесно, не зовсім комфортно почуваєшся. Тоді вони не зрозуміли хто я за посадою. Вони думали, що я просто секретарка міського голови. Арештували заступника міського голови Сергія Полторака та начальника відділу цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Олега Блудова. У тому, що почало відбуватися, я участі брати не захотіла, вирішила виїхати, виїжджала самостійно. 29 березня я змогла евакуюватися, а 31 березня окупанти вже у мене в хаті були.

«Ізюму дісталось більше»

Як ви для себе даєте відповідь на запитання, чому російські війська так швидко окупували Балаклію? Місто не було готове до війни?

Немає відповіді. Нехай військові про це кажуть, бо не маю права про це говорити. Ви ж бачили, що ворог дуже швидко просувався. На той час у нас не було можливостей їх стримувати, але сьогодні вже є.

Яким є для вас першочергове завдання у деокупованій Балаклії? Які найбільші потреби є у містян?

Усі підстанції розбиті рашистами, немає світла. Їх відновити – це мільйони гривень. Потрібно поновити комунікації, електрику, газ. Коли саме нам дозволять заїхати поки не знаю. Можливо, ще тиждень-два слід зачекати. У місті працюють сапери, бо є заміновані території. Попереду у нас багато роботи. Дісталося нам, звичайно. Але Ізюму більше дісталося.

Що скажете тим людям, які виїхали з міста? Повертатися зарано?

Звичайно. Поки рано говорити, як бути далі, бо є прильоти по місту, ворог ще стоїть на відстані 70 км, він дістає до нас ракетами. Тому ейфорії у нас немає. Поки радіємо, що все добре. Сьогодні з прилеглої до Балаклії Вербівки люди навпаки, ще виїжджають, евакуюються. Бо там бомбили, школу знищили. Закликатимемо повертатися тільки тоді, коли буде безпечно. Ми, депутати, до Балаклії натомість поїдемо, бо потрібно працювати. Я вірю у Збройні сили. У мене є піднесення, але не хочу зурочити, постукаю по дереву, щоби в нас усе вийшло.  

Михайло Глуховський, «Главком»