Путін вимагає оголосити себе переможцем. Чи віддасть Зеленський Крим та Донбас?
«Вже ніхто не має серйозних сумнівів у тому, хто вийде переможцем з цієї війни»
Навіть найстрашніша війна закінчується. Іноді, як і в 1945 році, єдиний результат — бій на смерть. Переважно війни закінчуються компромісними угодами, які повністю нікого не задовольняють, але, принаймні, закінчують кровопролиття. І часто, навіть після найгірших і запеклих конфліктів, обидві сторони поступово відновлюють свої старі, довоєнні відносини.
Якщо пощастить, з часом це вдасться і Україні з Росією.
Обурення, зокрема, з українського боку, триватиме десятиліттями. Але обидві сторони хочуть і потребують миру: Україна – тому що її міста зазнали жахливих обстрілів; Росія – бо вона вже, за словами українського президента, втратила більше людей і техніки, ніж у двох приголомшливо жорстоких чеченських війнах. Втім, перевірити це неможливо.
Але ніхто добровільно не підписує мирну угоду, яка, ймовірно, може означати крах для кожної сторони.
Президент Росії Володимир Путін шукає способи показати себе переможцем. Президент України Володимир Зеленський вже продемонстрував неабияку дипломатичну майстерність, і він явно готовий говорити і робити все, що прийнятно для нього самого та його народу, аби позбутися російської навали. Головна мета для нього – зробити так, щоб Україна вийшла з воєнного жаху об’єднаною незалежною країною, а не провінцією Росії, на яку, як вважав Путін, він може її перетворити.
Для Путіна зараз важливе лише оголошення про перемогу. І не має значення, що вся його команда розуміє: Росія отримала по носі під час цього непотрібного вторгнення. Не має значення, що приблизно 20% росіян, які усвідомлюють, що насправді відбувається у світі, будуть знати, що Путін зробив ставку на власну фантазію і програв. Він бореться за підтримку решти населення, яке схильне безумовно вірити в те, що їм кажуть з екранів державного телебачення – навіть попри такі інциденти, як поява Марини Овсяннікової у кадрі пропагандистського телебачення із антивоєнними закликами.
Отже, яким чином президент Путін зможе подати себе переможцем в очах російської більшості на тлі цієї катастрофічної війни?
У першу чергу, це фіксація, у тому числі у Конституції, відмови України від намірів вступати до НАТО в осяжному майбутньому. Президент Зеленський вже зробив перший крок до цього: попросив Альянс про те, на що він не міг погодитися (закрити небо над Україною), а потім розкритикував НАТО за відмову. Зеленський також озвучив свою невпевненість у приєднанні до НАТО через відмову Альянсу.
Значно складнішою є ситуація із амбіціями України щодо вступу до Євросоюзу, до якого Росія налаштована відверто ворожо. Втім, найважчим для України є відверта крадіжка української території Росією всупереч міжнародному договору, який вона підписала про захист кордонів України. Втрата Криму в 2014 році – це те, з чим Україні, очевидно, доведеться офіційно погодитися. І Росія явно має намір ще й утримати ті території на сході України, які вже фактично перебувають під контролем країни-агресора.
У 1939 році Йосип Сталін вторгся у Фінляндію, яка колись була частиною Російської імперії. Він був упевнений, що його війська швидко прокладуть собі шлях – так само, як Путін мислив щодо України. Сталінські генерали, які боялися за своє життя, запевнили свого лідера у правоті. Хоча він, звісно, помилявся.
Зимова війна затягнулася до 1940 року, радянська армія була принижена, а Фінляндія закріпила свою національну гордістю за опір супердержаві. Фінляндія втратила частину території, тому що автократам, таким як Сталін і Путін, потрібно виглядати переможцями. Проте Фінляндія зберегла найголовніше, найнетлінніше: свою повну незалежність.
Схожа ситуація складається сьогодні в Україні, яка впевнено відбиває російські атаки. Втрата Криму та частини східної України була б гіркою, незаконною та абсолютно несправедливою. Сьогодні ж, на третьому тижні боїв, бачачи, як Україна дає відсіч російській армії, ніхто не має серйозних сумнівів щодо того, хто вийде переможцем з цієї війни.
Автор: Джон Сімспон, редактор міжнародного відділу ВВС
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»