Дати по мандату. Партії почали розбиратися з непокірними депутатами

Розправа над зрадниками. Так можна назвати процес, який почався у регіональній політиці з кінця минулого року. «Слуги народу» (і не тільки вони) дочекалися, коли з моменту набуття повноважень новообраними депутами місцевих рад минув рік, аби прочати процедуру відкликання неугодних.

Рік – це не просто час, потрібний, аби придивитися до однопартійців і зробити певні висновки. За нинішнім законодавством, забрати мандат у депутата «за погану поведінку» партія може не раніше, ніж мине цей термін.

І ось, як тільки рік минув – почалося. Нова голова провладної партії «Слуга народу» Олена Шуляк заявила, що обласні партійні організації вже склали попередні списки депутатів місцевих рад, до яких може бути застосовано процедуру імперативного мандата. Загагом станом на початок лютого мова йшла про 61 особу з усієї України. Враховуючи, що загальна кількість місцевих депутатів від «слуг» становить майже 6,5 тис., це дуже скромна цифра.

Найперші жертви – чотири депутати від «Слуги народу» у Запорізькій облраді (Віталій Толочек, Сергій Селевич, Юрій Капустянський та Роман Терехов). Вони, за словами керівництва облорганізації, яка підтримала рішення щодо відкликання, не увійшли до однойменної фракції та «жили своїм, окремим від партії, життям». Зокрема, не підтримали обрання головою облради висуванця Банкової Віталія Боговина ще в перші дні роботи ради. Тож «імперативний меч» над ними був занесений давно. Голова обласної «Слуги народу» Павло Мельник, за ініціативою якого й відбулося відкликання, запевнив, що імперативний мандат на практиці в Україні застосовується вперше. Хоча це не відповідає дійності – хіба що він мав на увазі лише внутрішні розбірки «слуг». Проте прізвища депутатів, проти яких оголосили війну, досі присутні на сайті Запорізької облради як позафракційні, тож остаточного рішення щодо цього квартету ще нема.

Після того як територіальна виборча комісія винесе відповідне рішення, замість розкольників в раду мають зайти інші кандидати в списку. У 2020 році монобільшість змінила Виборчий кодекс, максимально спростивши процедуру відкликання місцевих депутатів.

Олена Шуляк нагадала, що приводом для застосування імперативного мандата може бути невходження депутата до відповідної фракції, виключення з неї та голосування врозріз з більшістю. Також приводом для позбавлення депутатських повноважень згідно з законом «Про статус місцевих рад» може стати пропуск депутатом більше половини пленарних засідань або засідань комісій. Але виконання цих норм принаймні можна перевірити формально. А от «невідповідність практичної діяльності основним принципам і положенням програми партії» та «невиконання депутатом зобов’язань щодо зустрічей з виборцями та звітування перед ними» можна трактувати як завгодно. Точніше, як того забажає вище партійне керівництво. Тож імперативний мандат у нинішньому вигляді має подвійне дно: з одного боку, він дисциплінує депутатів, які на місцях після обрання починають «гуляти самі по собі», з іншого – фактично роблять їх партійними рабами. Посперечатися можна, але тебе просто виставлять за двері.

Для цього місцева партійна організація приймає відповідне рішення за своєю ініціативою чи за звірненням громадян, потім надсилає його до вищого керівного органу партії. Після його ухвалення відповідна територіальна виборча комісія має «посунути список» і зареєструвати нового депутата. В законі прописана норма про судове оскарження бездіяльності ТВК, якщо та ніяк не відреагує на це звернення. Також в суді рішення комісії може оскаржити жертва партійного «свавілля».

Почалося з Харкова

Одними з перших можливість застосування імперативного мандата випробували на Харківщині. Всередині грудня обласний тервиборком позбавив повноважень Вікторію Белявцеву з «Блоку Світличної «Разом» (яка очолювала фракцію в облраді!) та зареєстрував новим депутатом обласної ради від цієї політсили Ніну Сільченко. Причому відбулося це в лічені дні після відповідної заяви про відкликання. Причиною цього, як оголосили в обласнії організації партії, стали «відсутність прийому громадян» та «порушення зв’язку з партією». Але реальним приводом для виключення, схоже, стало тісне співробітництво депутатки з тодішнім головою місцевої обладміністрації Олександром Скакуном: Сільченко призначили керівником апарату ОДА.

Далі буде. «Блок Світличної», попри нечисельність своїх депутатів, анонсував нові чистки.

Якщо продовжувати про Харківщину, то не тільки Світлична розпочала тут «чистку рядів». Активно намагався використати механізм імперативного мандата скандальний проросійський блогер Анатолій Шарій щодо депутатів партії свого імені. Правда, він робить це не лише в Харкові, а й у Маріуполі та Одесі. Але Шарію точно релізувати це важче, бо він та його дружина знаходяться під санкціями Радбезу. Тож у ТВК лишаються певні шляхи для маневрів.

Інша справа – «слуги народу», в яких є більше адміністративних важелів. У керівництві партії чітко пообіцяли: треба чекати на нових вигнанців. І «чистка» монобільшості в Верховній Раді демонструє, що з місцевими «слугами» тим більше не будуть церемонитись. І справа потенційно може стосуватися не тільки депутатів рад, а й голів громад.

«Це – запізнілий процес»

Незадоволені своїми «штиками» на місцях й інші парламентські сили, наприклад «Батьківщина». Партія Юлії Тимошенко планує позбавити мандатів своїх депутатів на Київщині: Віолетту Кременчук-Дворнікову з Ірпеня, Тетяну Кушніренко зі Ржищева та члена Тетіївської міськради Валерія Непомнящого. Потенційні вигнанці запевняють, що керівництво партії просто їм мститься через особисті причини.

Власне, через таке неоднозначне сприйняття цієї норми імперативний мандат і є дуже дискусійним механізмом.

«Звісно, до імперативного мандата є подвійне ставлення і будь-який інструмент можна використати по-різному, – визнає лідерка руху «Чесно» Віта Думанська. – Наприклад, ми провели моніторинг низки рад Київської області, в ході якого з’ясували, хто з депутатів голосував за рішення, які відверто протирічать інтересам громади. І рекомендуємо партіям відкликати цих депутатів. Тут вже відповідальність партії – чи це зробити, чи взяти на себе всі медійні ризики, пов’язані з цим. Коли є такий громадський моніторинг і відповідна воля партії, то у виборця є чітке розуміння, за що ж вигнали депутата, і що це – не просто політична розправа. Тож якби широко проводилися такі моніторинги по всій країні, це просто знімало б це питання».

Експертка зауважує, що в багатьох громадах більше третини депутатів є прогульниками, що за законом є підставою для їхнього відкликання. Але виборці про це просто не знають, а партії часто закривають очі. Тому єдиний вихід – виносити ці теми на публіку, тоді у партій не залишится інших варіантів, як реагувати, аби уникнути іміджевих втрат. Особливо перед наближенням виборчої кампанії.

Політтехнолог Андрій Золотарьов вважає, що задля стримування потенційних загроз тема застосування імперативного мандата мала б мусуватися ще у перший рік після виборів, навіть за умови імунітету в депутатів. «Ніщо не заважало натякати, що нам не по дорозі, рік пройде – і будемо розходитись, – каже Золотарьров. – Після місцевих виборів, завдяки «пожежній команді» Кирила Тимошенка (заступник голови Офісу президента, що відповідає за регіональну політику), «слугам» якось вдалося зліпити щось подібне на команди на місцях, а далі вже почалися відцентрові процеси. Депутати почали діяти за принципом – «ми нічого центру не винні». Тож далі до тих скандалів, що є в Верховній Раді, будуть додаватися ще й місцеві. Дисциплінувати давно було треба, але це вже запізнілий процес, бо люди на місцях вже просто не розуміють, чим «слуги народу» відрізняються від «ЄС», ОПЗЖ…»

Сигнал всім іншим

Банкова, дійсно, змогла забезпечити дуже непогані позиції «слуг народу» в місцевих радах. Навіть там, де вони не отримали пристойних результатів, статус партії влади дозволив їхнім представникам отримати керівні посади. Але все це ще треба втримати в кулаці. А це вже вдається не завжди. Якщо в Харківській облраді одного «слугу» на чолі облради змінили на іншого, то в Закарпатській облраді відбувся справжній переворот. Детально про цю історію «Главком» писав тут: Хто підняв руку на ставленика Зеленського.

Ризик втрати позицій у партії влади існує в інших регіонах. Місцеві еліти є дуже специфічними та мають свою логіку, тож якщо відчують послаблення центру та відсутність перспектив та місця для себе у «Слузі народу», то втеча з корабля може стати масовою. Імперативний мандат тут – якраз один із головних інструментів контролю для Банкової. Звісно, що його може використовувати не тільки влада, але у неї набагато більше можливостей робити це оперативно, в той час як спроби опозиції провернути те саме можуть на роки застрягнути в судах.

«Це традиційна історія: коли йшли на вибори, були одні домовленості, а потім пішла активна перекупка депутатів, – пояснює політолог Володимир Фесенко. – Звісно, партійне керівництво хоче відновити контроль над фракціями, тому «відступників» будуть виганяти. І така ситуація не тільки у «слуг». Справа навіть не в кількості тих, кого можуть вигнати. Це – сигнал всім іншим: зі «зрадниками» будуть розправлятися, аби інші одумалися. А ті, з ким точно доведеться розпрощатися, думаю, свою функцію вже виконали і «відступні» отримали».

Втім Фесенко не вважає, що позбавлення мандатів стане масовим, бо для поповнення цих вакансій партії просто не мають якісного резерву. Тож наразі просто обійдуться показовими жертвами.

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель підтверджує: 61 депутат в черзі на позбавлення мандата від правлячої партії – це мізер.

«Коли ці законодавчі норми запроваджували, ми вважали, що процес буде масштабнішим, – згадує він. – Але така мала кількість депутатів, до яких є претензії, може бути пов’язана з тим, що «Слуга народу» просто не має активних регіональних структур, вони часто суто віртуальні. Думаю, навіть місцеві організації партій не знають реального стану справ зі своїми депутатами. Я не вірю, що якісь негативні характеристики є лише у 60».

Кошель дивується, що досі надто дозовано надходить інформація, кого саме і за що планують виключити: «Наприклад, відома історія з фракцією «Слуга народу» в Кам’янець-Подільській міськраді, де вона розкололася. Цікаво, чи є ці депутати в переліку-61. Поки цим механізмом, який дозволяє керувати місцевими осередками в ручному режимі, повною мірою не користуються. Але я – категоричний його противник, бо це механізм розправи над місцевими депутатами. Він виписаний так, що за будь-яку провину та навіть її відсутність можна позбавляти мандата».

Ексдепутат Верховної Ради Ігор Попов, що працював свого часу над розробкою Виборчого кодексу, вважає, що процедура імперативного мандата буде використана «слугами» заради піару. Бо якщо вони обіцяли народовладдя, то покарання тих депутатів, які «зрадили виборців», якраз стане його яскравою ілюстрацією.

У будь-якому випадку тепер в руках партійного керівництва з’явилася якщо не гільйотина, то скальпель. Наскільки делікатно і точно вони його використовуватимуть – покажуть найближчі місяці.

Павло Вуєць, «Главком»