Данило Гетманцев: Мер Харкова ніколи не закликав мешканців тікати з міста

Останнім часом голову парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данила Гетманцева серйозно заносить вліво. «Фіскальний яструб» тепер намагається стати ближчим до народу. До своєї звичної риторики про боротьбу з контрабандистами та податковими ухилянтами він перейнявся відстоюванням різноманітних соціальних ініціатив: підвищенням зарплат вчителям, збільшенням допомоги при народженні дитини, запуском програми підтримки сімей з дітьми з інвалідністю, скасуванням прокурорських спецпенсій…

Така медійна активність одного зі знакових представників монобільшості та плекання нового іміджу «захисника знедолених» свідчить, що Гетманцев вже у пошуках майбутнього політичного аеродрому. Постійні обмовки депутата про «свою команду» – зайве тому підтвердження. До того ж Гетманцев є одним з тих оптимістів, які впевнені, що мир в країні – не за горами. Відповідно і переформатування нинішньої системи влади – питання, до якого треба готуватися вже зараз.

У першій частині інтерв’ю «Главкому» Данило Гетманцев пояснює, з чим пов’язаний його «лівий розворот», як енергоколапс вплине на виконання бюджету та як треба змінити логіку нарахування пенсій.

«Мир цього року для України – це найбільш ймовірний прогноз на сьогодні»

Цей рік тільки розпочався, але вже став дуже насиченим подіями, на жаль, поки зі знаком «мінус». Безпрецедентна енергетична криза, звісно, відіб’ється і на економічних показниках, і на бюджеті. Які здобутки минулого року можуть бути розвинуті або навпаки втрачені цього року, який починається не надто оптимістично?

Для нас на сьогодні найважливішим є питання миру. Минулого року ми просунулися на цьому шляху: вочевидь, ці перемовини інтенсифікувалися і на сьогодні ми впритул підійшли до того чи іншого рішення з цього приводу. Тому хотілося б, аби ми не зруйнували ці досягнення в 2026-му році. І я вважаю, що мир цього року для України – це найбільш ймовірний прогноз на сьогодні. І найбільш бажаний для нас сценарій.  

У цьому контексті я би погодився з думками президента Сербії Вучича щодо глобальної ситуації в світі, яка, за його влучним виразом, в 2025 році була найгірша з 1945 року, цього року буде гірша, ніж попереднього, а наступного – гірша, ніж цього. І ми точно не зможемо вплинути на глобальну турбулентність, однак наше завдання – аби війна припинилася на нашій території і більше не поверталася.

А що, власне, дає вам підстави стверджувати про мир цього року, коли деякі європейські лідери пророкують, що війна затягнеться ще на кілька років?

Перш за все, це позиція Сполучених Штатів, які реально, а не на словах, дотискають Росію до мирної угоди. І тут Америка не тільки виконує роль посередника і миротворця, але також діє і у власних інтересах. США необхідно, щоб війна зупинилась і дещо охолонули відносини між Росією і Китаєм на тлі американо-китайської конкуренції, яка набирає обертів та, не виключено, серйозного загострення відносин, що може бути спровоковане, наприклад, розвитком подій навколо Тайваню.

Також відіграє свою роль соціально-економічна ситуація у самій Росії. Хто б там що не говорив, мир в інтересах також Росії, бо, хоч там і нема економічного краху, вона виснажується. Енергетичні санкції, влучні українські удари завдають великих збитків російській нафтопереробці, промисловому комплексу, економіці загалом. Соціальна ситуація погіршується. Водночас, більшість наших європейських партнерів хоч і продовжують нам допомагати, орієнтуючись на тривалу боротьбу, проте також все більше починають говорити про політичне врегулювання.

Все це загалом свідчить про те, що ми наближаємося до якогось рішення. Звісно, з одного боку, це буде мир, з іншого – він може бути не зовсім на тих умовах, які ми розраховуємо. Тим не менш, він дуже потрібний і, думаю, ми до нього рухаємось.

Окрім інтенсифікації мирного треку, другий здобуток минулого року – ми підійшли впритул до офіційного старту перемовин з Євросоюзом. Після незначної перерви процес відновлюється, і 2026 рік має стати роком інтенсивного наближення нас до членства в ЄС.

Третій здобуток – це, безперечно, те, що ми бачимо в антикорупційній політиці. Гучні антикорупційні кейси, що призвели до топ-відставок, які ще не завершені. Процес очищення продовжується.

Ну, і також до позитивів 2025-го, які хотілося б зберегти у 2026-му, віднесемо макрофінансову стабільність. Нам вдалося забезпечити і помірну інфляцію, і курс гривні більш-менш адекватний, і основні макроекономічні показники на належному рівні.

Не знаю такої країни в історії, яка в співставних умовах мала хоча б схожі економічні показники

Ну, і те, що вдалося безпосередньо нашій команді та мені особисто – це зрушити з місця соціальні питання, до яких десятиріччями ні в кого не доходили руки. Я вважаю підтримку соціально незахищених груп та бюджетників невід'ємною частиною детінізації. Адже низькі пенсії, низькі зарплати вчителів, медиків є прямим наслідком контрабанди, ухилення від оподаткування та корупції, що тривають десятиріччями. Ми істотно підвищили зарплати вчителям на 2026 рік, запустили програму підтримки сімей з дітьми з інвалідністю, збільшили допомогу при народженні дитини.

До розчарувань минулого року я би відніс деяке гальмування процесу детінізації. 2024 рік у нас в цьому плані був зразковим, бо ми перевиконали бюджет на $2,5 млрд, показали результат детінізації у всіх галузях економіки. А минулого року, на жаль, мали відкат в галузі тютюнових виробів, маємо абсолютно незрозумілу ситуацію на ринку алкоголю, але найбільше кричуща ситуація на ринку ритейлу, електроніки. Те ж «Ябко» вже стало «притчею во язицех». Вони фактично продовжують продавати контрабандний товар, а правоохоронцям чомусь не вдається довести до логічного завершення ті справи, які вже були відкриті. «Маркетопт», Spar та інші подібні мережі подрібнюються на тисячі ФОпів, уникаючи сплати ПДВ і провокуючи вимогу МВФ про скасування пільги з ПДВ для всіх без виключення ФОПів.

Насправді, якщо раніше «Ябко» звинувачували в демпінгу по «айфонах», то зараз там ціни такі ж, як у «офіціалів».

Я якраз завжди говорив про те, що від контрабанди, від «тіні» виграє не споживач, а «перекуп». Просто той, хто завозить по-білому, має меншу маржу, ніж той, хто завозить «вчорну». І ця різниця опиняється в кишені тих корупціонерів, які кришують таку діяльність. Хоча я вважаю, що у правоохоронців і фіскалів достатньо повноважень, аби покласти край цій корупції. І мені здається, в мережі достатньо свідчень про роботу «Ябко» в тіні. Вони офіційно не завозять жодного «айфона». Де вони їх беруть? Це ж очевидно. Але справа не тільки в «айфонах» і не тільки в «Ябко».

Проте я не можу звинувачувати правоохоронні органи в якійсь особистій зацікавленості без доказів. Тому просто скажу, що працювати треба краще, бо «тінь» процвітає.

«У «тіні» у нас більше 1 трлн грн»

Уряд заклав у бюджет на цей рік надходження від боротьби з «тінню» у розмірі 60 млрд грн. Як ви оцінюєте цю цифру – це консервативний прогноз чи оптимістичний?

Оці 60 млрд я сприймаю як такий реверанс в бік нашої команди детінізаторів. Такий крок, на жаль, не матиме якогось значного ефекту на надходження до державного бюджету. Бо це гроші у спецфонд, вони не прив'язані до конкретних видатків. І записуючи ці 60 млрд до державного бюджету, Мінфін на них насправді не розраховує.

І хочу звернути увагу, що це 60 млрд – виключно від детінізації митниці. Тобто йдеться про перевиконання плану з митних платежів, чого у нас не було ані в минулому, ані в позаминулому роках. І за існуючого стану митниці в цю суму просто не віриться.

За моїми підрахунками, «в тіні» у нас більше 1 трлн грн податками, і ці гроші ми зобов'язані зібрати шляхом покращення роботи фіскальних органів і БЕБ. Ми маємо прив'язати перебування на посадах конкретних посадових осіб до показників детінізації. Це не має бути просто перевиконання планів, це мають бути KPI, які конкретно визначають, що ДПС, ДМС, БЕБ дійсно проводять детінізацію.

Так ані в ДПС, ані в ДМС навіть нема постійних керівників. Кому ви там зібралися ставити KPI?

У нас йде конкурс на керівника Митниці і такий самий має бути проведений на Податкову. Відповідний мій закон – на розгляді комітету.

Безперечною перемогою над «тінню» у 2025 році ви називали дію режиму експортного забезпечення агропродукції (режим, що дозволяє експортувати агропродукцію лише зареєстрованим платникам ПДВ, що мають прозору історію та підтверджене походження товару – «Главком»). Лідерами серед експорту в галузі є виробники олії, але наразі Росія методично знищує олійноекстракційні заводи, термінали з олією. Чи вже є підрахунки – які втрати можуть очікувати цей ключовий експортний бізнес?

Не хотів би говорити про це, бо ці цифри є чутливими. Все-таки у світі ми серед лідерів за олією, і будь-які такого роду наслідки для цієї галузі впливають на нашу частку на ринку і змушують контрагентів перерозподіляти долі на інших постачальників. Чого б я не хотів, бо переконаний, що ми здатні замістити втрачені обсяги іншими. Може, колись наприкінці 2026 року ми зможемо говорити про те, як вдалося вирішити цю проблему, але зараз це не має бути публічно.

Протягом 2025 року в Україну імпортовано товарів на суму майже удвічі більшу, ніж експортовано – $84,8 млрд проти $40,3 млрд. Якщо у нас «просяде» ще й олія, ця тенденція буде й далі погіршуватися?

Ми втратили значну частину металургії, деякі переробні підприємства – тому очевидно, чому у нас таке негативне сальдо. Але необхідно працювати над тим, аби це змінити. Тобто стимулювати експорт. Це можливо через відкриття ринку ЄС, де ми, на жаль, втратили економічний безвіз. Стимулювати переробні галузі економіки. Defence City (спеціальний правовий режим державної підтримки підприємств ОПК) – це також достатньо потужна річ для збільшення вітчизняного експорту. Розвиток експорту – пріоритет номер один в економічній політиці держави.

«Люди вже розуміють, що таке «два чеки на одній касі»

Пальне в нинішніх умовах фактично є критичним елементом енергетичної безпеки. Які конкретні та вимірювані результати дала система ліцензування зберігання пального для власних потреб, яка мала на меті все ту ж боротьбу з «тінню»? Представники бізнесу стверджують, що вона не має жодного позитивного ефекту, натомість створює корупційні та бюрократичні ризики. Крім того, зберігання пального для власного споживання не є господарською діяльністю, а в більшості країн Європи таке ліцензування взагалі не застосовується.

Нагадаю, що ліцензування зберігання пального було ідеєю ринку і воно було прийняте ще попереднім скликанням Верховної Ради, ми його просто вдосконалили. І «біла» частина ринку палива, завдяки цьому, у нас на сьогодні є більшою, ніж «чорна». Ця система дала можливість значно знизити використання пального для схем з ухилення від оподаткування, бо пальне – дуже зручне для «скруток» з ПДВ. Бо воно «скручується» з усім – з зерном, памперсами, харчами…

Комусь це, безперечно, не подобається, бо створює бюрократичні моменти, але білі трейдери задоволені процесом детінізації на ринку пального. А певні послаблення у цьому питанні вже були зроблені, зокрема, для аграрного сектору.

Загалом паливна галузь є одним з лідерів детінізації в країні. Водночас щодо детінізації в цілому – якщо повернутися до того, що найбільше нам вдалося в 2025 році – це змінити тренди суспільної свідомості. «Білий» бізнес врешті заговорив вголос. Він вимагає від держави забезпечення рівних умов оподаткування, і я відчуваю від нього неабияку підтримку, якої ще рік тому не було. І люди також розуміють, що таке «два чеки на одній касі», що таке «малесенькі ФОПи» на ринку «Столичний», в чому біда роботи в кеш і для чого потрібна детінізація.

Мінфін пропонує з 2027 року зобов’язати платників єдиного податку з оборотом понад 1 млн грн реєструватися платниками ПДВ – це частина зобов’язань перед МВФ. Мільйон гривень – це, на секундочку, лише трохи більше 80 тис. на місяць. Чи ведеться діалог з бізнесом, який, м’яко кажучи, не в захваті від цієї ідеї? Чи може ця пропозиція бути змінена хоча б у частині збільшення порогу?

Я не зовсім погоджуюсь щодо позиції бізнесу. Великі бізнес-асоціації (АСС, ЕБА, ФРУ), «білий» бізнес підтримують це рішення. Безперечно не підтримують мінімізатори і зрозуміло чому. Ну, і не підтримують реальні маленькі ФОПи – в цьому сенсі вони є жертвою ситуації, до якої призвели мінімізатори, і саме їх (маленькі ФОПи) мені хотілося б захистити і підтримати в такий важкий час.

Але поки у цьому процесі я не беру участі, бо очікую остаточну ініціативу від Мінфіну. Тоді, власне, відкриємо на майданчику комітету широкі консультації. Особисто я обіцяв, що ми не будемо чіпати систему єдиного податку до завершення воєнного стану. А обіцянки треба виконувати.

Ну, ви ж стверджуєте, що до 2027 року вже мир буде, тоді і обіцянки вже виконувати не треба буде.

Так, сподіваюсь. Але будь-які зміни системи єдиного податку не мають настати на наступний день після підписання мирної угоди. Має бути перехідний час. Врешті у нас є Національна стратегія доходів, де визначені строки та підходи для реформування системи єдиного податку.

А які прогнози щодо інших сенситивних вимог МВФ – запровадження податку на цифрові платформи, скасування пільги на посилки до 150 євро?

Перемовини показали, що вони є безальтернативними. І нагадаю, що лобістами обох цих вимог є саме бізнес – «білий» бізнес, який я, як завжди всіляко підтримую.

«Не бачу ніяких загроз для курсу гривні»

Ви згадували про міцний курс гривні, як одну з ілюстрацій макроекономічної стабільності. Але зараз ми бачимо певні валютні гірки і поступову девальвацію гривні, якої, зокрема, вимагає МВФ. Чи буде, на вашу думку, Нацбанк надалі спиратися цьому тиску? І чи необхідно утримувати гривню?

Я ніколи не роблю прогнозів курсу, але у нас на сьогодні безпрецедентно високі резерви Національного банку. Таких не було ніколи в історії.

Але у нас і розрив між імпортом і експортом вражаючий.

Така проблема є, вона серйозна, і на жаль, наразі я не бачу належного реагування на неї з боку уряду. Тим не менш, потреби у валюті покриваються майже в шестимісячній перспективі, хоча для виконання нормативу треба три місяці покриття. Тому на сьогодні я не бачу ніяких загроз для курсу гривні, ситуація на валютному ринку у нас контрольована.

За 2024 рік гривня девальвувала за курсом на кінець року на 9,7%. У 2025-му – на 0,8%, тобто курс стабільний і стійкий. Офіційні резерви –  $57,3 млрд, при цьому торік були $43,8 млрд. Інфляція на піку в травні минулого року була 15,9%, всю осінь знижувалася і в грудні досягла 8%.

У нас надстабільна банківська система, що дозволяє її навіть додатково оподатковувати. Рентабельність банківського капіталу є однією з найвищих в Європі – 38,2%. Притому що у країнах Європи – в районі 20%. Населення довіряє банкам: за даними Фонду гарантування вкладів станом на 1 грудня 2025 року українці зберігали в банках 1,5 трлн грн. За рік вклади зросли на 15,3% або 206 млрд грн. У 2025 році Мінфін провів успішну реструктуризацію і виведення з ринку ВВП-варантів, які висіли на нас мертвим вантажем вже багато років. Ну, і держборг, якщо рахувати без умовних зобов’язань, за прогнозами, на кінець 2025-го року буде складати 90% ВВП – це менше, ніж було в 2024-му, коли він був 91% ВВП.

Я в жодному випадку не говорю про те, що у нас просто «місто-сад», що все квітне і все розвивається, бо, наприклад, є сповільнення зростання ВВП і це дуже погано. Але якщо казати про гривню, про макрофінансову стабільність, то я навіть не знаю такої країни в економічній історії, яка в співставних умовах мала хоча б схожі показники.

У нас надстабільна банківська система, що дозволяє її навіть додатково оподатковувати

Зараз ці показники – під загрозою. Як ситуація з електроенергією відіб’ється на виконанні бюджету і взагалі бізнес-кліматі в Україні, бо підприємства, ритейлери просто не можуть працювати в повну силу в умовах постійних графіків відключень?

Дуже погано. І це все, що я можу сказати поки що. Складно зараз порахувати збитки, бо ми в самому розпалі цього процесу. Але такого масштабу обстріли, помножені на такі холоди – це десятки мільярдів гривень прямих та непрямих збитків. Ми не знаємо всіх наслідків, не знаємо, як швидко відновлення відбудеться. Можу тільки повторити твердження нашого вже нового міністра енергетики, який зазначив, що відновлення і робота електромереж, опалення і всього іншого залежить від того, яким чином місцева влада підготувалася до можливих обстрілів. От Харків добре підготувався, а Київ – погано. Це очевидно.

Вибачте, але порівняння Харкова та Києва – це переведення проблеми у політичну боротьбу. І, до речі, після того, як всі стали трубити про чудово підготовлений Харків, туди стало особливо прицільно прилітати…

Може, це переводиться в політичну боротьбу, але ви ніколи не чули від мера Харкова Терехова, аби він закликав харків'ян тікати з міста і десь ховатися, правда ж? А я в Харкові досить часто буваю, і харків’яни навіть не спускаються в укриття – не тому, що ледачі, а тому, що фізично неможливо до них добігти. Там ракета летить три хвилини. Здавалося б, Харків за таких температур мав би взагалі вимерти як місто.

Тому можна говорити про політику, але все-таки, напевно, треба порівнювати якісь об'єктивні результати. Важко всім. Винен – ворог. Але навіть якщо Харків з Дніпром порівняти, то це – абсолютно різні міста за рівнем підготовки. Я вважаю, що якщо людина на своєму місці, якщо вона знає, як здійснювати керівництво міським господарством, то це ж не тільки міста стосується, а й країни в цілому. А якщо дійсно займатися політикою замість господарства – то й результату нема.

Переконаний, що в будь-якому соціологічному дослідженні цієї зими «партія водогону, який працює» переможе всі партії політиків та політиканів разом взяті.

Ви ніколи не чули від мера Харкова Терехова, аби він закликав харків'ян тікати з міста

Зізнавайтеся – ви з Тереховим будуєте політичний проєкт?

Зараз зарано говорити про політичні проєкти в країні, в якій війна. Прийде мир – будемо говорити про політичні проєкти і партії.  Водночас, мені імпонують люди справи, які ефективні і не займаються балачками. І так, мені хотілося б щоб таких людей, як Ігор Терехов, було більше у центральній владі. Бо подекуди, коли дивишся на ті чи інші процеси, які відбуваються у тих чи інших галузях, понад усе хочеться одного – щоб до кімнати зайшов хтось дорослий. Хто не грається у соцмережах в ігри, а просто робіть справи. І такі люди є – Віталій Кім, Денис Шмигаль. Але ще раз – хотілося б аби їх було більше. 

«Мені шкода Разумкова»

Коли і чому у вас в риториці намітився відвертий лівий крен? Бо ви якось раптово стали переживати за бідні верстви населення, забили на сполох щодо занижених соцстандартів…

По-перше, не раптово. Я завжди вважав, що соціальна політика – підвищення зарплат вчителям, медикам, забезпечення пристойних пенсій – все це є метою ефективного і справедливого перерозподілу в будь-якому цивілізованому суспільстві. Не можна розглядати бюджет однобоко і винятково через систему надходжень до нього у вигляді зібраних податків. Але це правда, що з 2019 року я був сконцентрований на детінізації та створенні рівних умов господарювання для всього бізнесу. І мені багато що вдалося.

Але детінізація має сенс лише в тому випадку, якщо люди відчувають її на власних доходах та добробуті. Коли я говорю, що необхідно припинити подрібнення великого бізнесу на ФОПи, тому що необхідні гроші в бюджет, люди це не сприймають. Бо бюджет – це якась незрозуміла абстракція. А якщо я кажу, що необхідно припинити подрібнення на ФОПів, бо від цього страждають ваші бабусі, що отримують пенсії, на які неможливо прожити, або вчителі, що навчають ваших дітей, або лікарі, і страждають не на користь білого бізнесу, а на користь тисячі надбагатих і надхитрих контрабандистів, ухилянтів та корупціонерів – це стає одразу зрозуміло. В країні, де мінімальна пенсія – 2300 грн, напевно, трохи неправильно захищати ту чи іншу схему з ухилення або солодку пільгу, навіть якщо за ними стоять «дуже поважні люди». Або коли зустрічаєшся з вчителями, яким треба підвищувати зарплату, вони дуже добре розуміють, де їхні гроші ховаються. Ми взагалі недостатньо займалися соціальним захистом населення – це погано, це наш недолік.

Ви постійно кажете: «ми», «наша команда». А кого ви, власне, маєте на увазі? Явно, що вже не фракцію «Слуга народу»...

Я і ті, хто мене підтримує. Це «білий бізнес», який вимагає рівних умов господарювання – ритейл, нафтотрейдінг, сільськогосподарська переробка та багато інших. Це мої колеги з парламенту, експерти. Нас дуже багато і щодня стає все більше.

Разумков із другої людини в державі перетворитися у дріб’язкового лобіста

Але на території так званого соціального популізму у вас багато конкурентів. Це і ваш колишній колега Дмитро Разумков, і традиційно Юлія Володимирівна. Та вся опозиція в тій чи іншій мірі експлуатує образ захисників знедолених.

Насправді, я не вважаю, що є достатньо тих, хто дійсно займається соціалкою – як в парламенті, так і поза ним. Популісти в парламенті, на жаль, не займаються вирішенням соціальних проблем. Вони займаються самопіаром, подекуди захоплюючись настільки, що навіть не помічають, як доходять до абсурду і прямо суперечать самі собі, одночасно вимагаючи скасування податків та підняття пенсій. Я непогано ставився до Дмитра (ексспікера Разумкова – «Главком»), ми колись товаришували. Але він, на жаль, є прикладом того, як із другої людини в державі, якій були під силу будь-які реформи, досить швидко можна перетворитися у дріб’язкового лобіста шкурних тютюнових правочок та критикана всього, що рухається. Шкода Дмитра.

Натомість я з командою чітко вказую, що гроші на соціальні програми «закопані» в детінізації тютюну, в тих рішеннях щодо прибирання податкових дір, які вийшли з нашого комітету, – податок на Google, антиофшорний закон, фіскалізація та багато-багато чого іншого. Все ж це йшло і йде до бюджету. І щоб люди це розуміли, ці речі треба пов’язувати.

Люди мають розуміти, що у нас є багаті українські сім'ї, які будують свій добробут на ухиленні від оподаткування. Наприклад, є така мережа «Маркетопт», яка належить декільком сім'ям, налічує більше 400 магазинів і подрібнена на 1500 ФОПів. Вони всією мережею не сплачують ПДВ. Завдяки цьому розвиваються та багатіють. Багатіють за рахунок пенсіонерів та вчителів, а також за рахунок «білого» ритейлу, який ПДВ платить. Це ж біда.

І так, ми не маємо гратися в дешевий популізм, ми маємо пропонувати виборцям те, що є реальним. Так, ми не можемо забезпечити європейські пенсії за один рік. Але можемо показати кроки, як це зробити, як розпочати процес наближення та скорочення розриву. Ми маємо виправити несправедливу пенсійну систему, яка фактично краде у людей гроші.

На таку глибу як пенсійна реформа у нинішньої влади навряд чи вистачить політичного часу.

Так, ми не можемо мислити якимись довготривалими часовими межами. Мир може відбутися завтра, а за ним одразу прийдуть вибори. І це правильно. Але якби я розраховував на ще один термін в парламенті, то, напевно, підвищення зарплат вчителям не вдалося б втілити вже зараз. А ми зробили те, що не робилося багато років: майже виконали 61-ту статтю закону про освіту, і з 1 вересня цього року мінімальна зарплата вчителя – майже три мінімальні заробітні плати. Те саме з допомогою при народженні дитини: хай це і не те, що я хотів, довелося обирати компроміс, але 50 тис. грн при народженні зараз люди як-не-як отримують. Так, пенсійна реформа – це взагалі найскладніше, бо на це потрібні дуже великі гроші. Але якщо у нас є трильйон в тіні – то от вони ці гроші, давайте ж використаємо їх на благо.

І щодо пенсій ідеться не тільки про другий рівень, а й про перший. Я кажу про солідарну систему. Якщо людина виходить на пенсію зараз, то у нас коефіцієнт заміщення (між зарплатою та пенсією, яку ти отримуєш) – в межах 30%. А у Європі, в нормальних країнах – це 40% мінімум. Це треба змінити через коригування показника ваги страхового стажу, середньої зарплати, що беруться для розрахунку пенсії.

Індексація пенсії – це взагалі жах. Ми індексуємо згідно з показниками 2017 року, виходячи зі складної формули, яка поєднує інфляцію, середню заробітну плату за роки… Ця формула – нечесна, бо чесно просто брати зростання середньої заробітної плати і відповідно збільшувати пенсії. І тоді індексація – це забезпечення того, щоб пенсія заміщала певний рівень трудових доходів і не втрачала купівельну спроможність. Зараз – не так.

Ну і, безперечно, з прожитковим мінімумом – біда. Якщо ми навіть завтра весь трильйон зберемо від детінізації, то все одно не зможемо забезпечити нормальний прожитковий мінімум за один рік, але маємо принаймні чесно порахувати. Ми маємо сказати, що за 2500 грн неможливо прожити, тому давайте перерахуємо реальний прожитковий мінімум до десь 10-12 тис. І пообіцяємо, що ми цього реального прожиткового мінімуму досягнемо за три-п'ять років. От вам графік. А також зробимо так, аби суддівські та прокурорські оклади не підвищувалися з ростом прожиткового мінімуму, щоб одразу навантаження на бюджет не було.

Ви обурюєтеся тим, що майже 200 днів законопроєкт №12278 щодо скасування спецпенсій прокурорів не може дійти до другого читання. Чому ви саме зараз цим перейнялися, бо спецпенсії прокурори отримують вже давно? І хто ці процеси гальмує зсередини парламенту?

Питанням скасування кланових пенсій я займаюся з першого читання цього законопроєкту, яке свого часу провалилося. Тоді я взявся за нього, аби він все-таки став законом. Це питання соціальної справедливості. Законопроєкт №12278 був винесений вдруге на перше читання, був прийнятий, до другого читання за декілька місяців розглянутий комітетом і знову з'явився в залі.

Я займаюся ним, тому що це невід’ємно пов’язано з тематикою пенсійної реформи. Питання кланових пенсій – надчутливе для всіх, бо вони несправедливі. Бо так не може бути, коли працівник прокуратури в 29 років пішов на пенсію і отримує 156 тис. грн за середньої пенсії в країні 6,5 тис. грн. Поїхав у Швецію, де продовжує отримувати гроші від найбіднішої країни Європи! У шахтаря теж спецпенсія, але лише 8 тис. грн! Це абсолютно дика ситуація. А Кабмін в той же час говорить про підтримку креативних ФОПів, але у нас насправді креативними є вчителі, медики, пенсіонери, бо тільки креативна людина може вижити на ці гроші.

Проте в кожній фракції є свої зв'язки з прокурорськими, з суддями, з іншими дуже привілейованими категоріями нашого населення. Всюди є їх лобісти, які блокують прийняття рішення.

У другій частині інтерв’ю з Данилом Гетманцевим читайте про те, що далі буде з монобільшістю, яка  досягла критичної межі у 226 депутатів, чи справдився його скепсис щодо Юлії Свириденко на чолі уряду та як вже змінила владу відставка Андрія Єрмака.

Павло Вуєць, «Главком»