Глава МЗС Дмитро Кулеба: Поїздки Кравчука до Білорусі іноді закінчуються несподівано...

За часів президентства Петра Порошенка Дмитро Кулеба три роки обіймав посаду постійного представника України у Раді Європи. А вже за нового президентства дипломат встиг побувати на двох найвищих позиціях для дипломата – віцепрем’єра з питань євроінтерграції, а тепер міністра закордонних справ.

У відвертому інтерв’ю «Главкому» глава української дипломатії прокоментував чутки на тему «хто ж насправді керує зовнішньою політикою», розкрив деталі зустрічі з іранцями у справі катастрофи українського лайнера та оцінив перспективи 86-річного експрезидента Кравчука у «Мінську». Не обминув «Главком» і особистих  питань: зокрема про те, як з команди Порошенка Кулебі вдалось перекочувати у Зе-владу.

«Самописці лайнера МАУ успішно зчитані. Ми можемо вже по секундах відновити хід подій»

Пане Дмитре, однією з ключових зовнішньополітичних тем для України в останні вісім місяців стала трагічна історія падіння нашого лайнера в Ірані. Чи є у вас пояснення: чому іранська сторона так довго тягнула з передачею самописців до Франції?

Іранська делегація прибула до Києва і 30 липня пройшли 11-годинні перемовини. Загалом, у конструктивному руслі. Важливо, що Україна виступила рушійною силою цього процесу, і нам вдалося зрушити процес з мертвої точки. Нагадаю, що Україна веде перемовини від імені інших країн, які постраждали. Звісно, процес не простий і не швидкий, але ми рухаємося до незмінної мети: встановлення всіх обставин трагедії, притягнення всіх винних до відповідальності, виплата всіх необхідних компенсацій. Додам, що за підсумками перемовин та зустрічі з іранським заступником міністра закордонних справ, у мене є стриманий оптимізм щодо процесу. Сподіваюся, що конструктивний підхід сторін зберігатиметься і надалі.

Що саме вам дає привід до цього оптимізму?

Ми домовилися, що структуруємо подальший процес. Він відбуватиметься на кількох рівнях. Між собою говоритимуть слідчі, технічні експерти, юристи. Це дозволить з’ясувати всі обставини трагічного дня. Від картини, яка буде складена за результатами, залежатимуть і суми компенсацій, адже вони не беруться зі стелі. До уваги беруться всі обставини та нюанси.

Головне, щоб було поменше дипломатичної гри і побільше щирого бажання владнати всі суперечки, встановити істинні причини трагедії, притягнути всіх винних до відповідальності і виплатити всім максимально високі компенсації. Це просто треба зробити, перегорнути цю сторінку і йти далі.

В інтерв’ю «Главкому» Олександр Рувін, керівник української комісії, яка працювала в Ірані відразу після катастрофи розповів, що до України іранці приїздили одразу після трагедії. Чим вони допомогли?

Я ще не був міністром закордонних справ, коли сталася ця трагедія. Але з того, що мені відомо можу сказати, що спочатку дійсно було дуже динамічне співробітництво між Україною і Іраном. В Іран тоді прилетіла делегація. Курував цей процес на той момент секретар РНБО Олексій Данілов. Начебто все йшло до якоїсь домовленості, але на якомусь етапі все припинилося. Іран змінив позицію і пішов в глуху оборону. Коли я став міністром, ми отримали з РНБО цей повний файл інформації зі словами, що там все завмерло, нічого не відбувається. І ми за нього взялися.

Наша мета – не помста, а встановлення справедливості і всіх обставин.

Що вам відомо про розслідування, яке відбувається в Ірані?

Нам відомий проміжний звіт. Чекаємо на повний звіт технічного розслідування. Проміжний містить декілька натяків, які чітко вказують: це не було суто людською помилкою, проблема набагато системніша. Вона полягає у функціонуванні системи контролю за авіарухом загалом.

Тривалий час стояло велике питання: була одна чи дві ракети, випущені по літаку української авіакомпанії?

Дві.

Якщо говорити про компенсації, на яких сумах наполягатиме Україна? Чи консультувалися ви з рідними загиблих?

Одразу після трагедії приїхала іранська делегація. Вони озвучили орієнтовно суму компенсації, яку готові заплатити за кожного загиблого. Ця сума була вкрай незадовільною і вона була відкинута українською стороною. Зараз ми вимагатимемо максимальної компенсації, але про які суми йдеться, думаю, нині немає сенсу говорити, тому що це просто послабить нашу переговорну позицію.

Якщо суми компенсацій не задовольнять рідних, як діятимете?

Ми маємо домовитися з Іраном на двосторонній основі. Якщо ці спроби проваляться, тоді вже будуть задіяні юридичні механізми стягування компенсацій. І обійдеться це Ірану набагато дорожче, хоча і займе трохи більше часу. Тому я б на їхньому місці домовлявся зараз з нами. Я запевняю: ми готові з Іраном конструктивно на цю тему поговорити, але позиція у нас буде жорстка. Вони збили наш літак, вони вбили наших громадян і за це вони мають відповісти.

У якому стані зараз самописці, які перебувають у Франції? Хто з наших фахівців бере участь у їх дослідженні?

Самописці були успішно зчитані. Ми можемо вже по секундах відновити хід подій. Від України були присутні два найкращих експерти з Національного бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами.

Нині мова про технічне розслідування. Кримінальне може затягнутися в часі. Чи є розуміння, як надовго?

В Україні розслідуванням цієї справи займаються ті ж фахівці, які займаються справою МН17. Ці люди мають унікальний досвід розслідування таких випадків. Відповідно, можуть працювати швидше і ефективніше, коли вони, як то кажуть, набили всі шишки і вивчили всі уроки. Але загадувати, скільки триватиме розслідування, я не можу. Тут головне не квапливість, а справедливість. Зрозуміло, що якщо Іран буде повно взаємодіяти з нами, то це пришвидшить розслідування. Якщо він буде «петляти», то це його затягне. Але в успішному завершенні розслідування я не маю жодних сумнівів. Ми створили міжнародну коаліцію тих, хто постраждав. Україна веде перемовини з Іраном від імені всіх держав, які постраждали.

Глава МЗС Дмитро Кулеба (фото: eurointegration.com.ua)

«Призначення Кравчука лише посилить роботу української делегації у ТКГ»

Тема російсько-української війни. Рушійною силою у Мінських переговорах ви називаєте Офіс президента, Тристоронню контактну групу і МЗС. Яка роль у цій історії покладена саме на міністерство?

Зауважив би, що у Тристоронній контактній групі важливу роль відіграє українська делегація, сформована указом президента. Тобто тепер внутрішньо переміщені особи, яких Україна долучила до ТКГ, відіграють там дуже активну і важливу роль, вони – молодці. Роль МЗС визначена указом президента про формування делегацій у ТКГ. Можу процитувати: «На Міністерство закордонних справ України покладається організаційне, інформаційне, консультативне та інше забезпечення діяльності делегації України в ТКГ».

Віцепрем’єр Олексій Резніков у великому інтерв’ю «Главкому» сказав що «Мінськ» насправді застарів і його потрібно переглядати. Чи є якісь пропозиції в МЗС, як це можна зробити?

Якби ми не мали різних сценаріїв розвитку ситуації, то не було б ніякого сенсу нам цим займатися. Що стосується позиції мого колеги, то, по-перше, Україна віддана Мінським домовленостям і Нормандському формату. Засідання Тристоронньої контактної групи, яке відбулося 22 липня і досягнутий там результат про режим припинення вогню є якраз результатом того, що ми працюємо над виконанням «Мінська», а не над його руйнуванням, на відміну від російської сторони. По-друге, безумовно, як заступник голови делегації в ТКГ і як віцепрем’єр-міністр з питань реінтеграції окупованих територій, Олексій є візіонером, він «брейнстормить» (бере участь у мозковому штурмі – «Главком») процес, яким чином ми маємо рухатися далі, якщо нинішня конфігурація не спрацює. Подібні заяви про застарілість «Мінська» треба розглядати саме в такому контексті. У нас є розуміння того, яким буде сценарій, у Олексія є бачення сценаріїв і в принципі ми маємо цілісну картинку перед очима.

За результатами цього засідання з’явилася заява про всеосяжне припинення вогню. В соцмережах щодо неї вже дуже багато критики і сумних жартів. Мовляв, уже були десятки подібних заяв, але це не прискорює виконання «Мінська», не зупиняє війну. То в чому сенс повторення одного і того самого? Чи немає у вас відчуття, що ми знову топчемося на місці?

А яка альтернатива? Ми не будемо боротися за припинення вогню тому, що у минулі рази воно не спрацювало? Україна завжди з 2014 року виходила з чіткою позицією: «Мінськ» починається з безпеки. РФ традиційно наполягала, що «Мінськ» починається з вирішення політичних питань. І коли ми відродили ось цей Нормандський формат міністрів закордонних справ, то наша перша розмова відбулася саме про безпеку. Засідання ТКГ 22 липня значною мірою було вирішальним. На ньому ключовим стало питання безпеки, і домовленість, яка була досягнута, стосується питання безпеки. Це означає, що «Мінськ», в принципі, рухається за українською логікою, тобто спочатку безпека, а потім все інше. Цю логіку підтримують наші колеги у Парижі та Берліні, яких ми дуже цінуємо. Сказати зараз, що нам набридло і давайте все перепишемо, ми не можемо, цей момент ще не настав. Не забувайте також: до «Мінська» прив’язані санкції, тому це набагато складніша історія, ніж комусь може здатися на перший погляд. Я вважаю, що пробувати припинити вогонь потрібно стільки разів, скільки для цього буде можливостей, навіть найменших.

У чому ж вирішальність засідання ТКГ, про яке ви згадуєте?

Цьому засіданню ТКГ передувала просто шаленої інтенсивності робота абсолютно на всіх рівнях. Були візити в Берлін, потім в Париж і знову в Берлін. Була розмова президента Путіна з Меркель. Ми дуже вдячні канцлерці Німеччини за її принципову позицію і роль в Нормандському форматі. Ви не уявляєте, який був обсяг дипломатичного листування з позиціями, контрпозиціями на контрпозиції, в буквальному сенсі робота велася в режимі 24/7. Результат – заява, про яку ви згадуєте. До цього у нас не було домовленості про припинення вогню, під яким підписалася би і Росія, і Україна, вже дуже давно…

Зроблений важливий крок. Його мета, насамперед, – це безпека і життя наших військовослужбовців та цивільного населення. Тому що ми знаємо, що переважно порушення «Мінську» іде з боку російських окупаційних сил. Для нас насамперед це інструмент для того, щоби зупинити загибель наших військових. Якщо ми побачимо, що досягнуті домовленості не працюють або процес рухається у протилежному від неї напрямку, треба буде переходити до наступних рішень. Але тут ви абсолютно слушно кажете, що попередні спроби, на жаль, не спрацювали. Тому подивимося, як буде цього разу.

Є ТКГ з віцепрем’єром Олексієм Резніковим, є Офіс президента з Андрієм Єрмаком, є МЗС. Складається враження, що у нас щонайменше кілька центрів ухвалення рішень у питанні Донбасу. Наскільки легко вам пробиратися через такі «хащі» ухвалення рішень?

Ми не «проходимо через хащі», ми перебуваємо, можна сказати, в самому центрі цих хащів. Це якщо жартома. А взагалі, ми перебуваємо саме там, де ухвалюються рішення. Нормандський формат існує на кількох рівнях: лідерів, міністрів, а також рівень зовнішньополітичних радників. Андрій Єрмак почав брати участь в цьому форматі в статусі зовнішньополітичного радника президента України. Після цього його статус в Україні змінився, він став керівником Офісу президента, але функція участі в Нормандському процесі збереглася. Тут немає жодного протиріччя. Якщо людина накопичила певний досвід, то хай продовжує ефективно виконувати свою роботу. Тим більше, що він її виконує ефективно. ТКГ з 2016 року існує в тому форматі, в якому вона є… Ми допомагаємо нашій делегації, беремо участь в розробці і ухваленні рішень, які пропонуються на розгляд. Зауважу, що ТКГ займається не тільки питаннями безпеки і політики. Там «гуманітарка», економіка, задіяна величезна купа органів… Водночас у МЗС є і свій власний формат – Нормандський формат міністрів закордонних справ, де ми граємо першу скрипку і спираємося на допомогу інших причетних органів.

На початку червня відбувся візит української делегації до Берліна. Говорячи про нього, ви відзначали, що очолювали українську делегацію. Натомість на сайті президента можна прочитати, що делегацію очолював Олексій Резніков. Вас західні колеги не питають, хто ж насправді в Україні керує зовнішньополітичним напрямком МЗС, уряд чи Офіс президента?

Ні, не запитують про це. Ви ж сучасна людина, а живете у цій матриці з 90-х років. Я в МЗС з 2003 року, і весь цей час бігають і запитують, хто керує зовнішньою політикою. Весь час це вислуховую. Цей міф, що МЗС чимось не керує, існує тільки в головах українських журналістів і блогерів. Не розповсюджуйте міфи. В Україні діє Конституція України 1996 року. В її 106 статті чітко написано, що президент «здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави». Але зрозуміло, що топ-менеджер української дипломатії – це міністр закордонних справ.

Останні перестановки у ТКГ спровоковані тим, що «Мінськ» за Кучми не зміг зрушити з мертвої точки?

Коли я ще працював на посаді віцепрем’єр-міністра, якось зайшов в Офіс президента в один кабінет, а там якраз перебував Леонід Кучма. Десь наприкінці лютого цього року це було. Він сказав, що, напевно, вже час йому іти (припинити очолювати українську делегацію в ТКГ). Я його запитав, як же так, невже ви нас полишите? Він відповів, що розмірковує, аби таки піти. Однак до останнього часу Леонід Данилович продовжував виконувати свою функцію, за що ми йому дуже вдячні. Бо це дійсно дуже мудра і досвідчена людина. Нині він вирішив піти, і на цій посаді його замінив перший президент України Леонід Кравчук. Людина з великим політичним досвідом. Думаю, це лише посилить роботу української делегації у ТКГ. Взагалі, якщо пригадати минуле, поїздки Леоніда Кравчука до Білорусі іноді закінчуються несподівано в інтересах України - наприклад, розпадом Радянського Союзу… Жартую.

Дмитро Кулеба (фото пресслужби Кабміну)

«Для критики ОБСЄ мають бути підстави»

Два тижні тому сталася велика трагедія. Під час операції з порятунку українських військових на Донбасі при посередництві ОБСЄ  бойовики здійснили обстріл, в результаті загинув військовий медик. Чому сталася трагедія? Яка довіра може бути далі до ОБСЄ, чи є альтернатива такому посереднику?

Питання альтернативи незмінне з 2014 року. У нинішній реальності альтернативи ОБСЄ немає. Загалом ми задоволені співробітництвом з представницею ОБСЄ в ТКГ Хайді Грау, координаторкою групи цієї організації. Ми бачимо, що вона принципово дотримується зваженого підходу і спирається на реальність. Вона розуміє who is who в цьому процесі. Якщо виникають окремі питання до ОБСЄ, якими ми не задоволені, то ми розбираємо їх разом. Ми ніколи не соромимося висловити свою позицію. І в той тиждень, коли був вбитий наш медик, я якраз проводив зустріч з Хайді Грау і максимально чітко довів їй нашу позицію. Тобто розкритикувати ОБСЄ заслужено проблем немає, але для критики мають бути підстави.

У всіх в пам’яті остання зустріч лідерів Нормандського формату в грудні у Франції, за підсумками якої домовлено провести наступну зустріч у квітні. Але вона не відбулася. Враховуючи епідеміологічну ситуацію і рівень виконання «домашнього завдання» сторонами, чи є у вас впевненість, що така зустріч цього року відбудеться? Чи розглядається варіант хоча б відеоконференції, які тепер стали популярними?

Ми працюємо, щоб ця зустріч відбулася якнайшвидше. Але для цього мають бути виконані рішення Паризького саміту. Припинення вогню – це крок у цьому напрямку. І ми дуже сподіваємось, що Російська Федерація вживатиме усіх заходів, аби її окупаційні сили не порушували припинення вогню. Якщо це відбуватиметься, буде можливість рухатись далі і «виходити» на Саміт. Нам потрібен Саміт, щоб зробити наступний крок вперед у мирному врегулюванні. Але загадувати час проведення я не буду, тут не все залежить від України. Насамперед, все залежить від РФ.

Міністри закордонних справ не були головними фігурантами у Нормандському Форматі, сказав Олексій Рєзніков у інтерв’ю «Главкому»…

Так, але він дав з цього приводу ще один коментар. («..і активізація роботи в «Норманді», підтримка нашими європейськими партнерами України і, як результат, організація та безпосередньо проведення зустрічей у Парижі та Берліні, це все запорука наших дипломатів, зокрема, МЗС і особистої позиції міністра Дмитра Кулеби», - сказав Олексій Резніков під час презентації спільного проєкту Урядів України і Франції із забезпечення Маріуполя питною водою)

Нормандський формат складається з трьох базових рівнів: саміт, де присутні глави держав та уряду, далі – глави МЗС, далі – формат зовнішньополітичних радників. Жоден саміт не готується без участі МЗС, і мова не тільки про нормандський. Якщо зустрічаються зовнішньополітичні радники, там присутні представники МЗС, представник міністерства безпосередньо долучений до переговорів, які відбуваються. Тобто представник МЗС входить до складу делегації. Коли я проводив відеоконференцію з главами МЗС у Нормандському форматі, я запросив представників Офісу президента, щоб вони стали свідками цієї розмови. Ми працюємо як одна команда. Ми допомагаємо один одному і пошук якихось інтриг, скандалів у цьому є марною справою.

Росія наполягає на перегляді статусу Донбасу і внесення цих змін до Конституції. Україна відмовляється і наполягає на контролі за кордоном. Де ті компроміси, на які може піти Україна?

Перше – повний контроль за кордоном України. Друге – статус окремих регіонів Донецької і Луганської областей визначений законодавством і у межах широкої форми децентралізації і відсутності будь-яких прав вето на загальнонаціональні рішення. Ми залишаємось унітарною державою, децентралізованою. Про все інше треба домовлятися, але ми саме цим і займаємось.

Наприклад, про формування так званої «міліції», яка може складатися в тому числі з амністованих пізніше бойовиків?

У відповідь на це питання можу процитувати заяву президента у зв’язку з рішенням про припинення вогню: «Вибори на тимчасово окупованих територіях України можливі виключно за таких умов…», і друга з цих умова – це «виведення іноземних підрозділів, техніки, роззброєння незаконних збройних формувань». Тобто всі, хто незаконно озброєний, мають бути роззброєні. А вони можуть себе називати хоч нацгвардія, хоч «міліція», хоч «поліція» чи «внутрішні війська». Про те, як буде забезпечуватись порядок на цих територіях в процесі деокупації, треба домовлятись. Можна підходити креативно, спираючись на досвід інших країн. Але, зрештою, там має висіти український прапор, функціонувати українська поліція, українські суди і українські органи правопорядку.

«Розрив відносин з Росією був би правильним жестом. Але…»

У своїх попередніх інтерв’ю ви висловили думку, що МЗС має вести наступальну політику. Чому Україна тоді не дає оцінку, не робить заяв через масові і тривалі протести у Хабаровську, де живуть багато етнічних українців? Росія в подібних випадках завжди діє на випередження, навіть до війни активно давала оцінки процесам, які відбувалися, наприклад, у Криму, де їй ввижалися утиски росіян.

У мене немає проблем коментувати те, що відбувається в Російській Федерації, якщо це безпосередньо пов’язано з українськими інтересами. Ключовий наголос «безпосередньо». Днями було оголошено вирок історику Дмитрієву, який є дослідником трагедії в Сандармосі, де було розстріляне українське  Відродження, по суті, еліта нашої нації 20-30-х років. Я прокоментував це безпосередньо, бо це стосується України, історії, її приховування і приховування фактів Червоного терору. Якщо я буду вважати критерієм для коментування потенційне українське походження жителів Хабаровського краю, то тоді, в принципі, ми маємо заявити права на республіку Зелений Клин і вимагати повернення нам територій, історично заселених українцями. Тобто я за те, щоби бути проактивними, але за те, щоби зберігати якийсь здоровий глузд в цьому питанні.

У Росії тривалий час немає українського посла. Про що говорить цей досвід, чи правильно ми свого часу зробили – відкликали посла, але не розірвали дипломатичні відносини з Росією?

Безумовно, правильно. І ми робимо правильно, не повертаючи посла до РФ. Але це тільки верхівка айсберга. Є пласт цілий, хто кого не пускає і куди. Все це не дивно, бо між нами триває війна.

Натомість Грузія, так само стикнувшись з російською агресією, розірвала дипвідносини і не схоже, що збирається їх поновлювати. Їх цілком влаштовує варіант європейського посередництва у спілкуванні з агресором. Україна може піти таким шляхом?

Добре, припустимо, розірвали ми б дипломатичні відносини з Росією в 2014 році. Яка країна візьме на себе представництво наших інтересів? Яку країну ви б хотіли бачити представником наших інтересів? Умовно.

З найближчих союзників – країни Балтії, Польща.

Беремо Польщу. У нас сотні політв’язнів, судових процесів, які треба відвідувати. У нас є генконсульство у Ростові-на-Дону, а генконсульства Польщі у цьому місті немає. Тому треба практично до цього всього підходити. Політично розірвання відносин у 2014 році було б правильним жестом, я ніколи цього не заперечував. Але юридично, з точки зору захисту інтересів своїх громадян, а Росія по-суті полює на них в окупованому Криму, у себе на територіях, це була би помилка. Нам потрібна там обмежена дипломатична присутність для захисту інтересів українських громадян в РФ. Я вважаю, що нинішня конфігурація є найбільш збалансованою і ефективною.

Коли звільняли Савченко чи Сенцова – був резонанс. Але і зараз в Росії залишаються багато українських політв’язнів. Скільки їх? В якому стані ці люди, якої допомоги потребують?

Справді, це велика проблема: коли за ґратами були якісь знакові особистості , відомі широкому загалу, то і медіа і соціальні мережі гуділи про цю тему. Коли за ґратами лишилися здебільшого прості громадяни, медіа втрачають інтерес до того, що відбувається.

Можливо, проблема не стільки у медіа, скільки у державі, яка має допомагати цим громадянам, в тому числі інформувати про те, що з ними відбувається?

Ми дуже багато робимо в цьому плані, але я ж не можу насильно в стрічку новин щодня вставляти щось про долю в’язнів. По-перше, ми відновили платформу міжнародної адвокації звільнення політв’язнів. 1 липня відбулося засідання за участю МЗС, родичів ув’язнених, правозахисників, причетних до цього процесу органів влади, і ми вирішували, що ще можна зробити на міжнародному рівні для звільнення. МЗС не може відповідати за весь процес звільнення, тому що він дуже складний і є складовою декількох рівнів переговорів. Але що робити на міжнародному рівні – цим саме ми займаємось. По-друге, ми забезпечуємо контракти з адвокатами, які представляють інтереси ув’язнених українців. Це великий пласт роботи і я дав вказівку, щоби в цьому питанні  усе відбувалося без жодних зволікань, аби наші люди мали надійний юридичний захист. Станом на зараз 27 затриманих, чи засуджених на території РФ наших співвітчизників отримують правову допомогу за рахунок коштів державного бюджету. Політично перемовини про обмін ведуться на всіх рівнях, від президента, глави МЗС до ТКГ. Андрій Єрмак безпосередньо залучений в цей процес, ми працюємо над новим раундом обмінів. Президент неодноразово акцентував на своєму рівні на необхідності звільнення політв’язнів, серед яких багато кримських татар.

На якій стадії підготовка до нового обміну, коли його чекати?

Обміни – найбільш емоційна історія, адже родичі, близькі чекають на будь-яку новину. З 2014 до 2016 року, коли я працював у відрядженні послом, бачив багато ситуацій, коли все більш-менш складалося, а потім йшли публічні заяви, і Росія зривала обмін або відкладала його. Вона це робила просто тому, щоби показати, що це відбувається на їхніх умовах і лише від них все залежить. Як кажуть в дипломатії: нічого не домовлено, поки все не домовлено. Я можу лише запевнити, що всі постійно над цим працюють.

Яку допомогу від МЗС просять рідні ув’язнених?

Крім безпосередньо звільнення своїх близьких, яке, звісно, є вимогою номер один, вони потребують також спілкування. Інформування про те, що відбувається, щоб вони знали, що ніхто не сидить просто, склавши руки. Друга потреба — це, безумовно, юридична допомога, ми її надаємо. Третя — інформація про те, що вже зроблено, кого ще можна залучити, а що ще можна зробити. Я доручив Еміне Джепаровій курувати  цей напрямок.

Найближчим часом читайте на «Главкомі» другу частину інтерв’ю з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою.

Михайло Глуховський, «Главком»