Голова Луганської ОДА: Проситиму прем'єра надіслати в область КРУ. Жах, стільки грошей пішло «на ліво»

Півтора місяця тому Луганську обласну державну адміністрацію очолив уродженець Сєвєродонецька Сергій Гайдай. Він замінив на цій посаді Віталія Комарницького, який пробув у кріслі всього кілька місяців і якого опозиція називала сепаратистом.

Останнім місцем роботи Гайдая була посада радника голови Закарпатської ОДА, а до того три роки він працював очільником Мукачівської райдержадміністрації. Новий президент нібито мав намір призначити його заступником очільника області, принаймні це анонсував сам Гайдай. Та через скандал цього не сталося. Депутати Закарпатської облради на початку вересня звернулися до президента з відкритим листом і попросили призначити на цю посаду «людину з більш високими моральними та діловими якостями». Після цього глава держави знайшов для Гайдаю і вищу посаду, і іншу область – Луганську.

Днями керівник Луганщини побував у Києві, де зустрічався з прем’єрміністром Олексієм Гончаруком. Каже, останнім часом часто буває у столиці. Жаліється, що весь у роботі, адже працює без заступників, їх досі не призначено.

В інтерв’ю «Главкому» Сергій Гайдай розповів про результати наради із главою уряду, життя людей у так званій сірій зоні після розведення військ та причини конфлікту з місцевими елітами на Закарпатті.

Ви кілька днів були у Києві. Які питання вирішували?

Насправді зустрічей багато: стосувались вони і проєктів ДФРР (Державного фонду регіонального розвитку) на наступний рік, і презентації в Інституті стратегічних досліджень будівництва залізничної колії (ділянка між містами Старобільськ - Сватове).

На вихідних була нарада у прем’єрміністра стосовно проблем з енергетикою, водою, екологією. Зустрічався також з «Укравтодором» щодо будівництва доріг в регіоні, були зустрічі з інвесторами.

Про яких інвесторів мова, коли і на які об’єкти прийдуть?

Чехи планують заходити в модернізацію наших вугільних шахт, вони готові робити автоматизацію залізничних переїздів. Є проєкти з фінансування модернізації Сєверодонецької ТЕЦ, щоб поставити нові котли, які будуть працювати на газовому вугіллі. Саме на тому, яке видобувають у нас. Китайці планують заходити: їх цікавить побудова нового залізничного депо і залізничної колії, проект яких ми презентували. Є інвестори, які планують зайти в будівництво споруд для очистки води і водопроводу. Інвесторів є багато, зараз найголовніше – вирішити питання, як забезпечити держгарантію їхнім інвестиціям. Є три варіанти: перший – документ, який підготує Кабмін, другий – держгарантія на рівні державного «Укрексімбанку», третій зараз розглядаємо разом з Мінфіном. Мова про те, щоби закласти в бюджет статтю про фінансування страхування іноземних інвестицій. Інвестори до нас заходять, в принципі, на хороших умовах – 80% - фінансування від інвестора і 20% від держави.

Чим заохочуєте, чому інвесторам цікавий прифронтовий регіон?

У них вже нема таких можливостей (вдома), де б вони могли такі величезні проєкти реалізовувати і заробляти гроші. Тому вони беруть дешеві європейські гроші, будують, продають своє обладнання. От що таке модернізація наших шахт? Це нове обладнання, яке сюди поставлять на 15-20 млн. євро, грубо кажучи.

Ви кажете про проєкт залізничної ділянки до Старобільська. Але раніше на слуху було будівництво ділянки Білокуракине-Сватове. Чому про неї забули?

Ні, не будемо ми зараз розглядати Білокуракине-Сватове. Ми розглядаємо нині ділянку до Старобільська, а це близько 60 км. Вона для нас важливіша. Це глобальний проєкт. Його реалізація дозволить дешевше возити вугілля на наші ТЕЦ. Наші аграрії зараз руйнують автодороги, коли їх перевантаженні фури їздять. А залізниця допоможе вирішити цю проблему.

Яка ціна питання залізничної гілки до Старобільська?

Це мільярди, тому поки це важко говорити. Ми домовилися, що USAID профінансують нам ТЕО (техніко-економічне обґрунтування). Сподіваюся, що у 2020 році ми вже його отримаємо. Після цього більш чітко розумітимемо завдання. Залізнична колія - це не просто гілка, це мости, споруди, які дуже дорогі, це робочі місця, розвиток інфраструктури.

Керівництво держави каже про один із варіантів вирішення проблеми окупованих територій – побудова стіни. Що це означатиме для проєктів, про які говорите?

Якщо поставлять стіну на лінії розмежування, нам все одно потрібна буде ця залізнична гілка, адже аграрії все одно возитимуть продукцію. До речі, наступного року ми плануємо зробити автодорогу Старобільськ-Сєвєродонецьк-Сватове. Це стратегічно важливий трикутник для області.

Чи є фінансування на цей проект, скільки потрібно грошей?

Я щойно говорив з цього приводу. Мені телефонував новий голова «Укравтодору» Олександр Кубраков. Президент поставив три завдання: автодороги Сєвєродонецьк-Станиця Луганська, Сєверодонецьк-Золоте і трикутник, про який я казав вище. Це мільярди гривень. Зараз розробляється проєктно-кошторисна документація. Моє завдання – проконтролювати і оголосили тендери вчасно. Щоби як тільки сніг зійде, ми одразу почали роботи.

1 км капітальної дороги коштуватиме десь 18 млн грн орієнтовно. На 90% ми зробимо всі ті дороги, які плануємо. Домовлявся з Олександром Кубраковим, щоби дорогу, яка веде до Станиці Луганської розбили на три частини і робили тендер. Тобто буде не один, а три, або чотири тендери. Адже не зможе одна компанія зробити 127 км доріг за 3 місяці, а саме стільки кілометрів плануємо у 2020-му.

Пане Сергію, з вашої області розпочалося розведення військ. Вже минув місяць після відведення у Золотому. Скільки людей опинилося у сірій зоні, як вони живуть?

Як тільки пройшло розведення, закінчилися політичні спекуляції, ніхто не говорить про відступ. Там повністю облаштовані захисні споруди, бліндажі і окопи, де були домовленості. Все тихо, ніхто на ділянках розведення не стріляє. Ставляться певні задачі, але мені поки не призначили заступників, тому важко одному бути всюди одночасно. Але я іноді там буваю, приїжджаю в школу, контролюю іноді якісь роботи, абсолютно спокійно там. Постійно є представники ОБСЄ, провели розмінування, постійно представники СЦКК там перебувають. Там зараз нормально, спокійна, тиха, мирна обстановка. У Катеринівці до 200 людей. У Золотому-4 (селище Родіна), може, 600 людей.

Чи звертався хтось з проханням допомогти виїхати з тієї території?

Хто хоче, той і виїжджає. До нас не зверталися. Єдине звернення було  до президента, коли він туди приїжджав, від переселенців, яких примусово вигнали з будинків на лінії розмежування, з боку тимчасово окупованої території. Там 15 родин, до них прийшли і сказали: 30 хвилин і вас тут нема! Вони навіть не змогли забрати своїх речей.

Яка доля цих людей?

Вони перебиваються деінде. Президент пообіцяв, що він їм допоможе. На сьогоднішній день я вже знайшов 15 квартир, які на балансі військово-цивільної адміністрації Золотого. Квартири у Золотому-2, (селище Карбоніт). Всі квартири «вбиті у хлам». Зараз розробляємо проєктно-кошторисну документацію і, я думаю, перші п’ять у належному стані я зможу людям віддати десь через 3-3,5 місяці: зробимо там нормальні ремонти.

Ви нарікали на спекуляції, які були під час розведення військ у Золотому-4. Чи залишаються в тому районі громадські активісти, які активно виступали проти?

Чесно вам скажу, я там не бачив місцевих мешканців, які б протестували. Я бачив там якихось людей, які приїжджали і спекулювали цим питанням. Я з ними тоді не говорив, коли приїжджав президент. Спекуляція була навіть в тому, як він (президент) до них пішов. Це було абсолютно спонтанне рішення президента. Глава держави з ними нормально поговорив. А я стояв позаду і спостерігав. Знаєте, ті хлопці були «заточені» на агресію. Їм було все одно, навіть якщо б він сказав їм: вперед, одягаю каску і зараз в атаку. Їм би це все одно не сподобалося би. Зараз там нікого немає.

Але в інтерв’ю «Главкому» лідер «Нацдружин» Ігор Михайленко розповідав, що активісти спільно з правоохоронцями патрулюватимуть вулиці. Це відбувається?

Що значить спільно патрулювати? Про що ви кажете? Нікого там немає. Там офіційно перебуває Нацгвардія, все нормально, патрулюють. Люди задоволені: там тиша, спокій.

Колишня заступниця голови військово-цивільної адміністрації Золотого Любов Зубок в інтерв’ю «Главкому» розповідала про недостатню інформованість місцевого населення тим, як відбуватиметься розведення. Чому людям не пояснювали, що відбуватиметься?

Напевне, брак інформації є. Я вже півтора місяця керую облдержадміністрацією, враховуватиму помилки, які допускалися. Я не хочу говорити про попередників.

То більшість місцевих за чи проти розведення? Про що у вас люди питають під час зустрічей?

Куди б я не приїхав, перше питання до людей: що вам потрібно, як і чим допомогти? Вони відповідають, що хочуть миру. Ті, хто тут не був, зовсім не розуміють те, що люди відчувають.

У Золотому-4 є школа №7. Хіба через те, що вона опинилася у «сірій зоні», в ній стало безпечніше?

Так, це більша безпека, там після розведення обстрілів немає. Приїжджайте, подивіться. До того ж немає «сірої» зони. Забудьте про таке формулювання. Є демілітаризована зона, туди не заходять чужі. Там патрулюють тільки наші Нацполіція, Нацгвардія.

Але ж і сепаратисти можуть туди зайти?

Ні, не заходять. Я сам туди їжджу.

Зовсім нещодавно у Станицю Луганську спокійно зайшли представники окупаційної влади, тобто на територію, яку до того контролювала Україна. Де гарантія, що подібне не трапиться у Золотому?

Вони не заходили до нас, вони заходили на свою умовну половину. Щодо Золотого, то там є патрулі, там безпечно. Ще раз вас запевняю, я сам там буваю, і перед Новим роком там буду, дітям щось подарую, техніку до школи привезу, колонку з мікшерами.

Станиця Луганська - єдиний КПВВ в Луганській області. Є можливість відкрити інші?

Після зустрічі в Парижі, можливо, про це дізнаємось. Все залежить від однієї людини, від Путіна. Ми зі свого боку зробили все, аби відкрити ще КПВВ. Давайте говорити про розведення. Я багато разів спілкувався з президентом. Він не хоче здавати нічого, але давайте говорити відверто, військовим способом, думаю, за два-три дні ми зможемо зачистити і Донецьк, і Луганськ. Так, будуть втрати, але це реальне завдання. Але далі що? Пам'ятаєте 2008 рік, Грузію, з чого там почалося? З того, що була провокація і на провокацію відповіли. Так само буде в нас, але нам навіть не треба відповідати.

З чого почалося в Україні, з якої території нас почали обстрілювати градами? З російської. Кожний прикордонник, який залишився живим скаже, що їх валили, прикордонники перші були під обстрілом з російської території.

Україна після розведення військ на Донбасі хоче провести вибори в тому числі на нині окупованій території. Наскільки швидко можуть відбутися ці вибори?

Спочатку нам потрібно повернули контроль над нашим українсько-російським кордоном.

Є думки, що навіть в разі їх проведення за українськими законами, місцеві мешканці, які жили під ворожою пропагандою, оберуть не проукраїнські сили. То чи потрібні ці вибори?

Українці обирали собі політиків з різних партій. Але назвіть мені партію, яка не скурвилась, не продавала посади, портфелі? Наша проблема у нас всередині. Пам'ятаєте слова Шевченка «Доборолась Україна до самого краю, гірше ляха свої діти її розпинають»? Ті, які керували тут, одягали вишиванки, але грабували. Луганську область грабували весь час. Жах у тому, що люди потім голосували за тих, хто їх грабував.

Але останні вибори показують, що мешканці навіть підконтрольних Україні територій симпатизують тим же політичним силам, спадкоємцям Партії регіонів, зокрема ОПЗЖ.

З одного боку, це дуже депресивна область, яка навіть в період розквіту, економічного розвитку у 2006 і 2007 роках фінансувалася за залишковим принципом. З іншого боку, є куди рости. Я коли прийшов, побачив, що рівень відкатів тут 30-40%.

Наприклад?

Нещодавно була ситуація в Лисичанську. 80 тис. населення залишилось без води (у середині жовтня 2019 року у Лисичанську оголосили навіть надзвичайну ситуацію – «Главком»). У той час обласна адміністрація запланувала будувати за 50 млн грн парк. Ну, вибачте, який парк? Зараз буду просити, писати листа прем'єрміністру, щоб він надіслав перевірку КРУ за 2018-2019 роки. В Луганській області скільки грошей пішло «на ліво», що просто жах.

Місцеві мешканці розповідають про нерівність, адже до Золотого-4 постійно надсилають гуманітарну допомогу, приїздять медики, а мешканці Золотого-1, чи Золотого-3, наприклад, сидять і без допомоги, і без роботи. Як вирішуєте проблему?

Можливо, в плані «гуманітарки», дійсно, акцент був на Золотому-4. А що стосується роботи – не можу погодитися. Безробіття немає, люди працюють на шахтах. Те, що вони отримують зарплату з затримками, - це проблема, яку потрібно вирішувати.

У Станиці Луганській також розповідають про нерівність іншого плану. Одні люди отримують виплати і на підконтрольній Україні території, і в окупантів. Інші або не можуть, або гидують такими грішми.

Ми сподіваємось, що все ж таки після Нормандської зустрічі це все закінчиться. До цього тільки на законодавчому рівні щось можемо змінити. Звичайно, є ті, хто користується лазівками у законі, оформлюють собі виплати і тут, і там. Але як не крути, наші пенсіонери мають отримувати пенсії від України. А все інше нехай лишається на їх совісті. Це більше моральне питання.  

Українська сторона раніше заявляла про необхідність відкриття нових КПВВ. Наскільки швидко може запрацювати КПВВ у Золотому?

Інфраструктура для того, щоб запустити КПВВ, готова. Є пару нюансів, які можна покращити протягом двох-трьох місяців.

Чи у всіх райдержадміністраціях призначені нові керівники?

Не закритими залишаються тільки три райони, один з яких взагалі номінальний, бо там уже сформована ОТГ – це Біловодський район. Не закритими щодо призначення є Новопсковський і Білокураківський райони.

Ви раніше критикували систему Lift, за якою нова влада шукала керівників райдержадміністрацій по всій країні. Що вас не влаштовує у ній?

Я і зараз її критикую. Вона була презентована як соціальна. Соціальними повинні бути не ліфти, а сходинки. Коли людина має можливість підніматися вгору по сходинках, ми допоможемо їй, десь підштовхнемо, простягнемо руку, якщо буде потрібно. А коли людина не хоче «пахати», а прийшла, натиснула кнопку, проїхала на вірний поверх ліфтом, вийшла, то це неправильно.

Є якийсь відсоток людей, які проходять через цю систему, які більш-менш нормальні, але він маленький. Люди здебільшого взагалі не розуміють, як працює ця система. Знаєте, скільки я спілкуюся з кандидатами на посади керівників районів? 10 хвилин. Мені достатньо. Я був майже чотири роки головою райдержадміністрації, досвід не проп’єш. Своїми ногами пройшов шлях до нинішньої посади, набивав шишки.

От вони приходять і кажуть, що хочуть працювати. Але часто просто не розуміють специфіку.

З ліфту вийшло пару людей, на яких я дійсно звернув увагу, яких я призначив. Але  якщо взяти 10 людей, які хочуть бути главами РДА, то можу зразу сказати: 7 - це просто люди, які йдуть ділити бюджет, 2 - не розуміють взагалі куди йдуть. Можливо, лише одна людина готова важко працювати.

Які зарплати у голів районних адміністрацій?

Десь 17 тис. грн. Але це ж питання не про гроші. У мене зарплата непогана, хоча мала. Не може керівник обласної адміністрації, тим більше військово-цивільної, отримувати приблизно 40 тис. грн. Вважаю, я повинен заробляти за 200 тисяч.

Думаєте, мешканці Луганщини позитивно сприймуть ваші слова про таку зарплату?

Я не кажу, що вже сьогодні претендую на таку зарплату. Маю на увазі в принципі рівень заробітку.

Проблемним питанням є стабільність роботи Луганської ТЕС. Яка гарантія, що більше не буде відключень електроенергії, що ми спостерігали раніше?

Шукаємо механізми, як не допустити. Якраз з цього приводу говорили з прем’єром. Ми просили, щоби це питання, зокрема, було включено до Мінського формату переговорів.

Пане Сергію, зовсім нещодавно ви працювали в іншому кінці країни – на Закарпатті. Але пішли звідси зі скандалом. Тоді вас ніби мали призначити першим заступником голови ОДА. Але місцеві депутати звернулись до президента, в якому просили цього не робити. Чому виник конфлікт між вами і місцевими депутатами?

Є просто слова політиканів, таких, як Василь Петьовка, Віктор Балога тощо, а є реальні речі. Якщо проаналізувати мою роботу глави райдержадміністрації (Мукачівської РДА), то більше за мене не зробив в районі жодний інший його очільник.

Якщо ви такий класний керівник, то чому президент вас так і не призначив у Закарпатську ОДА?

Я був головою Мукачівської районної державної адміністрації. Мене звільнили (у 2018 році) на замовлення місцевих кланів перед виборами. Звільнили, потім я повернувся в ролі радника голови обласної адміністрації з перспективою зайти першим заступником, і коли я почав наступати їм на хвости…

Їм, це кому саме?

Місцевим кланам. Тим, хто розкрадав у Закарпатті все життя: митниця і контрабанда, розробка русел річок, вони одразу всі піднялися проти мене. Скільки б не було обвинувачень на мою адресу, вони не вийшли далі регіонального рівня – навіть не ЗМІ, а якихось блогів. От я хотів декілька разів до суду подавати, та немає на кого.

Але, наприклад, є цілком конкретні підписанти відкритого звернення до президента.

То почитайте, хто підписував, до яких кланів вони належать (лист підписали усі голови фракцій і груп в Закарпатській облраді). Президент мені повірив, він мене призначив керівником Луганської обласної адміністрації, чи не найважчої області України. Щодо доріг, то краще, ніж я стосовно доріг ніхто нічого не зробив… Я кращий був у всьому. Я єдина людина, яка подарувала району дві пожежні машини. Я людина, яка додумалась забрати з конфіскату дві машини, й подарувати їх медикам.

Які у вас зараз стосунки з колишнім головою Закарпатської ОДА Генадієм Москалем?

Ніяких. Взагалі не спілкуємося. Спілкувався раніше як з людиною, якій я був підзвітний. Він був керівником обласної адміністрації, я був головою районної адміністрації.

Дозвольте запитання про Нормандські переговори. Є думка, якщо зсуву в кращий для України бік не буде, регіон, можливо, перетвориться на друге Придністров’я. Автономія під якимось соусом записана в Конституцію – варіант виходу з тупика?

Президент взагалі не розглядає такий варіант.

Нещодавно видання «Дзеркало тижня» опублікувало результати соціологічного опитування на окупованій частині Донбасу, результати якого зовсім не втішні для України. Чи дійсно настрої на тій території антиукраїнські у такій мірі?

Я не знаю, наскільки реальний той зріз. Якщо б в 1969 році провели б опитування в східній Німеччині, які б ми отримали результати щодо іншої частини Німеччини? Такий самий! А зараз у них єдина й потужна країна.

Є думки, що слід сідати і спілкуватися з тією стороною. Але з ким саме, хто буде представляти ту сторону і про що говорити?

Чи знаєте, як говорять на Закарпатті зараз, коли їдуть до Києва? «Ми поїхали в Україну». Тож якщо спекулювати на сепаратистських рухах, то далеко зайдемо. Я вперше приїхав у той регіон в 2015 році. У мене є друзі-угорці, у мене є нормальні знайомі-словаки, є наші українці, ті, хто називають себе русинами. З усіма спілкуємося нормально.

Ми розуміємо, що буде проблема, що це нелегко, тим більше спілкування з людиною, яка з автоматом простояла на блокпосту і легко заробляла гроші, маю на увазі тих «сепарів». Ми можемо отримати якісь партизанські загони, якщо не зможемо домовитися.

Михайло Глуховський, «Главком»