Хатія Деканоїдзе: На жаль, керівництво Грузії має зв'язки з Путіним

Уже місяць Україна стримує агресію Росії, яка увірвалась до нас під надуманими приводами. На цю трагічну дату Володимир Зеленський записав звернення до світу, до партнерів з НАТО, Євросоюзу та «Великої сімки». Український президент наголосив на тому, що найближчі дні продемонструють, хто є другом та партнером, а хто «продався та зрадив».

Грузія не входить до всіх вищезазначених союзів, але поведінка офіційного Тбілісі в контексті війни, розв’язаної проти України, відверто розчаровує. Країна, яка сама пережила російську агресію та окупацію територій, зайняла як мінімум нейтральну позицію, відмовившись запроваджувати санкції проти РФ та навіть заблокувавши виліт грузинських добровольців, що готові воювати за Україну. Заявку на набуття членства в ЄС разом з Україною та Молдовою грузинська влада, хребтом якої є партія «Грузинська мрія», заснована колишнім прем’єром з російськими бізнес-коренями Бідзіною Іванішвілі, також подала лише через тиск вулиці. Вочевидь, до останнього намагаючись не дратувати Кремль.

Нещодавня показова відмова в організації виступу Зеленського перед грузинським парламентом, який лобіювала опозиція, – лише елемент цього антиукраїнського пазла. Один з лідерів грузинської опозиції – добре відома українцям за створенням Національної поліції Хатія Деконаїдзе. Вона після роботи в Україні повернулася до Грузії і наразі є одним з фронтменів партії «Єдиний національний рух». Засновником цієї політичної сили є експрезидент Михайло Саакашвілі, який також був дуже активним в політичному полі України, а наразі перебуває в Грузії за гратами.

В інтерв’ю «Главкому» Деконаїдзе розповідає про те, якими мотивами керується владна верхівка у своєму підіграванні Путіну, скільки українських біженців прийняла Грузія та чому повторення подій 2008-го року на її батьківщині вже неможливе (спойлер – через Україну).

«Ми повністю залежимо від російської економіки»

Чому ви взагалі вирішили запросити Зеленського виступити перед парламентом? Ви не очікували на подібну реакцію більшості з «Грузинської мрії»?

Все ж таки грузинський парламент не належить лише «Грузинській мрії», а Грузія є парламентською республікою. На жаль, у нас панує клептократія та олігархія, а на чолі країни – олігарх, який заробив дуже багато грошей у Росії.

Але формально Іванішвілі відійшов від політичних справ.

Тільки формально. Він відійшов з посади прем'єр-міністра, але після цього править неформально. Все це знають, зокрема, й міжнародна спільнота. Але знов-таки – парламент не належить йому, тому ми вийшли з ініціативою, щоб президент Зеленський виступив у нас. Як лідер вільного світу, якого слухають у Конгресі США, Сенаті США, Кнесеті, Бундестазі. І важливо було, щоб його послухали не лише депутати, а й грузинський народ. На жаль, ця ініціатива не пройшла – «Грузинська мрія» вийшла та сказала: так не буде. Вони просто не дуже хочуть демонструвати підтримку України.

А чому? Це ж мова не лише про виступ Зеленського, а й про блокування поїздки в Україну грузинських добровольців, відмову від антиросійських санкцій, неприкритій радості від виходу на російський ринок... Навіть країни путінського ОДКБ не підтримують сліпо Росію, а Грузія – не член цієї організації…

Щодо антиросійських санкцій, то прем'єр-міністр не обговорював це в парламенті. Він просто поставив усіх перед фактом, що Грузія до цих санкцій не приєднується. Тут питання глибше: протягом десяти років «Грузинська мрія» не зробила нічого, аби дистанціюватися від російської економіки. Ми досі повністю від неї залежимо. Коли кажуть, що наш уряд підтримує Україну на міжнародних форумах, цього недостатньо. Солідарність передбачає наявність спільної позиції, а не просто формальності.

Грузія намагається діяти обережно, бо все це вже проходила в 2008-му. Я дуже добре пам'ятаю, як ми кричали, що якщо Захід нас не підтримуватиме, то наступною буде Україна. На жаль, так і сталося. Хоча саме Україна нас свого часу підтримала дуже серйозно: до Тбілісі приїжджав тодішній президент Віктор Ющенко, котрий стояв поруч із президентами Естонії, Литви.

Ще до початку війни у вас я особисто просила нашого прем'єр-міністра поїхати до Києва та на знак солідарності зустрітися із Зеленським, як це зробили інші лідери. Але, на жаль, грузинське керівництво ще має зв'язки із Путіним. Принаймні, у мене таке враження.

Зрозумілий біль грузинського народу, але все-таки 2008-го року війна була швидкоплинною і точно не досягла таких масштабів, як зараз в Україні. Коли мова, по суті, йде про переділ світу. І Захід свого часу настільки жорстко не реагував на фактичну анексію Абхазії та Південної Осетії, як відреагував на агресію в Україні.

Ми добре пам'ятаємо, як російські танки стояли за 15 кілометрів від Тбілісі і тоді відбулася пресконференція президента США Джорджа Буша. На ній було висловлене серйозне попередження: якщо зараз Росія не зупиниться, то все для неї буде не так добре. І вона зупинилась.

Що ж до того, що відбувається зараз в Україні, то однозначно це – військовий злочин проти всього світу, який треба зупинити. Ви зараз – абсолютний символ свободи, і всі ми сподіваємося, що боротьба, яка у вас зараз є, буде світлом у темряві. І я певна, що остання могила Путіна – в Україні. Але при цьому треба розуміти, що це не його остання точка. Путін – абсолютний mad man, маніяк, який здатний на все, аби зберегти ту концепцію, яку він має. Тобто, щоб усе крутилося навколо нього. Українці роблять зараз все, щоб зберегти мир не лише у себе в країні, а й у всій Європі. І, звичайно, треба закрити небо над Україною, бо на те, що відбувається у Маріуполі, Харкові, дивитись спокійно взагалі не можна. Тому ми вимагаємо від грузинської влади більшої солідарності з Україною. Наразі не може бути серединної позиції.

А чим саме Грузія може допомогти? «Байрактарів» та «джавелінів» у неї немає, економічно впливати на Росію вона теж не може.

Принаймні приєднатися до обговорення санкцій, створити гуманітарні міжнародні коридори для українських біженців. Це буде сигнал світу. Я, як громадянка Грузії, яка давно спостерігала за тим, що Путін робив у 2008 році, добре запам'ятала цей час як своє дитинство та молодість. І я не думаю, що зараз можна казати, що Грузія десь там далеко, і не треба дратувати звіра. Путін просто не сприймає якихось провокаційних висловлювань. Він або хоче експансію заради відновлення імперії, або ні.

«Українських біженців в Грузії 10-12 тис.»

Вважаєте, грузинська влада має страх повторення 2008 року в якомусь вигляді?

Не думаю, бо Путін дуже послабився в Україні. Він уже стягує всі сили із глибини Росії, із Сирії... Він кровоточить. Санкції, звісно, не працюють так скоро, але вже запрацювали. І Грузія має стати в один ряд із цивілізованим світом, мова ж не йде про те, аби запроваджувати двосторонні обмеження. Я не виключаю, що Путін ще зробить якісь кроки проти Європи, але всі мають розуміти: те, що він робить зараз в Україні, – це і є кроки проти Європи.

Однією з цілей атаки на Україну Кремль називає якісь секретні лабораторії, які тут нібито розробляють біозброю. І про Грузію, де розміщуються такі американські лабораторії, російські пропагандисти також вже згадували.

Наша лабораторія Лугара була заснована вже давно, там застосовують абсолютно сучасні технології і, звичайно, немає жодної біозброї. Просто вся путінська пропаганда стоїть на страху та «лякалках», як і всі диктатури.

Чи є інформація, скільки наших співвітчизників після початку війни переїхало до Грузії? Як їх зустрічають?

Народ зустрічає дуже добре. Але, наскільки я розумію, все це відбувається неорганізовано, влада не говорить про допомогу біженцям. Українці приїжджають через Польщу, Угорщину. За офіційною статистикою, їх десь 10-12 тис., але абсолютно точної інформації немає. Проте, щоб ви розуміли, приїжджає дуже багато росіян. Але вони покинули Росію не тому, що там помирають їхні діти чи жінки, як у Маріуполі та Харкові, а тому що їм хочеться гарного життя. Грузини ж дуже толерантний народ, далекий від ксенофобії, дискримінації, але при цьому, на жаль, такий наплив підіймає питання безпеки.

Реакцію української сторони, яка відкликала посла з Грузії після того, як Тбілісі заборонив виліт добровольців до України, ви вважаєте адекватною?

Тут треба згадати, що Грузія півтора року тому сама відкликала посла з Києва через призначення Михайла Саакашвілі в Україні на пост у Національній раді реформ. Ось тоді це була якраз неадекватна реакція. Коли я мала дебати з парламентською більшістю, то наводила їм цей приклад: ви ж самі відкликали посла через внутрішньополітичні розбірки. Наша влада приходить і йде, а Україна та Грузія як країни залишаються. У нас одне минуле та одне майбутнє – я дуже на це сподіваюся. І це майбутнє дуже далеке від Росії та цього маніяка.

Нинішня грузинська верхівка відверто торпедує зближення з Євросоюзом. Навіть заявку на вступ до ЄС вона подала лише під впливом вуличних протестів. Як може вулиця вплинути на владу в цьому плані, як свого часу громадянські протести вплинули в Україні?

Після того, як Україна подала заявку на вступ до ЄС, у нас були великі мітинги з вимогами, щоб грузинський уряд зробив те саме. Під цим тиском вони подали заявку, але ж ми розуміємо, що справа не тільки в ній. Тепер має бути серйозна робота над реформами, над демократією та над підтримкою України.

Сподіваюся, що проросійський уряд не матиме майбутнього в Грузії, тому що 75% населення є прозахідним. «Грузинська мрія» просто обдурила народ і не виконала тих обіцянок, яким, на жаль, багато людей повірили. Зараз влада грає на тому, що якщо зробити різкі рухи, буде війна, ми станемо територією для розборок Заходу та Росії тощо. Діє пропаганда, а зворотний зв'язок поки що не дуже перемагає. Люди в Грузії біднішають, а бідними дуже легко маніпулювати. Але ми бачимо, що Путін не має жодних сил проковтнути Україну і більшість грузинів вірить у вашу перемогу.

Чим Росія так тримає на повідку нинішню грузинську верхівку – бізнесовими зв'язками? Чи у Іванішвілі такий власний світогляд?

Думаю, по-перше, світогляд, по-друге, він особисто дуже боїться Путіна. Мене взагалі після спроби організувати виступ Зеленського звинуватили у тому, що я – зрадниця і мене треба прибрати із грузинської політики. Про це й росіяни писали серйозно. Тож путінська пропаганда працює.

«Саакашвілі потрібна реабілітація»

Що зараз із вашим лідером Михайлом Саакашвілі, який перебуває під арештом? Як його стан, він бере участь у політичному житті?

Я б не сказала, що його стан добрий. Він голодував 50 днів і має серйозні проблеми зі здоров'ям. Ми вимагаємо його перевести кудись у Європу для реабілітації. Але Міша дуже переживає за Україну. Думаю, колишній президент Грузії, який сидить у в'язниці, – це велика проблема для Іванішвілі та країни загалом, де судову систему абсолютно політизовано.

Мабуть, вважається, що Саакашвілі на волі стане ще більшою проблемою для влади, ніж за ґратами.

Напевно, так і гадають. Але я впевнена, що для майбутнього країни Саакашвілі мають кудись перевести із Грузії. Ми маємо контакти з ним, ми, як депутати, можемо до нього зайти. Міша завжди буде активним, попри перебування у в'язниці, тому що він є фактором, агентом змін.

Давайте відверто – грузинська опозиція може кардинально змінити внутрішній порядок денний?

Для нас зараз головне – щоб Україна перемогла та Росія остаточно не зайняла Грузію. Саме для цього був важливим виступ Зеленського перед нашим парламентом. Якщо наша влада остаточно вирішить підігравати Путіну, то, звісно, грузинське суспільство цього не вибачить. Грузини постійно протестують. До речі, ще одним із моїх аргументів проти того, що Зеленському не дали виступити, був приїзд до Тбілісі депутата Держдуми Гаврилова у 2019 році. Він тоді взагалі сів у крісло спікера парламенту, виступив російською мовою, що спричинило масові протести. Якщо дали слово Гаврилову, то чому ж не дати Зеленському? Це ганьба та зрада.

Чи може Росія у разі масштабних протестів у Грузії відкрито «допомогти» нинішній грузинській владі, як це зробила в Білорусі та Казахстані?

Повторюся – не думаю, що Путін зараз здатний щось вирішувати у Грузії. Впевнена, що незабаром його або не буде, або йому стане дуже погано. І більшість грузинів думають так само. Шкода тільки, що ця могила Путіна вартує стількох життів українців.

Павло Вуєць, «Главком»