Новий удар по Слов’янську. Голова прифронтового міста – про те, до чого готуватися мешканцям

14 квітня 2023 року внаслідок ракетного удару Слов'янську загинуло 15 людей, 24 були поранені. Рівно через рік, зранку 15 квітня 2024 року, окупанти скинули на місто ракету-гібрид. Вона впала поряд із багатоповерхівкою. Дивом обійшлося без постраждалих, хоча якби ворог влучив по будинку, кількість жертв могла бути не меншою, ніж торік. У місті, яке розташоване за 40 км від багатостраждального Бахмута, сьогодні проживають десятки тисяч людей. Якщо до повномасштабного вторгнення у Слов’янську нараховувалося близько 105 тис. мешканців, то зараз – 54 тис.

Після тримісячної перерви ворог поновив удари по Слов’янську, каже голова міської військової адміністрації Вадим Лях.

В інтерв’ю «Главкому» він розповів про те, як місцеві мешканці реагують на окупацію та руйнування сусідніх Бахмута, Авдіївки та атаки на Часів Яр. Пояснює, як ворог змінив тактику обстрілів міста та чому укриття на 10 тис. місць навіть під час обстрілів стоять порожніми.

В інтерв’ю «Главкому» у 2022 році ви сказали, що «ніхто Слов’янськ не «зливатиме», місто готується до міцної оборони». Рік тому в інтерв’ю нашому виданню ви сказали, що якщо росіяни наблизяться до міста, воно буде знищене, а людям варто виїжджати. Які можливості обороняти місто є сьогодні?

Я можу сказати тільки одне: найгірше для Слов'янська, з точки зору військових дій, які відбувалися, було у 2022 році. Це був найгірший час для міста. Упевнений, що його вже не буде. Так, буде тяжко, так, росіяни підтискають лінію фронту, ми бачимо загострення зараз під містом Часів Яр. Але все ж таки найгірші часи були саме у квітні-травні, влітку 2022-го. Тоді був захоплений Святогірськ, Лиман. Ворог перебував на відстані 10 км від Слов'янська, артилерія працювала по нашому місту.

Зараз про повторення тих подій поки що, на щастя, казати не можна. Наші хлопці тримають лінію оборони, як би тяжко не було.

Слов'янськ був першим захопленим містом на Донбасі з початку війни у 2014 році. Що було зроблено після звільнення Слов’янська у часи АТО в плані побудови укріплень? Яку ворожу техніку можуть вони сьогодні стримати?

Сама лінія оборони у Донецькій області будувалася не вздовж Слов'янська, вона більше від Авдіївки і трошки далі від цього міста іде. У принципі, так і було потрібно. Не дуже гарна історія, коли в самому місті будується лінія (оборони). Ворога зустрічають за 30 кілометрів від міста. Саме на такій відстані були зведені перші оборонні споруди у 2015 році і вони зараз дуже гарно себе зарекомендували.

У самому місті не будувалась лінія (укріплень). Та зараз вона є. Та все ж таки більшість ресурсу зараз направлено на відстань 20-30 км від Слов'янська. 

Області півдня і навіть заходу України на початку року почали зводити додаткові лінії захисту. Чи навколо Слов’янська зводиться додаткова лінія укріплень?

З початком повномасштабних бойових дій 2022 року почалася зведенням ліній укріплень і воно не зупинялося. Впродовж двох років ми хіба що можемо казати про зміну кількості техніки, яка задіяна у цьому процесі. Ідеться про комунальну техніку. Від двох до 10 одиниць нашої техніки працює постійно на обороноздатність міста. Є лінії укріплень, які зводяться біля Слов’янська, будуються за державний кошт.

Скільки Слов’янськ виділив на це кошти? Що саме будуєте?

У нас на такі самі фортифікаційні споруди, як у них, минулого року було виділено майже 30 млн грн. Вони збудовані уже. Але місцезнаходження їх, звичайно, я повідомляти не буду. 

На початку повномасштабного вторгнення у Слов’янську залишалось 20 тисяч людей із 105 тис., які були до повномасштабної війни. Поступово люди поверталися.  Скільки мешканців у місті зараз, як люди реагують на загострення ситуації: на те, що сталося з Бахмутом, Авдіївкою, на штурм Часового Яру?

Безумовно, це лякає людей. У Слов’янську залишається 54 тис. мешканців, з них до п’яти тисяч дітей. За останній місяць-півтора кількість містян зросла на декілька тисяч. Евакуаційні потяги працюють, можна виїхати з міста будь-який час, але не дуже активно люди виїжджають.

Так, після обстрілів таких, як 15 квітня, декілька днів тому також надходили на нашу гарячу лінію виклики. Люди цікавляться, як можна виїхати, евакуюватися. Але поки я не спостерігаю, щоби люди дуже активно виїжджали, як це було раніше.

Але ви закликаєте виїжджати впродовж двох років повномасштабної війни. Чому не дослухаються? 

Чому ж, дослухаються, все ж таки. Те, скільки виїхало з міста означає, що всі вони зберегли свої життя. Під час прильотів по багатоповерхівках у 2022 році ніхто не загинув. А от минулого року, якраз коли багато людей повернулося до міста, коли було десь 50 тис., сталися наймасованіші обстріли. Було влучання С-300 по багатоповерхівці: 15 загиблих, 25 поранених. Багато загинуло тому, що половина міста повернулася.

В основному виїжджали у села, біля околиць міста проживали, тому що місто обстрілювалося. З досвіду з інших міст можна сказати, що попри евакуацію, 10-20% жителів міст залишаються і не виїжджають за будь-яких обставин. Є різні думки, чому люди так вчиняють. Але коли з самого міста виїхали 80% – це був непоганий результат, і він зберіг життя. 

«Майже три місяці не було обстрілів»

Від початку повномасштабного вторгнення чимало слов’янців повернулися. Зараз вже половина містян від тієї кількості, яка була до початку повномасштабної війни, проживає у своїх домівках. Це проблема?

Повернення людей розпочалося тоді, коли Україна звільнила Харківську область, коли було звільнено Лиман, коли була звільнена Святогірська громада. Тоді ж були заяви про наш прийдешній контрнаступ. Це вселяло оптимізм в людей.

У нас до останнього часу майже три місяці не було обстрілів. Але зараз ми бачимо, що кожного тижня прилітає. На жаль, прилітає саме вдень, а це найбільш небезпечний час, коли люди на вулиці. Зараз тепла погода, весна, люди на вулиці і зранку, і в обід. Загострення на лінії фронту призводить до того, що кількість обстрілів міста збільшується.

Небажання виїжджати люди пояснюють зазвичай двома головними причинами: страх залишати майно і відсутність упевненості, що в евакуації вони отримають гідне житло. У мешканців Слов’янська такі ж аргументи?

Так, у нас ті самі причини, які ви назвали. Нічого нового тут немає. Перший раз виїжджати завжди страшно. Але коли людина уже виїжджала і ось тепер повертається, знову виїхати їй буде морально легше. Людина вже розуміє, що це не на постійно, що це потрібно робити, аби зберегти життя, особливо це стосується дітей. Було таке, що у нас у місті три місяці не було води, з електрикою були проблеми, але все одно близько 20% мешканців залишалися. 

Раніше ви розповідали, що є програма евакуації мешканців Слов’янської громади до Житомирської області. Куди зараз евакуйовуватимете людей, якщо зросте загроза? 

І зараз працює державна програма з розміщенням. Мова про Рівненську область, яка підключена до цього процесу. У будь-який час можна туди виїхати. Розміщення в одному із селищ цієї області. Житло безплатне для переміщених осіб. Це може бути гуртожиток, це може бути порожня хата. Якщо люди з дітьми, то є розміщення і в Київській області, волонтери у цьому допомагають. Програми працюють постійно. Але не всі громади (Донецької області) ними зараз користуються. Більше користуються ті, де відбуваються активні бойові дії, це Селидівська, Часовоярська, Бахмутська громади. Також це Костянтинівка, Дружківка. Слов’янськ трошки віддалений від активних бойових дій.

На жаль, ми бачимо, що інтенсивність обстрілів по сусідніх громадах збільшується. Маю на увазі особливо Костянтинівку, Дружківську громаду.

У чому відмінність Слов’янська, якщо порівнювати з тією ж Костянтинівкою чи Краматорськом?

За кількістю населення ми майже однакові. Різниця у близькості до ворога. У Покровській громаді минулого року було більш-менш спокійно. А сьогодні їй дістається більше, ніж раніше. Бо саме на тому напрямку ворог концентрує свій наступ, концентрує активні бойові дії. 

З якої зброї ворог обстрілює Слов’янськ? Як змінився арсенал, з якого гатять окупанти?

Якщо раніше переважно з С-300 обстрілювали, то зараз керовані авіабомби прилітають також. Обстрілюють також з ракетної системи залпового вогню «Смерч», але дуже рідко. Також прилетіла ракета «Гром-1Е» (Росія називає її своєю новою розробкою) о сьомій ранку 15 квітня. 

Інтервал між пуском і прильотом – це фактично секунди? Люди ховаються від обстрілів?

На жаль, ніде не ховаються. Сирена, яка працює, більше повідомляє про запуски прогнозовані, тобто коли зрозуміло, що або з Чорного моря можливі пуски, або з території Росії. А коли тут обстрілюють з С-300, у якої відстань ураження до 100 км, неможливо зреагувати. Бо час польоту 1-3 хвилини. 

У 2022 році, коли місто постійно обстрілювалося, то люди в укриттях, підвалах навіть ночували. Зараз такого я не бачу.

Минулого року ви казали, що у Слов’янську є укриття на 10 тис. місць. Щось змінилося з того часу, чи цієї кількості достатньо?

Це укриття, які обладнані. А є ще підвали у багатоповерхівках, наприклад. Зараз я можу сказати, що ми покращуємо умови в цих укриттях. Тобто кількість їх не змінюється. Окрім того, у місцях скупчення людей ми постійно встановлюємо бетонні конструкції. Наприклад, біля зупинок транспорту, біля ринку та інших місць. У цих укриттях можна буде сховатися, якщо будуть застосовані касетні боєприпаси. Дуже хотів би, щоби вони людям не знадобилися.

«Нелю Штепу не бачу і не чую»

Чи ви знаєте, де зараз колишня міська головиха Слов’янська Неля Штепа?

Коли потрапляють мені на очі якісь статті в інформаційному просторі, можу щось відслідковувати. А так, не більше знаю, може, чим ви.

На вулицях Слов’янська зустрічали її? 

Ні, я не знаю, де вона. Не бачу і не чую.

Є приклади таких населених пунктів, як Станиця Луганська, де очільник зрадив Україну. Наскільки велика ймовірність того, що в разі, якби росіяни захопили б Слов’янськ, окупанти знову б використали її чи когось з керівництва…

По-перше, я не припускаю (що Слов’янськ захоплять росіяни), я вже казав про це на початку нашого інтерв'ю. Я не розглядаю такі варіанти. А по-друге, ми бачимо, що стає з містами, які захоплюють вороги. Бахмут, наприклад. Чи є там чим керувати? Чи повернулися хтось з місцевих туди? Чи існують в розбомблених містах якісь адміністрації?

Тому не думаю, що цим зараз потрібно перейматися.

Чи багато у Слов’янську тих людей, які досі чекають на прихід Росії?

Таких соцопитувань ніхто ж не проводив. Але і без них можна сказати, що такі є, на жаль. СБУ працює, вона виявляє людей, які здають позиції наші. Часто це історія не про гроші, є «ідейні» люди. І мова не про вік. Бо є думка, що такі лише люди похилого віку. Ні. Є різні вікові категорії у цих «ідейних». Це по-перше. По-друге, безумовно практика показує, що таких людей можна побачити. Приклад – захоплені міста, та ж Авдіївка, як ці «ідейні» дають інтерв’ю і розповідають, як вони чекали і дочекалися «звільнення». Це дуже сумно, але певний відсоток таких є. Це 10% чи 15%, сказати неможливо. Бо не факт, що з тих, хто евакуювався є ті, хто не підтримує російський режим. Але у чому я впевнений, так це у тому, що у людей змінилися думки, і зараз уже менше підтримують «русскій мір», ніж це було два, чи три роки тому. Може, проросійських 10%, але де вони усі зараз, яка частина з них залишилася у місті, а яка виїхала, – невідомо. Окрім того, вони між собою різні: хтось чекає Росію, хтось марить СРСР.

Української мови побільшало на вулицях?

Так-так. Навіть ті місцеві, які мені телефонують, кого я знаю, раніше спілкувалися російською, а зараз стараються говорити українською.

Михайло Глуховський, «Главком»