Станіслав Бєлковський: Відносини між Путіним і Порошенком не такі напружені, як це виглядає по телевізору
«Кого Кремль розглядатиме як свого кандидата треба запитати у Медведчука»
На останніх президентських виборах, які прогнозовано виграв Володимир Путін, в кандидатській масовці вперше засвітилась колишня шоумен і журналістка Ксенія Собчак. Вона посіла найвище серед так званих ліберальних кандидатів і четверте у загальному заліку місце. Висування Собчак пересварило між собою противників Путіна. Симпатики опозиціонера Олексія Навального назвали Собчак проектом Кремля, а сама Ксенія Анатоліївна і її прихильники вважали це висування вкрай необхідним, оскільки Навальному Кремль перекрив шлях на вибори через судимість у «справі Кіровлісу» (попри те, що вирок було скасовано Європейським судом).
Один із найвідоміших політологів, який працював у штабі Собчак, - Станіслав Бєлковський. Колись він активно допомагав Юлії Тимошенко, а останнім часом працював головним експертом російського телеканалу «Дождь», трансляція якого в Україні тепер заборонена.
В інтерв’ю «Главкому» Станіслав Бєлковський розповів про політичні наслідки трагедії у Кемерово, про Собчак як можливу наступницю Путіна, а також про роль Віктора Медведчука в українській політиці і за Кучми, і за Порошенка.
Протестний мітинг у Кемерово. Чи стане він каталізатором для чогось більшого, аніж локальний виступ?
Про це говорити поки рано. Протест не мав антипутінського характеру, він не був спрямований проти нього. І в Росії, як і раніше, немає ніякої відповідальності влади перед народом, оскільки народ не є виборцем, народ - це об'єкт управління. А у об'єкта управління в цій схемі немає ніяких самостійних політичних прав. У Кемерово люди були в емоційному перенапруженні від трагедії. Я б не став говорити, що народні виступи приведуть до революції в масштабах країни. Навряд. Хоча це може статися, але не сьогодні, а завтра.
На популярності президента у всеросійському масштабі ця трагедія позначиться?
Ні, вона ніяк не відіб'ється на популярності Путіна, оскільки ми не завжди правильно розуміємо природу цієї популярності. Путін не є демократично обраним правителем в народній свідомості. В народній свідомості він сакральний. А сакральність народної фігури не визначається якістю його політики. Вона визначається самим палацом, троном, на якому він сидить. Я неодноразово говорив, що популярність російського президента тотожна легітимності.
Національна легітимність визначається монархічним ритуалом, який складається з трьох найважливіших елементів: перший - це безальтернативність монарха. У нього не повинно бути суперників в реальному часі. Другий - непогрішність монарха. Адже можна скільки завгодно критикувати політику Путіна, але його особисто критикувати не можна. У Росії існує політична шизофренія, коли багато критиків путінської політики роблять вигляд, що цю політику веде не Путін, а хтось інший. Третє – монарх стоїть вище закону. При дотриманні такого ритуалу, будь-які катастрофи та інше не мають прямого впливу на популярність президента. Вона може дещо знизитися, але не драматично.
На виборах ви працювали в команді Ксенії Собчак. У якому статусі?
Я працював у штабі Ксенії Собчак офіційно головним політичним експертом. Мої три напрямки: аналітичні програми для YouTube-каналів Ксенії Собчак, її доручення в частині певних технологічних розробок, а також я підміняв Ксенію Анатоліївну на дебатах, коли у неї не було часу виступати.
«Мені теж говорили: не сидиш у в'язниці – мабуть на Кремль працюєш»
Для багатьох Собчак – це проект Кремля, вона брала участь у виборах, «бо Путін дозволив», на відміну від Навального, якого не пустили на вибори? Чому ви погодились на співпрацю в таких умовах?
Я познайомився з Ксенією Собчак більше шести років тому. Вже тоді мені здалося, і я висловив їй цю ідею, що вона дуже обдарований політик і могла би стати кандидатом в президенти. Рішення йти в президенти вона ухвалила сама, не треба думати, що її хтось вивів. Коли вона вирішила балотуватися, навколо неї зібралося багато потужних людей, і в цій команді я був далеко не ключовою фігурою. В ситуації, коли якась ідея правильно формується навіть без тебе, ти шукаєш спосіб приєднатися до цієї ідеї, що мені вдалося зробити. Мені теж часто говорили різні люди про те, що ти, мовляв, не сидиш у в'язниці, бо мабуть на Кремль працюєш.
У 2013 році були вибори мера Москви. Навальний брав у них участь за певної підтримки президента Росії. Тоді партія «Єдина Росія» передала Олексію Анатолійовичу підписи муніципальних депутатів, яких йому не вистачало (у 2013 році Олексій Навальний, тоді кандидат від РПР-ПАРНАС, зібрав 110 підписів столичних муніципальних депутатів, які необхідні для реєстрації кандидатом на пост мера Москви. Відсутні підписи, яких йому не вистачало, опозиційному політику надала асоціація «Рада муніципальних утворень міста Москви» - «Главком»). Щось всі про це забули. Ніхто ж тоді не стверджував, що Навальний - проект Кремля. Його захищали. Тому що сама система поглядів, яку проводив на виборах Навальний, була не кремлівською і багато в чому антикремлівською. Те ж саме відбулося з Ксенією Собчак у 2017-2018 роках. Вона транслювала певні погляди, які протилежні кремлівській позиції з більшості питань.
Вибори минули. Трохи більше 1,6% за Собчак - це реальна кількість прихильників ліберальної опозиції?
Я б не назвав це в чистому вигляді ліберальною опозицією. Тому що люди пред'являють зараз політикам не ідеологічні запити, а етичні й естетичні. І головні вимоги до політика – це відданість і щирість. Краще говорити якісь непопулярні речі, але щиро, ніж красиво брехати. Зараз запит в Росії на ці цінності дуже високий, і я думаю, що Собчак втілювала цей запит. У той же час президент Путін не є політиком у народному сприйнятті, він вище політичної системи. Я дещо розчарований результатом (Собчак), вважаю, можна було отримати трохи більше. Але не на багато, результат не можна вважати провальним. Все одно Ксенія Анатоліївна обійшла більшість ветеранів російської політики, зокрема Явлінського. Таким чином вона закріпилася в ніші опозиційного політика, який йде на зміну цьому типу лідерів.
Але ми пам'ятаємо кандидата Михайла Прохорова, який на минулих виборах отримав набагато більше, ніж зараз Собчак. Чому?
Тому що тоді була зовсім інша атмосфера в країні. Інші умови ведення президентської компанії, коли це було на зльоті президентства Дмитра Медведєва, відразу після масових виступів на Болотній площі та проспекті Сахарова в Москві. Тоді десятки, сотні і навіть тисячі людей виходили на вулиці. Був високий рівень очікувань, і Прохоров втілював ці очікування. Разом з тим і сам Прохоров, якщо ви подивитеся його тогочасні виступи, за харизмою і переконливістю значно поступається Собчак. Харизма і переконливість не важливі для виборця, важливий був Прохоров як певний символ. Те ж можна сказати сьогодні і про Павла Грудініна, кандидата в президенти від Компартії. Ніхто майже не знав, хто такий Грудінін. Він був невідомий країні до висунення в президенти. Не можна сказати, що він мав блискучу компанію. Ні, він не виявив себе харизматичним лідером в ході кампанії. Але був високий запит на просування альтернативного кандидата від Компартії замість набридлого всім Зюганова. Тобто Грудінін вписався у систему очікувань. Те ж саме було і тоді з Прохоровим. Тільки сьогодні Болотна площа і проспект Сахарова залишилися далеко позаду, масових виступів більше немає... А я хочу вам нагадати, що надії тоді, в кінці 2011 року і початку 2012-го були небезпідставними, вони не були чистим фантомом. Тоді ще президент Медведєв деякі реформи провів під тиском Болотної площі і Сахарова: пом'якшив вимоги до реєстрації партій тощо. Інша справа, що потім Путін, повернувшись до Кремля, ці реформи дезавуював, закрутив гайки і поклав край протестам. І посилання на те, що країна ось-ось зміниться в напрямку свободи, у цій виборчій кампанії вже не було. Тому Собчак отримала менше за Прохорова.
Ввечері у день голосування Олексій Навальний розповів, що Собчак йому зізнавалась про пропозицію, яка їй надійшла щодо участі у виборах, і про великі гроші, які їй пропонують. На ваш погляд, чому Навальний відкрито назвав Собчак проектом Кремля лише в день виборів?
По-перше, я не знаю, що він мав на увазі. Я на цій кухні не був у момент їхньої зустрічі, свічку не тримав. В яких формах це було сказано, я не знаю. Сама Ксенія Анатоліївна, і я схильний їй вірити, не бреше. За час нашого спілкування, моєї роботи під час кампанії я в цьому переконався. Ймовірно, йшлося про спонсорський бюджет, а не про те, що Кремль їй заплатив за участь у кампанії. Вона говорила про те, що у неї є бюджет на кампанію. Саме агресивна поведінка Олексія щодо Ксенії, причому не тільки на цій кампанії, показала, на мій погляд, що він роздратований і занепокоєний її висуванням. І тим, що концепція єдиного і безальтернативного опозиційного лідера в його особі зазнала серйозної шкоди. До літа 2017 року Навальному в основному вдалося закріпитися у ніші єдиного безальтернативного лідера опозиції. Він до цього і прагнув. Але після цього сталося дві неприємних для нього події: муніципальні вибори в Москві, на яких значних успіхів домігся Дмитро Гудков. Таким чином виникла ще одна конкурентна щодо Навального фігура, яка зможе грати роль у перспективі. Потім в цій же ніші з'явилася і Ксенія Собчак. Олексій Анатолійович був вельми роздратований тим, що він не єдиний і не безальтернативний, і що на ньому світ клином не зійшовся. Думаю, він війну з Собчак і Гудковим продовжуватиме, особливо враховуючи їхнє об’єднання у партійний проект. І тому, що він не готовий відмовитися від вождистської місії в рамках опозиції.
«Обіцянки російських політиків віддати Крим – це все тільки розмови»
Собчак і Явлінський вважають анексію Криму нелегітимною. Але в сумі вони набрали 2,5% голосів. Це означає, що 97% росіян - прихильники «Кримнаш»?
Я б не співвідносив підтримку анексії Криму з результатами цих політиків на виборах. Тому що голосування за Жириновського або Путіна не зводилися до теми Криму. Але я безумовно переконаний, що переважна більшість населення Росії дотримуються позиції «Кримнаш». Саме тому обіцянки будь-яких політиків віддати Крим Україні, коли вони прийдуть до влади, це все тільки розмови. Оскільки просто переважна більшість населення Росії і самого Криму буде проти. Я не знаю, що буде через п’ять-сім років. Собчак хоч і визнавала анексію Криму не контрпродуктивною, але вона не обіцяла відразу, у випадку своєї перемоги, в той же день віддати Крим. Вона говорила, що це складна проблема, яка вимагає певного компромісу, сценарій якого, втім, не зрозумілий.
Ви зачепили тему політичного проекту Гудкова і Собчак. В історії ми пам’ятаємо багато прикладів намагання об’єднатися так званої несистемної опозиції, але завжди це завершувалося крахом. Де гарантія, що тепер буде інакше?
Пообіцяти, що Гудков і Собчак завжди будуть разом, я не можу. Це молоді і амбітні люди, все може трапитися. Але непогано знаючи і Ксенію Анатоліївну, і Дмитра Геннадійовича, вважаю, що довгостроковий альянс можливий. Собчак є людиною зі значними лідерськими якостями, з одного боку, але вельми компромісний – з іншого. Тобто в її команді на цих виборах було чимало людей, які були з нею не згодні з різних ідеологічних питань та ті, які нещодавно виступали проти неї. Я не буду говорити хто це, тому що не етично. Але вони там були і вона з ними нормально працювала. Гудков і Собчак підуть на компроміс, бо розуміють, що поодинці набагато складніше.
Вони разом «з'їдять» рейтинг Навального?
Він не піде ні в яку політичну структуру, де він не є єдиним і безумовним лідером. Це цілком очевидно і тому припущення про його можливе приєднання до проекту Собчак і Гудкова не обґрунтоване. Він може керувати тільки структурою вождистського типу, де він сам – лідер і є помічники, радники, водії та охоронці, але не політичні партнери.
Путін після перемоги зустрівся з іншими кандидатами в президенти. Чи відомо вам про що він говорив з Собчак?
Я не впевнений, що мені відомо все. Ксенія Анатоліївна не зобов'язана переді мною звітувати. Але знаю, що вона передала Володимиру Путіну список політв'язнів з проханням помилувати цих людей.
У країнах колишнього СРСР є практика, коли новообраний президент призначає свого головного суперника на виборах на високу посаду. Чи допускаєте ви такий перебіг подій в Росії?
Ні, не допускаю. Саме в силу монархічного ритуалу, який передбачає, що президент фактично є прем'єром теж. Формально – ні, але практично – так. Путін дуже побоюється ситуації, яка існувала за Бориса Єльцина. Коли були сильні прем'єри, які сприймалися як конкуренти і спадкоємці самого Єльцина. Принаймні, таких прем'єрів було двоє: Віктор Черномирдін та Євген Примаков. А якщо ми подивимося, як прем'єрів призначає Володимир Путін. Першим був Михайло Касьянов, але це був не особистий вибір Путіна. Касьянов був ще за Бориса Єльцина. Путін хотів спочатку навіть позбутися Касьянова. За Путіна прем'єрами були Михайло Фрадков, Віктор Зубков, Дмитро Медведєв. Медведєва, хіба що, можна назвати другом Путіна. І Фрадков, і Зубков підбиралися за принципом політичної слабкості і невиразності. Я не кажу, що Фрадков або Зубков нерозумні люди або погані менеджери. Я кажу про політичний вимір, у цих людей його немає. Вони б ні за яких обставин не могли б конкурувати з Путіним. Навіть коли Путін призначив Медведєва своїм наступником у 2007 році, зверніть увагу, він не зробив його своїм прем'єром. Прем'єром був Віктор Зубков. Тобто на прем'єрській позиції повинна бути політично слабка і абсолютно залежна від президента фігура. Це логіка Путіна, яка мінятися не буде. Тому якщо навіть Путін захоче зробити Собчак президентом, то він не зробить її перед цим прем'єром.
«Кого Кремль розглядатиме як свого кандидата треба запитати у Медведчука»
Багато хто перемогу Путіна називає «перемогою війни». Ви з цим згодні?
Так, звичайно. Основний елемент політичної психології Володимира Володимировича – це війна. Саме у війні він бачить власне джерело легітимності. Тому що Путін – безальтернативний, монарх сам по собі безальтернативний. Але він пояснює самому собі і російському народу, що Росія – це фортеця у облозі і тільки він зможе її врятувати.
Про яку війну мова?
Мова про психологію війни. Наприклад, з приводу трагедії у Кемерово офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова зробила дуже дивну заяву: що Захід поводиться не по-людськи, висилає російських дипломатів, арештує російські активи у день жахливої катастрофи у цьому російському місті. Ясно, що ці дії Заходу планувалися давно. А середньостатистичний телеглядач нічого глибоко не аналізує. Тож якщо так не аналізувати, кожен день через підконтрольні Кремлю медіа на голову росіян виливається система уявлень про те, що Захід хоче Росію знищити. Ну, Путін же пояснював, що і Крим він анексував з вини Заходу.
Після Зимових олімпійських ігор у Сочі Кремль почав військову операцію проти України. Чи варто зараз Україні побоюватися вторгнення після виборів?
Говорячи про війну, яку веде Росія, я говорю і про її гібридну форму на різних фронтах. Не буде війни із її оголошенням і введенням регулярних військ. Війна буде, як в Україні і Сирії, за допомогою «ихтамнет», «відпускників», приватних військових компаній, найманців. Окрім того, в поняття гібридної війни входять не тільки бойові дії в практичному сенсі. До гібридної війни належать і кібератаки, і теракти. У цьому сенсі спроба перевороту у Чорногорії і плани замаху на лідера Сербії Александра Вучича, який не відбувся (29 жовтня 2016 року прем’єр-міністра Сербії Александра Вучича і членів його родини сили безпеки республіки вивезли у таємне укриття після того як поблизу Белграда у Яниці, де проживають його батьки, був виявлений тайник зі зброєю – «Главком»), втручання хакерів у вибори в США, все це елементи гібридної війни. Ця гібридна війна продовжуватиметься.
В Україні скоро президентські вибори. На кого ставитиме Путін, і від чого цей вибір залежатиме?
В Україні є один місцевий політик, який влаштовує Путіна на 100% - це Віктор Медведчук. Але оскільки навряд чи Віктор Володимирович виграє вибори сам, адже він як ми знаємо, не дуже популярний. Буде те саме, що у 2004 році, коли Росія оскаженіло підтримувала Януковича. Так було тому, що Медведчук пояснив: цей кандидат нас влаштовує. Віктор Володимирович тоді заявив, що я – провокатор і агент Березовського (тому що писав про те, що Янукович – це вибір Медведчука – «Главком»). Він (Медведчук) казав, що я не можу знати те, про що стверджую, бо ж не був присутнім на їхній зустрічі з Путіним. Це дуже переконливий аргумент, я не сперечаюся. Але потім усе підтвердилося джерелами авторитетнішими, ніж я, ближчими до Кремля, ніж я. Медведчук залишається головним апостолом української політики для Путіна. Трохи пізніше Володимир Путін з подачі Віктора Медведчука вирішуватиме кого підтримати. Окрім того я пропоную не забувати, що відносини між Володимиром Путіним і Петром Порошенком далеко не такі напружені як це виглядає по телебаченню. Вони часто зідзвонюються, спілкуються, про що не повідомляється у ЗМІ. Про це якось говорив і сам Путін. Правда, потім зрозумів, що наговорив зайвого і його прес-секретар Дмитро Пєсков заперечував слова російського президента. Але ж слово не горобець. Ми знаємо, що корпорація Roshen веде бізнес у Придністров’ї. Як ви прекрасно розумієте, ніколи би Порошенко не мав бізнес у Придністров’ї, якби Путін цього не хотів. І самі Мінські угоди були нав’язані Порошенку Путіним, а самим Порошенком українському парламенту. Я нагадаю, що Петро Олексійович прибув до парламенту, де заявив, що якщо Мінські угоди негайно не будуть ратифіковані, то Путін обіцяє ввести війська до Києва. Звичайно, Путін не став вводити війська до Києва, і Порошенко розумів, що він цього не зробить, але підіграв Путіну, змусивши парламент ратифікувати нездійсненні Мінські угоди. Бо ж Росія не збирається передавати Україні контроль над кордоном і дозволити провести вибори у ОРДЛО за українськими законами. Це фізично неможливо, оскільки ця територія контролюється Москвою.
Серед відомих українських політиків виділяється Вадим Рабінович, який і в Москву їздив, і Медведчука нахвалює, і на вибори збирається. Кремль може розглядати його як свого кандидата?
У Вадима Рабіновича великі амбіції. Не випадково він дистанціювався від колишньої Партії регіонів. Але знову ж таки, потрібно Медведчука запитувати. Рішення буде ухвалюватися восени, ближче до виборів. По-перше, підтримка Росії не гарантує успіху об’єкту цієї підтримки. По-друге, кого б Росія не підтримала, чи Рабіновича, чи Тимошенко, чи ще когось, це доведеться ретельно приховувати. Тому що у нинішній політичній ситуації ніхто не піде на вибори в Україні із заявами, що його підтримує Росія. Хоча я погоджуюся, що навіть в такому стані знайдеться якийсь відсоток виборців, які підтримують такого політика, оскільки не бачать в агресорі нічого поганого. Але це істотна меншість. Сьогодні у Путіна є суттєвий вплив на Київ і особисто Петра Порошенка, який приховує це. Ви можете простежити, як задовольняються бізнес-інтереси Медведчука. Це робиться для того, щоби підтримувати лояльну комунікацію з Путіним через Медведчука. З Медведчуком, до речі, ніколи нічого не трапляється. В чому б його не обвинувачували – він живий, здоровий і цілісінький.
Арешт і суд над Надією Савченко – це чий сценарій?
Не знаю, чи збиралася вона вчинити те, про що говорила, але це зовсім не путінські методи роботи. Для Володимира Володимировича такий сценарій є дуже радикальним. Путін міг бути у курсі всього того, що відбувається, але я зовсім не впевнений, що він був замовником цієї справи.
«Наступником може стати як Медведєв, так і Собчак»
Щоб залишатися при владі Путін спочатку помінявся з Медведєвим посадами, потім пролобіював зміни до Конституції, збільшивши термін президентства. Нині йому 65 років. Він готуватиме наступника чи шукатиме спосіб і на восьмому десятку керувати Росією?
Володимир Путін не стратег, а тактик, він не розмірковує на роки вперед. Тому це буде зрозуміло лише через пару років, навіть пізніше. Згадайте, що у 2007-му кандидатура наступника була визначена у останній момент. 80% еліт робили ставку на Сергія Іванова, але потім з’ясувалося, що це – Дмитро Медведєв. Володимир Володимирович любить такі комбінації, щоби заодно перевірити на лояльність людей, які його оточують. Об’єктивно варіантів вирішення цього питання тільки два:
1) Якщо конституція не міняється, тоді Путін має піти і передати владу наступнику. Вважаю, що наступником може стати як Медведєв, так і Собчак. Наступником має бути людина, якій Путін довіряє особисто, незалежно від поглядів цієї людини. Тобто для Путіна важлива особиста довіра, а не ідеологічна єдність.
2) Якщо Путін захоче залишитися сам у 2024 році, то йому доведеться міняти конституцію і вводити посаду, яка формально не буде президентською, але на якій він збереже фактичну владу.
Маєте на увазі якусь Державну раду, про яку всі тепер говорять?
Наскільки мені відомо, проектів такого типу ще немає. Ходять різні чутки як то злиття уряду й адміністрації президента, наприклад. Але жодного оформленого, осмисленого, розгорнутого документу на цю тему, не існує.
Ви кажете, що Собчак не може бути прем’єром у Путіна, але він їй довіряє. Бо упевнений, що вона не встромить ніж у спину?
Саме так, вона не вб’є Путіна. Не дивлячись на те, що тих поглядів, які проповідувала на виборах, вона дотримується насправді. В принципі, Путіна влаштували би багато заходів і рішень, які пропонувала Собчак. Але за однієї умови: гарантії його безпеки. А гарантувати йому безпеку може людина, якій він довіряє, людина, яка для нього прозора. От він знає, що Медведєв його не знищить, Собчак також, навіть якби вона повністю змінила його курс, але це Путін пережити може.
А як Захід може сприйняти ще одну пролонгацію Путіна?
Достатньо індиферентно. Інше важливе питання – як до цього поставляться еліти, оскільки у них немає консенсусу щодо підтримки Путіна. Багато представників еліти невдоволені санкціями, конфронтацією із Заходом, яка посилюється. Ніхто через Путіна не хоче підставлятися. Співвласники активів, які зараз можуть арештувати у Великобританії, не у захваті від такої перспективи. Вони прекрасно розуміють, що страждають за Путіна і його політику. Тому можливі сателітні пертурбації.
Де вона, стеля невдоволення серед еліт?
Очевидно, стелі ще не досягнули. Але критична маса збільшується в тому числі серед друзів Володимира Путіна, які його любили до весни 2014 року.
Кого маєте на увазі? Ковальчука, Ротенберга…
Не буду називати їхні імена, аби вони до суду на мене не подали. Назвемо їх просто крупними бізнесменами, близькими до Путіна. Вони були повністю лояльними до Володимира Путіна до весни 2014 року. А потім несподівано з’ясували, що Путін з гаранта їхніх інтересів перетворився на токсичний актив. І вони повинні з цим щось робити, оскільки не можуть усе життя жити в повній ізоляції. Бо не тільки їхні економічні, а й життєві стратегії пов’язані винятково із Заходом.
Нашу розмову ми розпочали з трагедії в Кемерово. Скажіть, яка відповідь влади задовольнить протестувальників, аби вони розійшлися?
Скоріше за все відбудеться відставка губернатора Кемеровської області Амана Тулєєва. (інтерв’ю відбулося до відставки Тулєєва – «Главком»). Йому 74 роки, він і так збирався йти на пенсію у найближчі місяці. В його долі нічого особливо не зміниться, окрім того, що, звичайно, його дембельський акорд виявився поганим. За мирного сценарію наступником Тулєєва вважався Сергій Цивільов, креатура одночасно двох впливових бізнес-кланів Геннадія Тимченка і Іскандера Махмудова. Але Цивільов підставився на цій історії, адже саме він говорив з людьми безпосередньо після трагедії і поговорив з ними погано, відверто кажучи. Люди залишилися дуже невдоволеними поведінкою цього пана. Думаю, на зміні губернатора все і заспокоїться (як відомо, з 1 квітня Тулєєв пішов у відставку, а Сергій Цивільов почав тимчасово виконувати обов’язки губернатора – «Главком»)
Михайло Глуховський, «Главком»
Читайте також: