Трибунал для Путіна. Як готуватися українцям

Доки на фронті точаться бойові дії і очікується їх ще більше загострення, Україна веде битви з агресором і на інших напрямках. Для пересічних громадян вони можуть нині здаватися надто далекими, але значення їх у перспективі надзвичайно важливе. Мова про оцінку російських злочинів в Україні міжнародними судами. Після 2014 року Україна вже вигравала такі справи в агресора, а безпрецедентність нинішніх подій майже не залишає сумнівів: попереду ще багато рішень на нашу користь.

Кандидат юридичних наук Микола Гнатовський у минулому очолював Комітет Ради Європи з питань запобігання катуванням. Сьогодні правник пояснює, на що саме може розраховувати Україна у міжнародних судах. І головне – як змусити агресора виконувати ці вердикти.

«Путін максимально наближується до нацистської риторики»

Чим цей конфлікт в юридичному плані відрізняється від інших, які відбувалися у світі?

Безпрецедентність нинішньої фази збройного конфлікту між Російською Федерацією та Україною, яка почалася 24 лютого 2022 року, полягає ось в чому. Вперше з часів Другої світової війни ми бачимо в Європі повномасштабний збройний напад, агресивну війну, розв’язану однією суверенною державою проти іншої. Після Гітлера і Сталіна на нашому континенті ніхто собі такого не дозволяв. А зараз проти нас розв’язана широкомасштабна загарбницька війна, яку можна порівняти – і то хіба що за характером звірств – із подіями, пов’язаними з розпадом колишньої Югославії.

Тобто інші відомі конфлікти у порівнянні з нинішнім в юридичному аспекті можна вважати більш-менш локальними?

Вони стосувалися частини територій іншої держави, і все це відбувалося під якимось приводами. Тобто спроби юридичного прикриття завжди були – вигадували якийсь «кримський народ», хоча не було і не могло бути такого суб’єкта в міжнародному праві.

До 21 лютого цього року Росія продовжувала заявляти, що поважає територіальну цілісність України, але без Криму. А от визнання двох «народних республік» на Сході України мало саме загарбницький характер. Це дійсно щось абсолютно небачене в Європі. Нахабно і брутально порушено основоположні норми міжнародного права, які забороняють агресію, приєднання територій, гарантують право нації на визначення власної долі тощо.

Що теж показово – риторика, яка застосовується Росією, Путіним і його підлеглими та колаборантами, максимально наближується до нацистської, яка використовувалася свого часу Німеччиною стосовно Польщі. Під огидною публікацією в державному російському «РІА Новості» щодо плану знищення української нації, «деукраїнізації» України, міг би підписатися головний ідеолог голокосту Розенберг, або ж Геббельс чи Гіммлер. Це жах, який Європа не бачила з тих часів. Тому й реакції ми бачимо відповідні.

Офіційні російські ЗМІ не приховують, що Кремль хоче знищити Україну

Всі обурені, але які конкретні, чутливі для Кремля кроки можливо здійснити у міжнародних судах? І чи можуть наші позови проти Росії, що вже були виграні, впливати на розгляд нових актів агресії?

Уже наявні рішення впливають на інші справи в інших судових установах. І міжнародні суди мають тенденцію, по-перше, дотримуватися своєї попередньої практики і, по-друге, дуже уважно і шанобливо ставитися до практики інших міжнародних судів та трибуналів.

Тобто, скажімо, рішення Європейського суду з прав людини про прийнятність міждержавних заяв України проти Росії стосовно порушень прав людини в Криму буде братися до уваги іншими міжнародними установами – тим же Міжнародним Судом ООН.

Україна у 2014 році почала свою юридичну війну проти російської агресії, по суті, використавши все чи майже все, що є в арсеналі міжнародного права. Ми маємо нехай попередні, але важливі рішення ЄСПЛ, накази Міжнародного Суду ООН.

Зараз, коли розпочалася нова стадія, Україна правильно скористалася хибними звинуваченнями на нашу адресу у «геноциді народу Донбасу». Ми одразу пішли до Міжнародного Суду з проханням роз’яснити, про що ж саме йдеться. Тому що геноцид – це конкретне юридичне поняття.

Після 24 лютого вже Україна може звинувачувати Росію у геноциді.

Можемо, і я думаю, що предмет нашої заяви буде розширений. Перші претензії до Росії вже висунуті. Головне, що ми отримали наказ Міжнародного суду ООН, однозначний і категоричний, аби Росія негайно припинила бойові дії. Росія це ігнорує, але кожен день цього ігнорування погіршує її ситуацію.

Ще раніше був отриманий наказ ЄСПЛ про заборону нападати саме на цивільних осіб, цивільні об’єкти тощо. Як підтверджують численні свідчення, він так само ігнорується росіянами.

Стосовно кримінальної відповідальності, ця фаза агресії нарешті підштовхнула Міжнародний кримінальний суд перейти до стадії офіційного розслідування злочинів, які було скоєно з 2014 року. А це дуже важлива стадія, бо вона переходить у конкретні звинувачення конкретних людей із подальшим арештом.

Ще 42 держави звернулися до Міжнародного кримінального суду із вимогою розслідувати злочини, що зараз вчиняються Росією на території України. Тож суд, якщо він буде наразі ефективним в Україні, має шанс, так би мовити, виправдатися за всі свої відносні невдачі попередніх двадцяти років.

Але ви сказали, що Москва просто ігнорує вже винесені рішення. Чому вони раптом почнуть виконувати подальші?

Якщо абстрактно – є рішення міжнародних судових установ, які підлягають виконанню. Коли їх не виконують, включається фінансовий аспект, зокрема, конфіскація майна Росії за кордоном. Це не працює прямолінійно, там є купа нюансів, але, у принципі, такі ідеї можна обговорювати юридично.

«Треба щоб суд встановив провину конкретно Путіна»

Росіяни кажуть, що санкції їм хоч і неприємні, але «національна гордість» важливіша. Чи бачите ви, що, попри цю риторику Росія розуміє удар, який вони отримають, і думає над зміною своєї поведінки?

Я так розумію, що у Росії є дві групи. Одна хотіла би все це припинити і повернутися до стану business as usual, а інша хоче йти до кінця і погрожувати всім ядерною бомбою.

Якою має бути реальна загроза, зокрема, від тих же міжнародних судів, аби Росія здала назад?

Думаю, тут йдеться про досягнення певної критичної маси. Коли Україна перемагатиме в різних міжнародних судових установах, це обмежуватиме шляхи для Росії, не даватиме їм обходити санкції та продовжувати бути частиною світової економіки.

Створення спеціального трибуналу з розгляду справи щодо російської агресії – проєкт, яким я займаюся протягом останніх місяців, це ж суто історія про кримінальну відповідальність. І навіть поки не обвинувальні вироки, а хоча б обвинувальні висновки проти російського керівництва – це теж суттєвий тиск. Зокрема, на їхнє оточення, яке потихеньку почне відпадати від тих, від кого раніше годувалося.

Російські олігархи потерпають від санкцій, але на агресивну поведінку Кремля це не дуже впливає.

Міжнародне правосуддя дуже повільне. Юридичні підстави обмежувати Росію її інтереси, права навіть фізичних і юридичних осіб, які пов’язані із діяльністю Росії як держави, – є. За акт агресії відповідають конкретні люди, які ухвалювали рішення.

Юридично Путіна поки не визнано воєнним злочинцем, це поки що риторика.

Визнати Путіна та його поплічників винними у воєнних злочинах, злочинах проти людяності або злочині геноциду може Міжнародний кримінальний суд. Це реально, але займатиме багато часу. Аби визнати його винним у злочині агресії, має відбутися міжнародний кримінальний трибунал, який доведе, що він приймав це рішення і особисто за нього відповідає.

У будь-якому разі треба щоб суд встановив провину конкретно Путіна. У Росії зараз настільки все закрито і приховано, що напевне ніхто не знає: може, його взагалі в заручниках тримають, а він насправді білий і пухнастий.

Хто має ініціювати цю процедуру?

Україна разом з іншими державами та організаціями має ініціювати створення Спеціального трибуналу, тому що наразі Міжнародний кримінальний суд не має юрисдикції займатися злочином агресії проти України. Потім вже Спеціальний трибунал визначатиме коло людей, до яких є претензії щодо агресії проти України. Відповідно надалі будуть виписані ордери на арешт. Головне – створити цей трибунал, а далі вже процес керує сам собою.

Скільки може тривати цей процес?

Якщо трибунал стосується агресії, то обвинувальний висновок в Гаазі можна отримати за пару місяців. Цей злочин немає потреби дуже довго доводити, бо факт нападу Росії на Україну встановлений.

Із заявами, якими вони супроводжували цей напад, теж все достатньо однозначно. А от з воєнними злочинами, злочинами проти людяності, геноцидом не так просто. Там треба встановлювати значно більше фактів і прив’язувати це до відповідальності конкретних людей. Тому процес з воєнними злочинцями в Міжнародному кримінальному суді триватиме кілька років: за оптимістичним сценарієм – від п’яти до семи.

«Червоний хрест не використовує навіть термін «війна»

Історія зі звірствами в Бучі, західних і північних передмістях Києва, сколихнула весь світ. Що можуть в юридичному аспекті зробити постраждалі або їхні родичі? Куди їм звертатися?

До 16 вересня цього року – до Європейського суду з прав людини, бо Європейська конвенція з прав людини діє для Російської Федерації саме до цієї дати. Крім ЄСПЛ, наразі на міжнародному рівні фізична особа звернутися по компенсацію майже нікуди не може. Звертатися до якихось ООНівських органів, комітетів тощо можна, але з точки зору компенсації вони не працюють, максимум встановлюють факт порушення.

Тому треба діяти через власну державу. Ти повідомляєш компетентним органам про те, що з тобою чи твоїми близькими сталося і держава не лише розслідує це як злочини, але й акумулює всі претензії, щоби потім позиватися на міжнародному рівні.

Тобто це буде великий позов від тисяч-мільйонів людей, у кожного з яких своя історія?

Такий вигляд це матиме. І у таких випадках компенсації людям можуть виплачувати із заарештованих грошей чи власності держави. Цей механізм був застосований між США та Іраном. Сьогодні це важко уявити стосовно РФ, але ми не знаємо, як кон'юнктура зміниться з плином часу, тому всі ці претензії треба збирати. Навіть через додаток «Дія» можна подати таку заявку і це обов’язково треба робити.

Багато критики лунає на адресу Міжнародного комітету Червоного Хреста. І за їхнє надто приязне ставлення до Кремля, і за рішення відкрити офіс в Ростові. Чи можлива поява якихось ефективних альтернативних організацій, які допомагатимуть біженцям?

Я їх теж критикую, але дуже обережно. Бо вважаю, що насправді велика частина критики, яка лунала, є не зовсім справедливою бо ґрунтується на браку знань про те, чим є Міжнародний комітет Червоного Хреста. Основні засади їхнього функціонування були закладені у 1863 році і з того моменту мало куди просунулися. Ця структура – підкреслено нейтральна і ніяк не реагує на те, що одна зі сторін конфлікту може бути якимсь суцільним, абсолютним злом. МКЧХ просто за своїми параметрами не має права цього робити, вони навіть не використовують термін «війна».

Психологія людей очевидна: коли ми дивимось на таку їхню нейтральність десь в Африці, то спокійно це переживаємо. Але коли те саме відбувається в Україні, звісно, це спокійно сприйняти важко.

Стосовно створення гуманітарних коридорів, напевно, вони мали би проявляти більше ініціативи. Комунікаційну роботу на першому етапі вони значною мірою провалили і зіпсували свій імідж, який насправді має всі підстави бути дуже позитивним. Вішати всіх собак на них точно не треба, але згоден: вони могли спрацювати набагато краще.

Проте Червоний Хрест намагається допомагати нужденним, вже розподілили величезну кількість гуманітарної допомоги в Україні, і будуть далі це робити. Почали комунікувати з громадськістю, хоч і не ідеально. Тобто вони зрозуміли деякі свої помилки.

Чи можна казати, що міжнародні організації у цьому конфлікті виявили певну безпорадність?

Я проти такого узагальнення про міжнародні організації. До речі, Міжнародний комітет Червоного Хреста, незважаючи на назву, не є міжнародною організацією – вона швейцарська, яка, тим не менш, є суб’єктом міжнародного права і останні 160 років захищає жертв збройних конфліктів там, де часто ніхто інший не захищає.

Щодо інших організацій, всі заздалегідь знали про їхні недоліки. Знали, що в ООН механізм забезпечення колективної безпеки паралізований через право вето у Раді Безпеки. Знали, що ОБСЄ — це організація, яка ухвалює рішення консенсусом і достатньо позиції однієї держави проти, аби все заблокувати. По кожній організації можна так пройтися.

Але все ж рівень солідарності з Україною зараз є безпрецедентним, і в міжнародних організаціях так само. Уявити, що Рада Європи у два кроки з ганьбою вижене Росію до 24 лютого було неможливо. Ця війна змінить світ, міжнародні організації, міжнародні суди.

У нас дуже непогана школа міжнародного права. До того ж ми можемо користуватися послугами найкращих юристів-міжнародників світу. Без перебільшення можу сказати: є вже черга провідних світових юристів-міжнародників, готових допомагати Україні навіть безкоштовно. У той час як з росіянами відмовляються працювати навіть ті юристи, які допомагали їм багато років.

Павло Вуєць, «Главком»