Енергетика – зброя, яка зашкодить Росії найбільше

Протягом багатьох років президента Росії Володимира Путіна називали людиною, яка розуміє важелі впливу Росії та знає, як ними користуватися. Але відтоді, як російський лідер вирішив розпочати війну в Україні, ці уявлення зазнали докорінних змін.

Путін, так званий майстер гри у шахи, насправді є диким гравцем, який часто переоцінює могутність Росії, а тому схильний до прорахунків. Світ саме це спостерігав впродовж семимісячної війни в Україні (цього місяця Росія втратила 3 тис. кв. км території, яку раніше окупувала), і він бачить, як у реальному часі Москва скорочує подачу природного газу до Європи. Те, що видається досить ефективним способом покарання Заходу за підтримку України, насправді є ризикованою акцією, яка підірве довгострокові економічні та геополітичні позиції Росії.

У короткостроковій перспективі зупинка «Газпромом» газопроводу Nord Stream змусить Європу боротися за альтернативних постачальників. За даними Енергетичного інформаційного агентства США, російський експорт природного газу через трубопровід до Європейського Союзу та Сполученого Королівства з січня впав майже на 40%. Ціни знизилися майже вдвічі з моменту максимуму 26 серпня. Офіційні особи США стурбовані політичними наслідками, пов’язаними з дефіцитом енергії прийдешньої зими.

Проте вартість використання Путіним газу як зброї переважатиме будь-яку вигоду, яку він отримає від цього.

Мабуть, найважливішим підсумком для Росії є те, що Кремль тепер може забути про Європу як основний ринок збуту своїх енергоносіїв. ЄС з початку року зменшив свою залежність від російського газу з приблизно 40% від усього імпорту до 9 %, і інциденти, що спричиняють затримки постачань газопроводами Nord Stream («Північний потік»)лише прискорюють цю тенденцію.

Німеччина – країна, яка відносно наївно оцінювала довговічність своїх енергетичних відносин з Росією. Тепер вона більше не живе ілюзіями, що Москва не буде застосовувати свої важелі впливу на ринку природного газу, аби підняти ціни, отримати більші прибутки та завдати фінансового болю європейцям (і, як наслідок, чинити політичний тиск на європейські уряди).

Росія, яка колись вважалася надійним постачальником енергії попри політичні розбіжності з ЄС, знищила свою репутацію за лічені місяці. РФ вже втрачає частку ринку, оскільки такі конкуренти як Алжир, Катар і Азербайджан, підписують нові контракти з ЄС на чималі суми. Якщо власні прогнози російського уряду точні, Кремль може втрачати $6,6 млрд податкових надходжень щороку, якщо ЄС припинить закупівлі російського газу.

Відчуваючи, що Росія спалила свої мости у відносинах з Європою (за винятком Угорщини під орудою Віктора Орбана), російський лідер наголошує на необхідності диверсифікації – експорту до Азії як альтернативного ринку. Після завершення будівництва трубопровід «Сила Сибіру-2» з’єднає газові родовища Сибіру, яке забезпечить постачання до Китаю.

Проте Азія не є таким прибутковим ринком для росіян, як була Європа. У 2021 році Росія експортувала близько 200 млрд куб м газу, з яких понад 70% припадають на країни Євросоюзу.

У тому ж році російський експорт газу до Азії становив щонайбільше п’яту частину від того, що РФ постачала до Європи.  

Росіянам доведеться провести суттєве переобладнання своєї інфраструктури, яка зараз підлаштована під обслуговування Європи, а це країни, яка перебуває під одним із найжорсткіших режимів санкцій у світі.

У найкращому випадку Росії знадобляться десятиліття, щоб повернути собі в Азії те, що вона втратила в Європі, і це за умов, що Москва зможе залучити іноземний капітал і технології, необхідні для запуску необхідних проєктів. Росія покладається на західні компанії у більшій частині своїх технологій скраплення та буріння, а ці технології більше не доступні через західні санкції та експортний контроль, запроваджений проти Кремля.

Навіть якби Росія змогла подолати економічні та технологічні перешкоди на своєму шляху, це б означало, що Путін наділив Китай величезною владою. Попри заяву про «безмежне» партнерство з Москвою, Пекін знаний як сумнозвісний партнер, який не боїться використовувати хитку геополітичну ситуацію Путіна на власну користь. Насправді Китай і раніше використовував свою економічну міць і відчайдушне бажання Москви знайти альтернативні ринки – для переговорів про нижчу ціну на закупівлю природного газу через трубопровід «Сила Сибіру». У минулому є чимало випадків, коли Китай виходив з проєктів або взагалі припиняв їх фінансування. Оскільки Європа як ринок збуту палива для РФ майже зникла, у Путіна є небагато варіантів, окрім Китаю, і Сі Цзіньпін це знає.

Енергетична гра Володимира Путіна з Європою має всі ознаки чергової помилки. Людина, яка вважає себе Петром Великим у XXI столітті, ризикує залишити Росію слабшою, біднішою та стратегічно вразливішою, ніж у часи, коли він тільки прийшов до влади.

Джерело: Time

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»