Юрій Бойко. Герой України чи Росії?

Лідер забороненої проросійської партії ОПЗЖ, а зараз голова депутатської групи у Верховній Раді Юрій Бойко продовжує активно відстоювати російські інтереси – навіть під час повномасштабної війни з Росією. 

Нещодавно він обурився звільненням таксиста за відмову говорити українською. Бойко пообіцяв працевлаштувати його та розкритикував уповноваженого із захисту державної мови Тараса Кременя, який виступив за покарання таксиста. Сам нардеп свою публічну комунікацію також досі принципово веде російською мовою та з кремлівськими наративами. 

Перед тим Бойко з трибуни парламенту протестував проти заборони Московської церкви. Крім того, Бойко – єдиний нардеп теперішнього скликання Верховної Ради, який включався в ефір російського пропагандиста Соловйова після початку повномасштабного вторгнення. Вони іронізували над трагічною ситуацією в країні та поданням інформації українськими ЗМІ. 

У 2023 році Україна повернула під контроль бурові газовидобувні та нафтовидобувні платформи – сумнозвісні «вишки Бойка» біля берегів Криму. Але держава досі не позбавила фігуранта корупційної справи щодо їх придбання та ексміністра енергетики часів Азарова Юрія Бойка звання Героя України.

Рух «Чесно» в рамках спецпроєкту #ПортретНардепа на «Главкомі» проаналізував дані з сайту Верховної Ради, аби з’ясувати, яким насправді законотворцем є проросійський політик та ексрегіонал Юрій Бойко: які запити надсилає, до яких законопроєктів подає правки та якій тематиці присвячені його виступи у сесійній залі. 

Політична еволюція

Як і переважна більшість нардепів-ексрегіоналів у нинішньому скликанні, Юрій Бойко неодноразово обирався до парламенту. Вперше він став депутатом Верховної Ради VI скликання за списками Партії регіонів. Але крім цього встиг попрацювати на посадах в інших гілках влади: головою НАК «Нафтогаз України» у часи Леоніда Кучми, в уряді регіонала-зрадника Миколи Азарова на посаді міністра палива та енергетики, а згодом навіть віцепрем’єр-міністром.

Сумнозвісне присвоєння Бойку звання Героя України та вручення ордену «Держава» відбулося у 2004 році, коли президентом був Леонід Кучма. Тоді Бойко очолював НАК «Нафтогаз» і домовився про газові заборгованості перед Росією та Туркменістаном.

В указі це визначено типовим канцелярським формулюванням: «за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку паливно-енергетичного комплексу, багаторічну самовіддану працю». 

Іронія в тому, що вже за кілька років Бойко став фігурантом корупційного розслідування, відомого під назвою «Вишки Бойка». Його підозрюють у причетності до закупівель двох морських бурових вишок через офшорні компанії. Зокрема держкомпанія «Чорноморнафтогаз», яка на той час перебувала у підпорядкуванні міністерства Бойка, за результатами тендеру купила ці вишки. Збитки держави від цієї покупки оцінюються в $400 млн. 

Улітку 2023 року українські військові повернули контроль над «вишками Бойка» біля берегів Криму, але, на жаль, звання Героя України у Юрія Бойка залишається досі.

Громадяни через петицію вимагали негайного позбавлення Бойка цього звання, проте прем’єр-міністр Денис Шмигаль досі не знайшов достатньо підстав для застосування персональних санкцій, які якраз і дозволяють це зробити. 

Зазначимо, ще у квітні 2022 року Верховна Рада проголосувала у першому читанні за законопроєкт № 6163 авторства Романа Лозинського («Голос») та інших нардепів парламенту, яким передбачено позбавлення держнагород осіб, які публічно підтримали анексію Криму, виправдовують окупацію українських територій, публічно заперечують збройну агресію Росії проти України та популяризують керівництво держави-агресора. Законопроєкт із того часу досі перебуває на розгляді до другого читання в Комітеті держбезпеки та оборони. 

Крім того, Юрій Бойко неодноразово балотувався на виборах президента, але всі його спроби були невдалими. У 2014 році навіть після російської агресії його виборча програма очікувано містила пункти про надання російській мові статусу державної, посилення зв’язків із Росією та країнами Митного союзу.

Натомість вже у 2019 році Бойко як кандидат у президенти разом з очільником політради ОПЗЖ Віктором Медведчуком їздив до Москви, де вони зустрілися із прем’єр-міністром Росії Дмітрієм Медведєвим та головою правління «Газпрому» Алєксєєм Міллером. За даними російських ЗМІ, Бойко на зустрічі з Медведєвим заявив про необхідність переговорів щодо взаємного зняття санкцій.

Під час перших місяців президентської кампанії 2019 року Бойко став лідером за кількістю телереклами. Самовисуванець, який рекламувався під партійним брендом ОПЗЖ, з’являвся у рекламних блоках 2695 разів. За кількістю показів на телебаченні Бойко незначно випереджав навіть тодішнього президента Петра Порошенка. 

Однак шалені витрати на рекламу не допомогли йому вийти в лідери президентських перегонів, і він посів четверте місце з результатом 11,67% (2,2 млн голосів виборців).

Про що говорить Бойко?

За час роботи Верховної Ради ІХ скликання Юрій Бойко мав лише 42 виступи: три з місця та 39 із трибуни. Основним спікером забороненої ОПЗЖ був іще один «політичний хамелеон», якого нещодавно заарештували за підозрою у держзраді, Нестор Шуфрич. У нього за це скликання парламенту було близько тисячі виступів із місця та з трибуни. 

Показово, що за кілька днів до повномасштабного вторгнення Росії в Україну у нардепів ОПЗЖ на чолі з Бойком була спеціальна інфокампанія в соцмережах, спрямована на «замирення», виконання Мінських угод та переговори з окупантами. Зокрема Юрій Бойко заявив тоді в парламенті, що Україна начебто має «неадекватну владу», яка не принесла мир. Він також повідомив, що фракція ОПЗЖ зареєструвала постанову про невідкладне втілення Мінських угод і припинення бойових дій. 

«Це відповідальний політичний крок, який зразу дозволить зменшити напругу і в країні, і зовні. Якщо цей парламент не здатний на такі політичні кроки, яких чекає вся країна, то треба просто мати політичну, та й просто людську совість саморозпуститись і надати можливість народу України обрати новий склад парламенту, нових депутатів, які будуть виконувати свої обіцянки привести країну до миру і ділом докажуть це суспільству», – сказав Бойко з трибуни Ради. 

Представники ОПЗЖ у перші пленарні дні 2022 року говорили про «негайне виконання Мінських угод» при будь-якій нагоді: у вступному слові, під час обговорення порядку денного парламенту тощо.

Крім того, нардепи ОПЗЖ серед іншого заперечували, що «ДНР» і «ЛНР» є терористичними організаціями, як того вимагала Верховна Рада України у 2015 році. Вимагали від Верховної Ради проголосувати за законопроєкти про вибори на окупованих територіях, амністію осіб, економічну блокаду та відновлення економічних відносин і розпочати діалог із прямих перемовин з ОРДЛО. 

А вже під час свого останнього виступу перед голосуванням за заборону російської церкви Бойко запевняв, що церква в Україні відділена від держави, а предстоятель УПЦ Московського патріархату Онуфрій (Орест Березовський), який прийняв російських полонених окупантів у Києво-Печерській лаврі та поширював російську пропаганду, є патріотом: «Від себе особисто, я знаю владику Онуфрія – предстоятеля Української православної церкви. Він є патріотом України і користується довірою вірян».

Показово, що під час цього голосування голоси проти були переважно від нардепів із груп ПЗЖМ та «Відновлення України», створених після заборони проросійської партії ОПЗЖ.

Запити та законопроєкти Бойка

За час роботи Верховної Ради ІХ скликання Юрій Бойко надіслав 13 депутатських запитів: до Кабміну, Пенсійного фонду, Офісу генпрокурора, ДБР, Житомирської ОДА тощо. 

Депутатський запит – вимога, яку підтримав парламент, а звернення кожен народний депутат може надсилати сам. Запити можуть бути не лише індивідуальні, але й від групи нардепів. Запити кожного депутата оголошують у стінах парламенту, фіксують в Апараті Верховної Ради та публікують у профілі депутата, де показують стан їхнього розгляду. На відміну від запитів, депутатські звернення у профілях нардепів чомусь досі не публікують, їх немає у відкритому доступі, хоча саме вони були причиною низки гучних антикорупційних розслідувань.

Перший депутатський запит Бойка у 2019 році стосувався отримання інформації про обсяги та структуру заборгованих пенсійних виплат людям, які перебувають на обліку Пенсійного фонду і проживають на непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей, внутрішньо переміщеним особам (ВПО). У Пенсійному фонді Бойку серед іншого відповіли, що за період із серпня 2014 року не звернулися щодо поновлення пенсійних виплат 121,4 тис. пенсіонерів, які станом на серпень 2014 року перебували на обліку в окремих районах Донецької та Луганської областей, що тимчасово не контролюються українською владою. При цьому дані про те, чи живі ці пенсіонери, про місце їхнього проживання або виїзд до інших країн відсутні. Іншою інформацією щодо осіб, які проживають на цих територіях, Пенсійний фонд України не володіє.

Інші запити Бойка стосувалися різних тем: конкурентоспроможності продукції вітчизняних підприємств гірничо-металургійного комплексу; протиправних дій посадових осіб Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області з приводу невиконання судового рішення; забезпечення, дотримання та захисту прав дитини місцевими органами виконавчої влади об’єднаних територіальних громад тощо.

Протягом роботи Верховної Ради ІХ скликання Бойко подав як автор чи співавтор 100 законопроєктів, з яких 37 стали чинними актами. Переважно це постанови від колективу авторів, які були подані протягом останніх двох років. Цікаво, що понад десяток ініціатив Бойка разом з іншими депутатами від фракції ОПЗЖ було подано в перший день роботи парламенту цього скликання.

А от із поправками у Юрія Бойка значно скромніше: він подавав їх лише до двох законопроєктів про держбюджет України (на 2021 та 2022 роки) у першому читанні. Із зареєстрованих 443 поправок Бойка врахували лише три, 66 врахували частково, всі інші – відхилили.

Нагадаємо, Рух «Чесно» звернувся до президента України Володимира Зеленського з вимогою позбавити найвищого звання держави – Герой України – осіб, які є фігурантами Реєстру зрадників, а саме: Юрія Бойка, Бориса Дейча, Миколу Багрова, Михайла Жара та ін.