Хто зробив Володю фашистом. Філософ, на якого молиться Путін
Президент РФ на державному рівні вшановує філософа, який вихваляв Гітлера
Одне зі своїх доленосних звернень господар Кремля завершив цитатою маловідомого за межами Росії філософа.
«Хочу закінчити свою промову словами справжнього російського патріота Івана Олександровича Ільїна: «Якщо я вважаю Росію своєю батьківщиною, значить, я люблю, споглядаю і думаю по-російськи, я співаю і розмовляю російською мовою», – заявив 30 вересня Путін.
Цитата, здавалося б, відповідала нагоді – Путін оголосив про анексію чотирьох українських регіонів як спробу консолідувати росіян навколо своєї невдалої війни. Протягом багатьох років Путін цитував, звеличував і рекламував Ільїна, який народився у царській Росії у 1883 році і помер у Швейцарії після Другої світової війни у 1954 році. Але він не згадав про політичні вподобання та ідеологічну траєкторію Ільїна. Деякі вчені зазначають, що роботи Ільїна вплинули на прагнення Путіна перетворити російську демократію часів постперебудови, яка хоч і має певні недоліки, але функціонує, на войовничий неоконсерватизм.
«Є чимало доказів того, що Путін захоплюється роботами та ідеями Ільїна, – коментує Йошіко Еррера, професорка політології в Університеті Вісконсіна-Медісона, яка вивчала роботи Ільїна та їхній вплив на нинішні наративи Кремля. – У творчості Ільїна є різні напрямки, які можуть бути привабливими для Путіна, а саме акцент на сильній державі, автократії та російському націоналізмі».
Відмова Ільїна від визнання самої ідеї державності та незалежності України, політичної чи культурної, допомагає Путіну виправдати нинішню війну.
«Актуальними в останні роки є антиукраїнські погляди Ільїна... Тому що заперечення української нації та суверенітету є ключовою ідеєю, яка лежить в основі війни Путіна проти України», – вважає Йошіко Еррера.
«Здоровий» фашизм
Століття тому, у 1922 році, більшовики засудили Ільїна, палкого антикомуністичного дослідника німецької філософії, до страти. Він отримав вирок після шести арештів, але присуд скасував Ленін, який був знайомий із книгою Ільїна про філософа Георга Гегеля, що й досі вважається новаторською.
Ільїн опинився на борту «філософського корабля», який покинув Росію зі 140 інтелігентами-вигнанцями. Як і десятки тисяч російських емігрантів, він оселився у Берліні. Став ідеологом монархічного Білого руху – вільного угруповання антикомуністичних сил. Ільїн був редактором головного рупору руху – журналу The Bell.
Після поїздки до Італії 1925 року Ільїн відстоював фашистську ідеологію Беніто Муссоліні, називаючи її «здоровим явищем під час просування лівого хаосу». Ільїн навіть заздрив тому, що італійці, а не росіяни, винайшли фашизм, який незабаром надихне німецьких нацистів.
У 1933 році Ільїн вітав прихід до влади Адольфа Гітлера, який запобіг перетворенню Німеччини на прорадянську комуністичну державу.
«Що зробив Гітлер? Він зупинив процес більшовизації Німеччини і зробив велику користь усій Європі», – писав Ільїн. І хоча він посварився з нацистами і переїхав до Швейцарії, його віра у фашизм залишилася непохитною.
«Італійський фашизм виразив у свій власний, римський спосіб те, на чому Росія стояла століттями», – писав він у 1948 році.
Навіть після Другої світової Ільїн вважав змінену ідеологію фашизму – з додаванням православної релігійності – єдиною правильною ідеологією для Росії після (на той час гіпотетичного) падіння комунізму.
Ільїн вважав, що посткомуністичною Росією має керувати всемогутній, обожнюваний лідер на чолі високоцентралізованої держави, де вибори є нічим іншим, як просто ритуалом підтвердження громадської лояльності до лідера. Реальні ж результати голосування, за словами Ільїна, не мали значення.
«Ми повинні відмовитися від сліпої віри у кількість голосів і їхнє політичне значення», – написав він.
Здавалося, він описував сталінський СРСР – який дуже схожий на сьогоднішню Росію. Погляди Ільїна різко суперечили офіційному наративу у Радянському Союзі, де у 1941–1945 роках вторгнення нацистської Німеччини та її союзників убило 27 млн людей. Понад три десятиліття після розпаду СРСР «перемога Москви над нацизмом» залишається головною ідеологемою Росії. Але це не заважає Путіну читати симпатиків нацистів.
Кого читає Путін
«Знаєте, я не хотів сказати, що це був тільки Іван Ільїн», – сказав Путін на політичному форумі 2021 року у відповідь на запитання про мислителів, які вплинули на нього.
«Але Ільїна читаю, читаю час від часу. Його книжка лежить у мене на полиці», – додав він.
Повідомляється, що Путін став шанувальником робіт Ільїна на початку 1980-х років, коли він служив шпигуном КДБ середнього рівня у прорадянській Східній Німеччині. Радянська влада забороняла твори Ільїна та інших російських емігрантів і пересічний радянський громадянин міг потрапити до в’язниці на роки лише за те, що мав копію такої літератури. Проте офіцерам КДБ дозволялося читати заборонені твори.
«Більшість заборонених творів, які ми читали, були продемократичними», – зазначає Геннадій Гудков, опозиційний лідер у вигнанні та колишній офіцер КДБ, а потім і ФСБ.
Втім, Ільїн був далеко не єдиною фігурою, чиї роботи вплинули на Путіна.
«Я думаю, що у творах Ільїна можна знайти крайні погляди, і ви можете пов’язати деякі твори Ільїна з Путіним, але я не впевнений, що Ільїн сам по собі вплинув на Путіна. Швидше Путін використовує Ільїна, щоби підтримати деякі з його власних диктаторських фантазій», – зауважує професорка Йошіко Еррера.
Путін любить цитувати різних мислителів: від Махатми Ганді та Льва Толстого до Авраама Лінкольна. Він часто посилається також на Петра Столипіна, царського прем’єр-міністра, який провів широкі економічні реформи за часів молодості Ільїна і ніколи не вагався із застосовуванням насильства для придушення революційного руху у Росії. Путін також вірить у неортодоксальні теорії історика Льва Гумільова, який стверджував, що цивілізації виникають і занепадають через «біокосмічні» мутації.
У сучасній Росії Ільїн ще більш незрозумілий. У 2005 році, коли тільки розпочався його другий президентський термін, Путін домовився про перевезення праху Івана Ільїна зі Швейцарії до Росії – там і відбулося перепоховання на кладовищі Донського монастиря. Його перепоховали на кладовищі стародавнього московського Стрітенського монастиря, біля мавзолею на Червоній площі, де досі зберігається мумія Леніна. Через рік Путін наказав перевезти до Росії зі Сполучених Штатів увесь архів Ільїна, рукописи та щоденники.
У 2009 році Путін поклав букет червоних троянд на нову гранітну плиту на могилі Ільїна, за яку він особисто заплатив. Російського президента супроводжував його духівник – архімандрит Тихон, ультранаціоналістичний монархіст, який лобіював декриміналізацію домашнього насильства. Обоє промокли під дощем, але після покладання квітів йти не поспішали.
«Попри сильний дощ, Путін довго розповідав Тихону про мислителя, якого він шанує», – йдеться в одній з новин про церемонію.
Завдяки Путіну Ільїн став «модним» у залах політичної та духовної влади. У 2007 році майбутній президент і прем'єр Дмитро Медведєв написав передмову до перевидання двох творів Ільїна. Всі 10 тис. примірників були передані у бібліотеки по всій Росії. Щоправда, до перевидання не увійшли праці Ільїна про фашизм.
Московський патріарх Кирило, міністр закордонних справ Сергій Лавров і колишній головний ідеолог Владислав Сурков часто цитували Ільїна у своїх промовах і творах. Оскароносний режисер Микита Міхалков зняв 45-хвилинний документальний фільм про Ільїна, який неодноразово транслювали на кремлівських телеканалах.
«Він був філософом-пророком. Він з трагічною точністю пророкував майбутнє СРСР після Другої світової війни, коли більшовизм паде», – сказав Міхалков у документальному фільмі.
У 2014 році Кремль доручив ключовим чиновникам і членам правлячої партії «Єдина Росія» прочитати твір Ільїна під назвою «Наші завдання», повідомляла газета «Коммерсант».
«Всі зусилля Кремля за останні 15 років були зосереджені на тому, щоби надати дуже сумнівній історичній особі образу «істинно російського філософа», зразкового державного діяча та справжнього російського патріота», – писав редактор і політолог Антон Барбашин у 2018 році.
Перевірка критеріїв
За словами відомого американського експерта з тоталітарних ідеологій, Путін дедалі більше керувався політичними ідеями Ільїна, змінюючи політичний ландшафт Росії і відкушуючи частину України.
«Путін покладався на авторитет Ільїна на кожному поворотному етапі російської політики – від його повернення до влади у 2012 році до рішення про вторгнення в Україну та анексію української території у 2014», – писав у 2016 році Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету.
Тим часом Кремль використовує термін «фашизм», щоби критикувати ворогів Росії, уявних чи реальних. Підконтрольні Кремлю ЗМІ демонізують Україну як злу фашистську націю чи нацистську цитадель, яка холоднокровно проводить «геноцид» російськомовних українців. Невдовзі після початку вторгнення Москви в Україну Снайдер опублікував есе під назвою «Ми повинні це сказати. Росія – фашистська».
Нація, якою Путін править 22 роки, відповідає більшості критеріїв, які історики застосовують щодо фашизму, стверджує Снайдер.
«Нація має культ навколо єдиного лідера, Володимира Путіна. Тут є культ мертвих, організований навколо Другої світової війни. У ньому є міф про минулий золотий вік імперської величі, яка має бути відновлена війною цілющого насильства – смертельною війною проти України. Мандрівнику у часі з 1930-х років не складе труднощів визначити режим Путіна як фашистський», – сказав він.
Деякі вчені не погоджуються з цією тезою.
«Снайдер помиляється», – вважає Микола Мітрохін, дослідник Росії з Бременського університету Німеччини. За його словами, Росія не відповідає критеріям фашистської держави: немає ані ідеологічної партії, ні істеричного культу вождя, ані нового революційного режиму, протиставленого старому. Натомість у Росії, на думку Мітрохіна, наявна «агресивна, імперіалістична, авторитарна держава з правлячою хунтою».
Водночас деякі оглядачі вже порівнюють економіку Росії з економікою фашистської Італії. Обидві намагалися запустити квазідержавний капіталізм, робили економічні ставки на великі компанії, підвищували роль держави у розподілі ресурсів і покладалися на «купівлю» електоральної лояльності соціальними та інфраструктурними проектами, вважає київський аналітик Олексій Кущ. «Це оригінальний російський неофашизм», – сказав він.
«Він вкрав нашу ідеологію»
Схильність Путіна до неоконсервативного націоналізму стала очевидною у 2012 році. Це сталося після найбільших протестів у пострадянській історії Росії, коли сотні тисяч людей вийшли на мітинг проти фальсифікації парламентських виборів і повернення Путіна до Кремля на третій президентський термін.
Після анексії Криму у 2014 році Кремль включив елементи ультраправого порядку денного та почав формувати войовничу антизахідну ізоляціоністську ідеологію.
«Націоналістична риторика завжди була присутня у політичному дискурсі Кремля, але, звісно, після Криму вона стала більш пихатою, зухвалою, сміливою», – сказав у 2015 році Андрій Колесніков з московського аналітичного центру Карнегі.
Російські дослідники констатують посилення націоналістичної риторики – на тлі придушення десятків вітчизняних ультраправих груп, які почали активно множитися на початку 2000-х.
«Російський уряд піднімає прапор з ідеями, за які ми боролися до 2014 року», – сказав боєць із позивним Рекс, який входить до групи російських ультраправих націоналістів-утікачів, що приєдналися до українських військових.
Відомий російський інтелектуал, письменник і поет Дмитро Биков бачить нинішню ідеологію Кремля фашистською та втіленням моральної деградації всього суспільства. «Фашизм – це не про ідеологічний, а про моральний розвиток. Це той випадок озлоблення або рабського менталітету, коли люди тривалий час вважають себе скривдженими, морально неповноцінними і починають на цьому ґрунті мститися всьому світу», – сказав Биков.
Очевидна прихильність Путіна до фашистської ідеології може бути не просто словесною. Звірства, вчинені російськими військами в Україні, нагадують тактику «тотальної війни» та геноциду, яку Гітлер прописував своїм військам і союзникам. Кілька разів за останні вісім місяців Путін віддавав наказ про невибіркове бомбардування житлових районів – від Києва до Харкова і Маріуполя.
У майбутньому руйнування ключових об’єктів інфраструктури призведе до припинення опалення та електропостачання мільйонів українців – в умовах холодної зими. І оскільки російські сили продовжують втрачати позиції в Україні, деякі діячі Кремля описують війну як «екзистенціальну конфронтацію з колективним Заходом».
Захід хоче «ліквідувати Росію як незалежну суверенну державу», заявив днями Сергій Кирієнко, експрем’єр-міністр РФ і чинний заступник глави адміністрації Кремля. Він ніби повторює Ільїна, який писав, що у разі незалежності України від Росії «менший сусід» «на століття стане джерелом громадянських і міжнародних війн».
Джерело: Al Jazeera
Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»