Скоро вибори!? Хто розпускає чутки і що про це каже сам президент

«Коли у Сполучених Штатах буде перехідний період між колишнім президентом і тим, кого вони оберуть, наші планують провести президентські вибори»…
«Одночасно говорять про вибори у Києві без інших місцевих»…
«Десь у листопаді – на початку грудня «слуги» будуть ставити свій ручний склад ЦВК і змінювати закон»…

Усі ці надто сміливі прогнози нещодавно озвучив зубр української політики, голова провладної фракції у парламенті минулого скликання Юрій Луценко. Таке «вангування» епатажного політика можна було б не брати до уваги, якби такі меседжі розповсюджував лише він...

З початку осені у політичному просторі країни курсує все більше чуток про завершення війни у якийсь спосіб, і все це нібито вже не за горами. Попри те, що якихось об’єктивних передумов для такого оптимізму немає, численні джерела «Главкома» у різних політичних силах наполягають: все йде до виборів…

Підживлюють такі сподівання публікації в західній пресі про те, що Київ підштовхують до найскорішого укладання миру з агресором (особливо якщо у США переможе непередбачуваний Дональд Трамп). Володимир Зеленський також говорить про можливе завершення війни наступного року.

Про вибори у 2025-му, як про щось вже вирішене, відкрито кажуть у розмовах з іноземними журналістами і представники монобільшості. «Робоча схема» така: ближче до весни – припинення активних бойових дій, восени – вибори. Супероптимістичний варіант – вибори вже навесні.

Очікують виборів і політичні гравці поза монобільшістю, і численні працівники виборчої індустрії, що зголодніли за заробітками на «великих жнивах».

Тим часом соцопитування демонструють, що більшість українців зараз виступає проти виборів, але перспектива припинення бойових дій та скасування воєнного стану однозначно цю думку скоригує. Тим більше, складно сперечатися, що нинішній склад Верховної Ради з монобільшістю, болотом мажоритарників та рештками ОПЗЖ давно не відображає суспільного запиту. 

Передчуття миру

Попри те, що перспектива миру поки надто примарна, з початку осені функціонери кількох парламентських партій активізували найм працівників у штаби і навіть почали промацувати в ЗМІ ґрунт щодо умов контрактів з висвітлення їхньої діяльності. 

Хмизу у багаття виборчих очікувань докинула й Центральна виборча комісія: у вересні ухвалила постанову про відновлення функціонування Державного реєстру виборців. У ЦВК змушені були пояснювати, що підготовки виборів це не стосується, але сама ця технічна процедура спричинила неабиякий резонанс. 

Найбільш активно поводяться затяті парламентські опозиціонери з «Європейської солідарності», які явно планують з допомогою народного волевиявлення покращити своє нинішнє становище «галасливої гальорки». Партія колишнього президента не жаліє критичних стріл на адресу влади та особисто Зеленського. Причому іноді це набуває досить дивних форм.

Нещодавно Петро Порошенко дав велике програмне інтерв’ю лояльному телеканалу «Прямий», яке мало вигляд передвиборчого. Політик докладно розповів, що думає про президентський План перемоги, та раптом згадав, як на відміну від представників влади, на початку вторгнення не «здриснув» зі столиці, а захищав Київщину. Телеграм-канали, близькі до Банкової, почали відверто глузувати над Порошенком, а на його захист дружньо виступили соратники: влаштували в соцмережах справжній флешмоб – як під копірку писали пости, в яких детально згадували, що саме Петро Олексійович робив у найбільш важкі часи для столиці.

Це – далеко не перший приклад організованої кампанії. Улітку, до Дня незалежності, Фонд Порошенка розвісив борди з його фірмовим гаслом ще з президентської кампанії «Армія. Мова. Віра». У Фонді скаржилися, що правоохоронні органи тиснули на компанії, які їх встановлювали, а згодом борди взагалі були прибрані.

Якщо забути контекст українських реалій, може скластися враження, що виборча боротьба в Україні у самому розпалі.

Не відстає і Віталій Кличко, який згадав про свої всеукраїнські амбіції. Лідер партії «Удар», яка, по суті, має вплив лише в одному регіоні (але в якому!) увійшов у черговий клінч з Банковою влітку. Кличко почав заходити на галявину президента і у західній пресі розмірковувати про завершення війни та необхідності проведення референдуму у разі територіального компромісу з Росією. Також «Удар» активно заступається за колег з місцевого самоврядування, які не спрацювалися з центральною владою. Свіжі корупційні проблеми у представників команди Кличка (хай вони і представляють іншу політичну силу) змушують його також займатися активною «обороною».

Потихеньку виходить з анабіозу і Юлія Тимошенко, вона вже повернулася до своєї фірмової популістської риторики. Так, лише у жовтні Тимошенко встигла відзначитися заявами про знищення середнього класу безпрецедентним підвищенням податків, ініціювала створення слідчої комісії щодо засилля фармацевтичних монополістів, а днями брала участь у засіданні Конституційного суду у справі про розпродаж землі. Тимошенко знову вимагає мораторію на продаж українських чорноземів до кінця війни плюс ще п’ять років. Про те, що Юлія Володимирівна згадала про вибори, непрямо може свідчити і відверто «заряджені» опитування від псевдосоціологів, за якими вона обганяє усіх гравців другого ешелону, зокрема, Порошенка, і впритул наближається до Зеленського.

Конкуренцію Тимошенко на ліво-популістичному фланзі складає група колишнього спікера Дмитра Разумкова «Розумна політика». Це – уламок парламентської фракції «Слуга народу», який, хоч і лишається в її складі, де-факто вже три роки працює на власні політичні перспективи. Зокрема, Разумков регулярно виступає з критикою владних ініціатив (зокрема й Плану перемоги), а його група не голосує за непопулярні рішення, які просуває влада.

Багато розмов і про гіпотетичний проєкт колишнього віцепрем'єра з відновлення та міністра інфраструктури Олександра Кубракова. Створені ним благодійний фонд та аналітичний центр «Ми будуємо Україну», на думку колишніх колег опального ексурядовця з влади, – пряма дорога до нової партії.

Тему виборів у тому чи іншому вигляді мусують і так звані лідери суспільної думки. Наприклад, політтехнолог Сергій Гайдай (раніше консультував партії «Народний фронт», «Укроп», «Батьківщину», «Самопоміч», «Голос» та інші), доводить, що проведення виборів під час війни – менше зло, ніж узурпація влади.

Про необхідність перевантаження влади і заміни воєнно-політичного керівництва країни заговорив і популярний військовий оглядач Том Купер. У своїй розгромно-критичній статті він написав: «Україні потрібне політичне керівництво, яке буде безжально об'єктивним, надзвичайно самокритичним, здатним реформувати себе і країну за допомогою розроблення та впровадження реалістичних і розумних доктрин та стратегій». Купер робить висновок, що нинішнє українське керівництво «живе ілюзіями» і таким не є.

Додався до дискусії навколо виборів навіть другий український президент Леонід Кучма, який висловив думку, що «вибори у 2025 році абсолютно необхідні, якщо війна закінчиться, і вибори абсолютно неможливі, якщо війна не закінчиться».

То хто ж «запалює» вибори?

Серед тих, хто педалює тему виборів, – і деякі президентські соратники. Хтось каже про це непублічно, але є й такі, що своїх думок не приховують. Брат голови Верховної Ради, явно непересічний нардеп від «Слуги народу» Микола Стефанчук у коментарі журналістам польського видання Onet прямо заявив, що президентські вибори відбудуться вже за шість-дев’ять місяців. Як стверджує видання, на уточнення, що для цього має завершитися війна, нардеп відповів, що так і буде. Більш того, запевнив, що в результаті Росія поверне всі території, захоплені з 2014 року, включаючи весь Донбас і Крим, і виплатить репарації. Щоправда, коли з цього приводу здійнявся галас, Стефанчук заявив про «брехливу інформаційну атаку» і запевнив, що будь-які розмови щодо початку виборчого процесу можуть розпочатися лише після завершення воєнного стану.

А зовсім нещодавно багатьом киянам вперше за кілька років попався на очі випуск партійної газети «Слуга народу», яку масово закидали у поштові скриньки. Хоча у випуску вказані контакти київських районних організацій партії, більша його частина присвячена глобальним темам. На обкладинці, звісно, президент, всередині – голова Офісу президента Андрій Єрмак зі статтею про підготовку Другого саміту миру та голова партії Олена Шуляк, що розповідає про забезпечення українців житлом. Про те, що у руках – саме київський випуск, нагадує монолог голови фракції «слуг» у Київраді Андрія Вітренка з критикою Кличка і міської влади.

Співрозмовники «Главкома» у «Слузі народу» стверджують, що випуск газети відновився ще з 2023 року після вимушеної паузи на початку великої війни, тепер вона виходить щомісяця. Випуски газети для кожного конкретного регіону мають своє регіональне наповнення. А така масова роздача у Києві пов’язана з нещодавно зміненою схемою розповсюдження, а зовсім не з підготовкою до виборів.

Утім, тут є ще одна теорія. Розуміючи, що виборів найближчим часом не буде, влада різноманітними «витоками» та натяками свідомо дає примарний сигнал опозиції, аби та робила фальстарти та витрачала ресурси. Опозиція своєю чергою має свій резон: ймовірне наближення виборів – це привід нагадати про себе спонсорам, які останнім часом втратили інтерес до політики.

«Попередні пестощі»

Голова Комітету виборців України Олексій Кошель також відмічає активізацію політиків місцевого рівня, що згадали про перевірену технологію роздачі брендованих продовольчих наборів. «Політики потроху починають переходити червоні межі у взаємній критиці, чого уникали перший рік-півтора масштабної війни, – констатує Кошель. – І, думаю, цей градус критики надалі буде зростати». Експерт пов'язує це не лише з виборами, а загалом із відновленням активного політичного життя.

«У період активної фази війни переважна більшість партій перейшла у формат роботи волонтерських штабів, – ділиться спостереженнями Кошель. – Міські голови зосереджені на асфальтуванні, благоустрої, точкових проєктах за кошти місцевого самоврядування, які можуть служити рекламою для їхньої майбутньої виборчої кампанії. Як тільки побачимо перші сигнали щодо можливого миру, далі піде відлік, думаю, піврічного періоду часу до проведення виборів. Бо потрібно буде змінювати законодавство, оновлювати Держреєстр виборців».

«Попередні пестощі». Так нинішню ситуацію характеризує політтехнолог Андрій Золотарьов: він теж фіксує «початок формування конфігурації виборчої кампанії». Експерт відмічає активізацію інформаційної роботи «Європейської солідарності», яка своєю чергою має зворотний «відгук» з боку влади. «Власне, сьогодні Зеленський та його команда фактично взяли до рук гасло Порошенка «Армія. Мова. Віра», – каже він. – І Порошенку потрібно показати, що ми – справжні на цій галявині, а всі інші – «контрафакт». Тому відносини переходитимуть у ще більш конфліктну площину».

Відмічає Золотарьов все більш сміливу поведінку Юлії Тимошенко та вихід книги про ексголовнокомандувача Валерія Залужного, яка, на думку експерта, має «олюднити» його імідж суворого військового. Участь нинішнього українського посла у Британії у майбутній виборчій кампанії – одна з головних її інтриг, яка може перевернути з ніг на голову плани основних політичних гравців.

Нечасті відкриті соціологічні опитування, що оприлюднюються зараз, демонструють величезний рівень довіри до Залужного, який, щоправда, поки всіляко уникає навіть натяків на свої політичні амбіції. Але потенціал військові у політиці мають величезний. Згідно з дослідженням Центру Разумкова, майже половина опитуваних (46,6%) воліли б довірити владу у повоєнний період політичній силі з середовища військових, у той час, як існуючим політичним партіям, які й розраховують покращити свої позиції, – лише 17%.

Ознаки «звичного життя»

Екснардеп від Блоку Порошенка, один з авторів діючого Виборчого кодексу Олександр Черненко зауважує, що зараз країна опинилася в ситуації, яка взагалі не прописана у законодавчому полі. Тому треба буде підганяти законодавство під реалії – починаючи з виборчої системи. Навіть термін у мінімум пів року, який зазвичай називають для підготовки виборів після завершення воєнного стану, ніде не прописаний, окрім поняттєвої угоди парламентських фракцій та груп.

Відновлення політичної боротьби, на думку Черненка, є цілком логічним, бо мораторій на критику влади давно завершився, але політична боротьба нікуди не поділася.

«Там, де немає гарячих військових дій, люди живуть своїм звичним життям. Тож чому б політиці не почати жити звичним життям? – проводить аналогії він. – Плюс купа голодних технологів, експертів, журналістів, які живуть з політичного процесу, його появу так чи інакше стимулюють».

Черненко зазначає, що вибори рано чи пізно відбудуться, і тому до них треба бути готовими: «Умовно кажучи, припинили воєнний стан, змінили закон, і – за три місяці вибори. Тому партії і проводять ревізію активів, які згодом перетворяться у виборчі штаби. Це не активна фаза підготовки, а швидше профілактичні заходи».

Політолог Володимир Фесенко додає: «Те, що багато політичних сил почали працювати саме у режимі передвиборчої активності, дуже помітно. За останні два роки я пам'ятаю три таких сплески. Особливо восени 2022 року, коли мали відбутися спочатку парламентські вибори, а потім президентські, очікування були дуже високими. Сьогодні ж передчуття виборів пов'язане з відчуттям початку переговорів щодо завершення бойових дій».

Хибна тривога

На нещодавній закритій зустрічі з журналістами президент Володимир Зеленський вкотре запевнив: наразі про жодні вибори не може йти мови. І заодно спростував спекуляції про те, що нібито до цього Київ схиляють західні партнери: «Тему виборів в Україні і за кордоном піднімають виключно українські політики. Виборів у часи війни не може бути – ось і все. Західні партнери цю тему не піднімають».

Прокоментував тему і голова Офісу президента Андрій Єрмак. Він коротко зазначив: Зеленський бажає, аби змогу проголосувати мали усі військові та біженці за кордоном.

«Але сьогодні ресурси мають піти на війну», – додав керівник Офісу.

У словах президента є важливе уточнення: виборів не може бути «у часи війни». Ті ж, хто їх планує, розраховують якраз на те, що війна найближчим часом припиниться.

Тобто всі ці розмірковування про вибори наблизяться до реальності лише в одному випадку – коли замовкне зброя. Поки ж вся «підготовка до виборів» на тлі постійних сирен – хибна тривога.

Павло Вуєць, «Главком»