Звільнення Придністров’я. Погані новини

Рік великих виборів у партнерів. Президентські перегони у США та кампанія до Європейського парламенту пригальмували динаміку постачання зброї та іншої допомоги Україні. Усе це впливає і на супутні безпекові процеси у регіоні. Одним із критичних напрямків, на якому колективний захід також ставить три крапки, є окуповане Росією Придністров’я.

У Кишиневі пройшов захід з красномовною назвою «Форум реінтеграції». Тобто форум про об’єднання двох берегів Молдови: правого берега з лівим, де понад тридцять років існує створений Росією анклав «Придністровська молдовська республіка».

Але обговорення, в яких взяли участь молдовські, українські, європейські й американські дипломати, виявилися не такими обнадійливими, як назва форуму.

Захід не бачить не просто можливості, а й потреби вивести з процесу урегулювання придністровського конфлікту Росію, на чому Україна наголошує вже третій рік, як учасник переговорного формату. Про це було сказано дуже чітко представницею ЄС у придністровському процесі Доротою Длоухі Сулігою та послом США Кентом Д. Логсденом. А це означає, що Російська Федерація продовжуватиме тримати Молдову «за Тирасполь» й нагнітати обстановку на південних кордонах України. Подробиці форуму – в ексклюзивному матеріалі «Главкома».

«Безпека України – безпека Молдови – Безпека Європи»

Різниця між дискусіями про Придністровʼя сьогодні й, наприклад, три роки тому, полягає в тому, що відразу після початку повномасштабної агресії Росії гарантом безпеки в регіоні, та й у всій Європі, стала Україна. Бо саме вона протидіє агресору й тримає фронт. І це вже ніхто не соромиться казати вголос. Цей наратив вже став звичним фактично для всіх інтелектуалів, які беруть участь в таких зустрічах. Утім, на рівні політичної готовності реально змінювати ситуацію, зокрема статус кво Придністров'я, на жаль, ніхто не готовий. Сміливих скористатися вікном можливостей, яке створюють українські військові ціною свого життя, на ділі не виявилося зовсім.

За останні місяці навколо Придністровʼя відбулась низка знакових подій, які давали більше надії, аніж розчарування у ставленні Заходу до проблеми Придністровʼя. У першу чергу, це просування формату «1+1», тобто діалогу між Кишиневом та Тирасполем. Все це підкреслювали і західні партнери, й Кишинів, і Київ. Й це давало надію на те, що такий крок може стати перехідним у переформатуванні процесів, які Росія використовує для гібридного впливу. Наприклад, з’їздові, так званих, депутатів Придністров’я, під час якого ті начебто мали звернутися за допомогою до Путіна, з боку посла США Кента Д. Логсдена, а також з боку представника Держдепу Крістофера Сміта, який відвідав Тирасполь й зустрівся з лідером місцевого окупаційного режиму Вадимом Красносельським, чітко прозвучали заклики шукати компроміс між двома берегами напряму. Але зараз «тонка» західна дипломатія очевидно маневрує в просторі таким чином, щоб зберегти придністровський майданчик для контактів з Росією.

Придністровська квазіреспубліка була утворена 1992 року і лише після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, тобто аж через 30 років, територія була визнана окупованою у відповідній резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи. Весь цей час на території Молдови перебувають російські війська, створює додаткову загрозу, як для України, так і для Молдови.

Загалом, риторика західних партнерів полягала у наголошенні ролі прямого діалогу між Тирасполем та Кишиневом, у такому собі форматі «1+1». Між рядків читалося, що така лінія влаштовувала й Придністров'я.

Власне, такими ж враженнями про комунікацію з представниками Тирасполя поділився із «Главкомом» Повноважний посол з особливих доручень МЗС України з придністровського врегулювання Паун Роговей.

«Представники Тирасполя наполягають на необхідності реанімації цього (чинного) формату («5+2» – «Главком»), але я нашу позицію довів і мені здається, що у цілому вони (представники Тирасполя – ред.) готові й до інших майданчиків», – відзначив український дипломат.

Хоча роль діалогу «1+1» й зараз підкреслюється досить чітко, за дужки виноситься основне – необхідність відмовитися від формату, в якому Росія сидить за столом переговорів.

Формат, якого прагне Росія і… Захід

Київ неодноразово підкреслював, що країна-агресор, Російська Федерація, не може бути учасником процесу врегулювання й тим більше Україна не може сидіти за одним переговорним столом із Росією, будучи у цьому форматі спостерігачем. Володимир Зеленський влітку назвав переговорний формат «5+2» мертвонародженим.

«Ви бачите життя у проєкті 5+2? Ви бачите результат? Для чого говорити про проєкт, який неживий? Я не бачу сенсу про це говорити», – зазначав президент Зеленський влітку 2023 під час візиту у Молдову.

Кишинів також давав зрозуміти, що серйозно розцінює ризики того, як Росія може маніпулювати участю у «5+2».

«Переговорний формат ми точно не збираємося реабілітувати, це був би подарунок для країни-агресора, і про це мова не йде. Я впевнений, що Росія використовувала б цю платформу для маніпуляцій стосовно України», – говорив у інтерв'ю «Главком» спікер молдовського парламенту Ігор Гросу.

У лютому цього року, посол України у Молдові Марко Шевченко, якого вже зовсім скоро замінить на посаді екссекретар РНБО Олександр Данілов, зазначав, що міг би бути створений і новий формат, коли б Кишинів виступив від себе з відповідною ініціативою. 

«Не знаю, яким буде можливий інший формат – це потрібно буде обговорювати. Але я переконаний, що він з’явиться відносно скоро. Тут має сказати перше слово уряд Республіки Молдова, і вже потім за участю партнерів ми знайдемо нову формулу», – сказав Марко Шевченко в одному з інтервʼю.

Очевидно, якщо такі заяви були озвучені політиками такого рівня, то принаймні ця тема між Києвом та Кишиневом, якщо й не була погодженою, то була у порядку денному. Тому й виникають питання, розв’язанням, яких саме питань прагнуть зайнятися партнери, бо безпекові виклики створює якраз присутність Росії. Однак, західні партнери Молдови 11 квітня окреслили рух зовсім по іншій траєкторії. Чи то Захід має свій сценарій для Молдови попри прагнення Кишинева вирішити питання окупованої території, чи то за спиною Києва відбуваються паралельні процеси і підігрування Москві.

«Ми комунікуємо з Тирасполем, підтримуємо уряд Республіки Молдова, але ми не бачимо на цьому етапі необхідності створення нового (переговорного) формату (у рамках придністровського урегулювання – «Главком»). Звісно, Молдова стане членом ЄС, і всі ці процеси (у рамках реінтеграції – «Главком») продовжаться», – відзначила представниця ЄС Дорота Длоухі Суліга.

Посол США Кент Д. Лігсден цілком підтримав колегу з Європи й зауважив, що в існуючому переговорному форматі навіть є свої переваги.

«Ми не думаємо, що цей формат може бути відновлений, поки триває ця війна, але цей формат дає доступ ОБСЄ до реальних проблем людей. Ми будемо підтримувати цей формат загалом», – сказав американський дипломат.

І це – саме те, чого вимагає Росія на молдовському треку. 

Наприклад, в одній зі своїх останніх заяв стосовно Молдови, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров заявив, що «Молдова вирішила «кинути» Придністров'я, відмовилися від численних пропозицій придністровців і Російської Федерації відновити переговори у форматі «5+2».

Мова йде про формат врегулювання придністровського конфлікту, відомий, як «5+2», який був утворений у 2005 році. До нього входять Кишинів та Тирасполь, як «сторони конфлікту», Росія, Україна та Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ), як «посередники» переговорів і Європейський Союз (ЄС) та Сполучені Штати виступають у ролі «спостерігачів». 

Питання без відповідей

Співрозмовник в оточенні молдовського віцепрем'єр-міністр з придністровського напрямку Олега Серебряна підтверджує: у Європі дійсно немає ані намірів, ані бажання братися за цю проблему саме зараз.

Сам Серебрян відповідати на питання «Главком» відмовився.

Невизначена ситуація на полі бою в Україні підштовхує партнерів до думки, що статус-кво в Придністров’ї може й згодитися у майбутньому, якщо динаміка конфлікту розвиватиметься на користь Росії.

Розуміючи, куди хилить Захід, із залу на форумі прозвучали цікаві питання. Наприклад, чи стане Молдова «сірою зоною», або коли врешті буде реакція на роль придністровських підприємств, які постачають Росії товари подвійного призначення.

«Як ви можете прокоментувати те, що придністровські підприємства, наприклад, «Електромаш» та «Молдавізоліт», експортували певну продукцію, яка використовувалася для допомоги Росії у цій війні?» – запитала Ірина Табарану, засновниця видання «Зона безпеки», що спеціалізується на придністровській тематиці.

Дипломати, які брали участь у панелі – віцепрем'єр Серебрян, американець Логсден, колишній віцепрем'єр Кульмінський та представниця ЄС Суліга проігнорували це питання. А їхні відповіді, без сумніву, могли стати ключовим інформаційним «вихлопом» цього заходу. 

Якби ж то реальна мотивація стейкхолдерів співпадала з тим, що вони говорили.