Біатлоніст Дмитро Підручний – про соціальну активність, світове золото і порозуміння з Бьо

З часу своєї перемоги він змінився – стильно підстригся, з’являється в публічному просторі в офіційних костюмах. Втім, ця розмова продемонструвала, зміни – лише зовнішні. Внутрішньо перший український чемпіон світу з біатлону серед чоловіків Дмитро Підручний залишився такою ж щирою людиною, великим патріотом своєї країни.

В інтерв’ю «Главкому» Підручний згадав про свою перемогу на світовій першості в Естерсунді, поділився планами на майбутнє, а також пояснив, чому важливо бути соціально активним.  

Дмитре, після повернення з чемпіонату світу ви проявляєте неабияку активність – поприбирали разом із сім’єю ліс, зустрілися з учнями рідної школи у селі Острів поруч з Тернополем.

Я завжди чимось схожим займався, просто не розповідав про свої вчинки публічно. А в квітні якраз було більше часу – міжсезоння, не тренувався. Розповідати вирішив, щоб якась користь була. Раз я став відомішим, то хочеться, аби хтось із нас взяв приклад і теж зробив якийсь добрий вчинок.

Вірите в це? Адже ви самі написали, що заповнили сміттям усі мішки, навіть не сильно заглиблюючись у ліс…

Вірю в те, що наша нація з кожним днем стає свідомішою. Реально змінити все і всіх. Потрібен час. І кожен повинен робити для тих змін те, що в його силах.

Після повернення додому ви мали чимало зустрічей з керівництвом міста й області. Напевно ж підіймали питання багатостраждальної бази у Підгородньому, на якій виховано чимало видатних чемпіонів з біатлону, але яка перебуває в жахливому стані…

Мені обіцяли виправити ситуацію. За останньою інформацією, яка дійшла до мене, база у процесі передачі в державну власність. Якщо це станеться, базу відновлять за бюджетні гроші. Важливо також і те, що інша база, в селі Острів, де я робив свої перші кроки у спорті, вже передана у баланс сільської ради. Її теж обіцяють привести до хорошого стану. Нехай моя золота медаль чемпіона світу  не допомогла в цьому процесі повністю, але зрушила справу з мертвої точки. Фактично, досі там залишався збудований ще у 70-ті роки минулого сторіччя будиночок. Впродовж наступних 40-ка років у цей об’єкт не вклали жодної копійки. Зараз плани начебто серйозні, аж до будівництва роллерної траси. Нехай вона буде невеличка, для дітей, але для місцевих школярів то буде велика допомога. Цим змінам треба завдячувати сільському голові Богданові Пищатіну, який колись займався спортом поряд із моїми батьками, а зараз прагне створити умови для підростаючого покоління. Повернути базу громаді він намагався вже не один рік. Приємно, що мені своєю перемогою вдалося цей процес пришвидшити.

Та й загалом вважаю, що раз мені доля допомогла піднятися на таку вершину, то треба використовувати свій статус не лише у своїх інтересах, а для процвітання спорту і нашої нації загалом.

Дмитре, нині пристрасті після вашої перемоги в гонці переслідування на чемпіонаті світу в Естерсунді трохи вляглися. Найбільше у ній мене здивувало те, як швидко ви «забули» про дошкульне четверте місце за добу до того в спринті…

Звичайно, було прикро. Розумів, що від першої в кар’єрі медалі чемпіонату світу мене відділило лише чотири десятих секунди. Але вчасно зібрався, взяв себе в руки. Оцінив ситуацію не з емоційної, а з прагматичної точки зору. Сконцентрувався на тому, що четверте місце – хороша позиція для боротьби за медалі в переслідуванні.

Тренер нашої збірної Юрай Санітра після спринту в ефірі UA:Перший після спринту сказав таке: «Якщо Підручному на завтрашню гонку переслідування вистачить концентрації, якщо завтра буде правильне психологічне налаштування, то, буду говорити прямо, Дмитро готовий боротися за медаль». Здається, пан Юрай висловлював таку впевненість у публічному просторі вперше…

Безперечно, я чув ці слова ще до гонки переслідування. Пізніше тренер неодноразово повторював сказане журналістам мені особисто. Він казав, що треба зробити все, щоб медаль була. Власне, впевненості додавала навіть не стільки віра тренера, скільки стан моєї готовності. В заключний перед чемпіонатом світу період ми вже розуміли, що будемо налаштовуватися на медаль саме в переслідуванні. Через те спринт відразу сприймався як крок до медалі. Розраховували там поборотися за топ-10, щоб мати хорошу позицію в пасьюті.

- Після фінішу лідер сучасного біатлону Йоганнес Бьо сказав, що ганебно програти золото саме біатлоністові з України. Вас не образили слова норвежця?

- Ні. Розумію його амбіції. Він мене сприймав як людину, яка ніколи не вигравала серйозних змагань. Природно, що його ця поразка зачепила. Ставлюся до таких емоцій з розумінням. Тим паче, що ми поговорили з Йоганнесом трохи згодом, під час закриття сезону. І гарно порозумілися.

Тепер Бьо вочевидь ставитиметься до вас із більшою увагою?

Ми йдемо до цього. Працюємо, щоб високі результати були не поодинокими, а якомога стабільнішими.

У минулому сезоні вам на стабільність було розраховувати важко…

Так. Значний шмат міжсезонної підготовки пропустив через хворобу. Але не підготувався до початку сезону, зате пізніше змістили графіки підготовки в ході змагального року і підійшли на піку до головного старту – чемпіонату світу. Визначилися з пріоритетами і зробили ставку на окремо взяті змагання. На заключних перед Естерсундом кубкових етапах уже навіть притримували форму, щоб пік не настав достроково. Побоювання таке було, але завдяки грамотному підходу до роботи змогли розрахувати сили максимально вдало.

Підготовка до сезону-2018/2019 вже розпочалася. Відчуваєте, що за ці неповних два місяці відпочили?

Так. В останніх тижні півтора відпустки вже було бажання тренуватися. Ми скомбінували відпочинок – трохи часу провели вдома, з рідними, також з’їздили на море, в Дубаї. Набрався вражень і сил на весь наступний змагальний рік.

Наступна мета – олімпійська медаль?

То мета всієї кар’єри. І ці вже менше, ніж три роки треба провести так, щоб підійти до Ігор у Пекіні в найліпшому стані.

Іван Вербицький, «Главком»