Чемпіонат світу з біатлону: остання спроба врятувати провальний сезон

Сьогодні, 7 березня, о 17:15 за київським часом в шведському Естерсунді змішаною естафетою стартує 53-й чемпіонат світу з біатлону. Для української команди то будуть змагання із серії «пан або пропав». Наша команда перебуває на грані другого поспіль слідом за олімпійським фіаско-2018 ґрандіозного провалу.

Чудес у сучасному професійному спорті не буває. Кожне диво має під собою реальне підґрунтя. Вийти і з нічого продемонструвати результат медального рівня на чемпіонаті світу з будь-якого виду спорту зараз неможливо. Кожна «випадковість» підкріплена кропіткою працею і сталим зростанням. Як у випадку зі сноубордисткою Анноюмарі Данчею, котра не так давно виграла срібло чемпіонату світу начебто сенсаційно, однак прямувала до цього результату тривалий час, вірила в свої сили навіть тоді, коли всі інші давно махнули рукою.

Ні, звичайно, українські біатлоністи працюють не менше. Відмінність ситуації в тому, що уся біатлонна еліта на виду впродовж усього сезону, стартів там помітно більше і всі вони перебувають «під мікроскопом». Практика минулих років демонструє, що не можна весь сезон сипатися, демонструвати відверто слабкі показники не лише ходом, але й у стрільбі, яка завжди була нашою сильною стороною, а потім в одну мить почати дивувати всіх і вся в головному старті сезону.

Потенціал майже у всіх наших спортсменів є. Дехто його вже реалізовував у минулі роки, хтось свого часу навіть вважався зіркою топ-рівня. Однак нинішній сезон Україна провела на тлі глибокого спаду. Питання тільки в тому, спричинений він допущеними в міжсезонний період новим тренерським штабом помилками в підготовці (то якщо мова про жіночу збірну) чи цей провал означає, що згадувані екс-топи вичерпали свій ресурс остаточно, а зміна їм не підготовлена? Якщо перше — то ситуацію можна виправити у найближчому майбутньому. Друге може відкинути український біатлон на задвірки як мінімум на найближчий олімпійський цикл.

Варіант оптимістичний

Все ж є підстави вважати, що нинішня ситуація — далека від безнадійної. Так, історія з Оленою Підгрушною, яка зараз лікує серце, сестрами Семеренко, які продемонстрували на двох півтори вдалої гонки в сезоні, Юлії Джими, яка на хорошому рівні пробігла тільки індивідуальну гонку в Поклюці (єдиний особистий подіум українців у цьому сезоні) і спринт у Солт-Лейк-Сіті (10-те місце), показує, що наші багаторічні лідери поступово сходять з авансцени.

Однак є Анастасія Меркушина, котра цьогоріч багато лікувалася, є Ірина Варвинець, яка цей сезон пропускає через проблеми з серцем, є доволі перспективна Юлія Журавок. Це той фундамент, який дозволяє з оптимізмом дивитися в напрямку Олімпіади-2022 в Пекіні. Можна, звісно, розширити цей список іншими «молодими й перспективними», але поки вони не побігають тривалий час на рівні етапів Кубка світу, прогнози давати складно. Згадувана трійка вже демонструвала здатність показувати високі результати і проявляти моральну стійкість під час естафетних змагань. Так, не виключено, прогрес цих дівчат, якби не надто сліпа віра у багаторічних лідерів, міг би бути стрімкішим. Однак це лише здогадки.

Варіант песимістичний

Так чи інакше, зрозуміло, що всі найоптимістичніші розклади нинішнього чемпіонату світу, мабуть, не стосуватимуться. Мова про дальню перспективу. Нинішні реалії такі, що з жіночої команди сюрпризу у вигляді повернення на найліпший (чи бодай наближений до нього) рівень можна очікувати лише від Юлії Джими. Та й то тільки тому, що вона тренується окремо від решти команди, фактично в таборі збірної Словенії, під керівництвом особистого тренера Уроша Велепця. Юлія демонструвала позитивну динаміку на вже згадуваному кубковому етапі в Солт-Лейк-Сіті, а потім, на відміну від решти збірниць, пропустила континентальну першість.

Сама спортсменка в одному зі своїх торішніх інтерв’ю говорила, що її організм має особливість після підйомів потрапляти у глибокі спади і нічого вона з цим вдіяти не може. Залишається лише побудувати робочий процес так, щоб спланувати підйоми на потрібний час. Власне, перший підйом припав на старт сезону і вилився у перемогу в індивідуальній гонці в Поклюці. Після того Юлія випала більше, ніж на два місяці і повернулася на прийнятний рівень лише в середині лютого. Якщо то був початок підйому і Юлії разом з тренером вдалося відтермінувати пік до березня, то надія на її вдалий виступ залишається.

Стосовно інших українок, то їхній реальний рівень продемонстрував чемпіонат Європи в білоруських Раубичах. Традиційно на континентальні першості наша команда відряджає основний склад виключно з корисливою метою — заробити в умовах невисокої конкуренції президентські стипендії на наступний календарний рік. Річ у тім, що успішні виступи в рамках Кубка світу не оплачуються, а здобути медалі на чемпіонаті світу дуже складно. Чемпіонат Європи за умови, що більшість топ-збірних основних складів туди не привозять — найоптимальніший варіант забезпечити стабільною державною платнею навіть посередніх біатлоністів, котрі на кубкових етапах рідко потрапляють до 20-к найкращих.

Втім, цьогоріч наша збірна провалилася навіть на Євро. Єдину українську медаль (срібну) Юлія Журавок здобула в індивідуальній гонці. Всі інші старти наші хлопці і дівчата бездарно провалили. Провалили якраз ті люди, які й будуть основою команди на чемпіонаті світу. Розраховувати, що двотижнева пауза їх реанімувала, на жаль, складно.

Варіант реалістичний

Чемпіонат відкриє змішана естафета, де українська команда виступить вочевидь найсильнішим своїм на даний момент складом — Анастасія Меркушина, Віта Семеренко, Артем Прима, Дмитро Підручний. З такою обоймою українці були б реальними претендентами на нагороди ще років п’ять тому, коли більшість топ-збірних ставилися до змішаних естафет несерйозно і виставляли, як правило, експериментальні склади.

Однак зараз в Естерсунді квартети майже всіх команд будуть оптимальними. Ось тільки ті, хто виглядає фаворитами: Італія (Ліза Вітоцці, Доротея Вірер, Лукас Гофер, Домінік Віндіш), Норвегія (Марте Ольсбю-Ройзеланд, Тіріл Екгоф, Йоганнес Бьо, Ветле С’ястад Крістіансен), Німеччина (Ванесса Гінц, Лаура Дальмайєр, Арнд Пайффер, Бенедикт Долль), Франція (Анаїс Шевальє, Жюлія Сімон, Сімон Дестьйо, Мартен Фуркад). Що ловити в такій компанії українцям — збагнути не важко. Те саме стосується й класичних «одностатевих» естафет.

Виглядає, що основні наші сподівання на цьому чемпіонаті світу в нинішніх обставинах будуть пов’язані з індивідуальними гонками, в яких ідеальна стрільба (особливо за складних погодних умов) іноді виводить на перші позиції відвертих тихоходів. В «індивідуалках» себе здатна проявити кожна без винятку представниця жіночої команди, а також Артем Прима у чоловічій.  За певних обставин здатен втрутитися в боротьбу за високі місця й лідер чоловічої збірної Дмитро Підручний, однак, по-перше, він більше полюбляє контактні гонки на кшталт переслідування, мас-старту чи естафет; по-друге, через хворобу Дмитро пропустив значний шмат передсезонної підготовки і через те повноцінно в сезон так досі й не влився. 2018/2019-й для нашого лідера проходить рвано, а до своїх пікових у порівнянні з минулими роками результатів він дотягувався лише раз — коли посів шосте місце в гонці переслідування на етапі в Нове Место.

Хотілося б, звичайно, вірити, що ще здатен на подвиг переможець загального заліку Кубка світу-2014/2015 Сергій Семенов, однак його форма впродовж двох останніх сезонів навіть не засмучує, а пригнічує.