«Динамо» проти «Челсі»: не слабкіші, а слабкодухі

Чи могли динамівці виграти в Лондоні в «Челсі»? Ні. І це цілком об’єктивно. Бо апріорі не може «Ланос» сперечатися з «Мерседесом». А от чи могли динамівці не зганьбитися в матчі проти «аристократів»? Так. Бо навіть «Ланос» не на марафонських, а на коротких дистанціях інколи може втерти носа «Мерседесу». Проте для того, щоб сталося щось подібне, треба бажання і сміливість. У «Динамо» не виявилося ні того, ні іншого.

Перед початком гри дві легенди динамівського колективу – Андрій Шевченко і Сергій Ребров, - не змовляючись, фактично в унісон рекомендували підопічним Хацкевича зіграти на «Стемфорд Брідж» у стилі «Аяксу». Себто так, як амстердамський клуб на днях зіграв на виїзді проти «Реалу». Нагадаю, що команда із Нідерландів сенсаційно (як за рахунком, проте не за грою) розгромила чинного володаря трьох останніх Кубків чемпіонів на його полі.

Головною передумовою й запорукою такого результату стала сміливість «Аяксу». Молоді хлопці, котрим втрачати було абсолютно нічого, зіграли проти сильнішого, одначе захаращеного шорами академічності колективу несподівано сильно, відверто і красиво. Та краса десь межувала з безумством, проте вона повністю себе виправдала. У яку гру збиралося грати в Лондоні «Динамо», так і залишилося загадкою. Українська команда не зробила рівно нічого для того, аби привезти до Києва прийнятніший результат. І це ще сумніше, аніж підсумкові 3:0 не на нашу користь.

Певна річ, що можна вести мову про непорівнюваність нинішніх складів «Челсі» і «Динамо». У цьому справді щось є. Якщо один Еден Азар, якого наразі називають лідером «аристократів», на трансферному ринку цінується вдвічі більше, аніж усі разом узяті виконавці «Динамо», то далі розвивати цю тему немає особливого сенсу. Проте поразка від поразки відрізняється, хоч і кажуть, що вона завше сирота. Менше з тим, програти можна й гідно. Так, щоб було принаймні не соромно. Або можна було сказати, що зробив усе, що міг. Сказати саме так динамівці не можуть. Вони сподівалися передовсім на «раптом пощастить». Не пощастило.

Тепер, після схожих поєдинків, починаєш розуміти і усвідомлювати, чому 19-річний футболіст «Аяксу» коштує 75 мільйонів євро, а його динамівські колеги – в сімдесят п’ять разів дешевше. У наших не менш накачані м’язи, та й з точки зору розуміння гри якщо й поступаються, то не критично. Просто «їхні» не бояться брати гру на себе, імпровізувати, діяти сміливо й розкуто, не бояться помилятися, врешті решт. Нашим же як сказали ще з дитячої школи бігати від одного краю поля до іншого, вони, за невеликим винятком, так і в подальшому будуть це робити.

Схожа «тактика» може спрацювати лише проти відповідного рівня опонента. Штибу «Олімпіакоса». Хоча навіть у грі проти греків найкращим у складі динамівців став воротар. Денис Бойко і цього разу був найліпшим серед своїх одноклубників. Проте наразі індивідуальний рівень суперників виявився зависоким. Йому протиставити виявилося нічого. Та ніхто, власне, й не шукав протиотрути.

Матч у Лондоні безжально продемонстрував також і обмеженість динамівського тренерського інструментарію. Олександр Хацкевич вважається консервативним наставником, який майже ніколи не змінює ні схеми гри своїх підопічних, ні прізвищ у цій схемі (хіба що через об’єктивні причини, як то травми чи дискваліфікації). Така сталість може слугувати індульгенцією тренерові лише у випадку забезпечення потрібного результату. Проте у поєдинках рівня лондонського наочно видно, що «консерватизм» - то явно не той епітет. Що проти «Десни», що проти «Челсі» Хацкевич майстрував одні й ті ж граблі, використовував абсолютно ідентичний алгоритм. Це достоту дивно, якщо не сказати більше. Бо муху і ведмедя вполювати в один і той же спосіб навряд чи реально.

Певною мірою пом’якшуючою обставиною для динамівського тренерського штабу можна вважати обмеженість кадрового резерву. І ресурсу як такого узагалі. Зламався нападник Соль, з якого чомусь за два матчі встигли зробити ледве не Месію, і виявилося, що король справді голий. Так, як зіграв у матчі на вістрі атаки Русин, ліпше не грати взагалі. Довелося Назарія міняти й випускати на його місце руйнівника Гармаша. Не ліпші перспективи й на інших позиціях. Більше того, підсилювати гру із лави для запасних практично ніким. І це дійсно проблема. Хоча чому вона з’являється саме зараз, на початку сезону, а не в, скажімо, міжсезоння? Хіба тренер не здогадувався, що можуть виникнути й непередбачувані обставини?

Та й самі наші гравці ще ті молодці… Переповнена арена, солідний суперник – і все, дрижаки під колінцями. І жодного удару в площину воріт. За всю гру. Жодного небезпечного моменту, жодної нестандартної дії. Таке враження, ніби програли ще до матчу. Чи приїхали лишень для того, аби обмінятися футболками.

Словом, підводячи риску під динамівськими ходіннями по муках у Лондоні, при всьому бажанні дуже складно віднайти бодай щось позитивне. Бодай щось таке, що дасть надію на матч-відповідь. Як на мене, такої надії з боку «Динамо» не було. Суперник виявився прогнозовано сильнішим. Проте «Динамо» виявилося не лише прогнозовано слабкішим, а саме слабкодухим. Таким велике не підкорюється. Ні, це не «Аякс».

Усвідомлюючи цю сумну й водночас незаперечну істину, хочеться вірити, що в Києві «Динамо» таки зіграє по-іншому. Себто сміливіше й свіжіше. Інакше. Адже втрачати вже справді нічого. А щось знайти таки можливо.

Передовсім – гідність і повагу.