Катерина Коцар літає на лижах зі швидкістю 80 км/год. Інтерв'ю з суперзіркою українського фристайлу
«Ми їдемо на Олімпіаду – це вже перемога»
Катерина Коцар є справжнім феноменом українського фристайлу. 25-річна спортсменка виступає у двох дисциплінах цього виду спорту – слоупстайлі та біг-ейрі.
Особливо вагомими є її успіхи у біг-ейрі.
У грудні минулого року Катерина здобула срібло етапу Кубка світу, а нещодавно виборола олімпійську ліцензію. Таких результатів до цього не досягав ще жоден українець.
Більш того, срібло Коцар на етапі Кубка світу у Стімбоуті є єдиною нагородою, яку українські жінки у цьому сезоні здобули на зимових Кубках світу. Усі ці досягнення роблять її одною з найбільших зірок українського жіночого зимового спорту.
Напередодні Олімпійських ігор, які стартують 6 лютого, «Главком» говорить з Катериною Коцар про її перші спортивні успіхи, війну, «нейтральних» росіянок та сподівання на Олімпіаду-2026.
«На Чемпіонаті України виявилося, що в країні є ще такі самі дурні, як і я»
Катерино, розкажіть, з чого все починалося. Як спорт з’явився у вашому житті?
Мій прихід в спорт був досить таким ніжним і ненав'язливим. У мене в дитинстві не було якоїсь великої мрії стати професійною спортсменкою чи, наприклад, виступати на Олімпійських іграх.
Коли я була маленька, мене батьки віддали в лижну школу в Києві на Протасовому Яру.
Як мама досі любить часто казати, «для того, щоб мене просто навчили гарно кататись на лижах і батькам було не страшно зі мною їздити в гори».
Скільки вам років тоді було?
Шість. І, як виявилось потім, старша група в цій школі займалась могулом. Це інша дисципліна фристайлу.
Коли я підросла, то теж почала брати участь в змаганнях з могулу, але він не був дуже близький моєму серця. Мені подобалось стрибати в сноупарку. Це місце, де фігури такі, як в мене на трасі у слоупстайлі і біг-ейрі – трампліни і залізні конструкції.
Розкажіть для читачів про різницю між біг-ейром та слоупстайлом…
Слоупстайл – це лінія трамплінів і залізних конструкцій, де ними всіма спортсмену потрібно проїхати та зробити трюки.
Біг-ейр – це просто один трамплін, на якому атлет стрибає два трюки. Сума двох кращих спроб і є результатом учасника.
Але був нюанс в тому, що тоді в Україні офіційно тоді таких видів спорту, як біг-ейр та слоупстайл, не існувало.
Це було просто так по фану займатися цим спортом: весело, класно. Ми зі старшим братом так розважались.
І, власне, далі вже була серія якихось випадковостей, які мене залишали в цьому спорті і привели вже до професійного рівня.
Коли я була в 11 класі в школі у 2016 році відбувся перший чемпіонат України зі слоупстайлу. Це були перші офіційні змагання, які були затверджені Міністерством спорту.
Власне, тоді виявилось, що в Україні є ще такі самі дурні, як і я. Я була дуже рада, що є ще команди в Рівному, Івано-Франківську, які тим самим займаються, що нас в Україні багато. Я тоді посіла перше місце. Взагалі, ще не було чемпіонатів України, на яких би я не посідала першого місця.
У тому ж році нас відправили в Чехію на Кубок Європи. Тоді я неочікувано для себе і всіх інших виграла друге місце, чим довела всім, що ми досить конкурентноспроможні на рівні Європи.
«Моя швидкість в момент вильоту з трампліна – близько 80 км/год»
Які навантаження витримують спортсмени в біг-ейрі? Зокрема, коли вилітають з трампліна?
Моя швидкість в момент вильоту з трампліна – це близько 80 км/год. Я сама трошки в шоці, коли думаю про це. Бо їхати 80 км/год на машині і на лижах – все ж це різні речі.
Можу ще сказати, яку відстань від краю трампліна до приземлення приблизно я пролітаю. Це десь 35 метрів в середньому, інколи менше, але інколи це може бути і 40 метрів.
Скажіть, а як батьки ставилися до того, що ви займаєтеся таким видом спорту, де є високий ризик отримати травму?
Батьки мене підтримують і підтримували. Звісно, вони переживають і бояться, щоб я нічого собі не пошкодила, але вони підтримують, вони на моєму боці. І я думаю, що велика заслуга в цьому, те, що в мене мама Світлана Коцар, коли була молодою… Вона теж трошки в мене, знаєте, «з привітом». Вона займалась парашутним спортом і була в збірній Радянського Союзу. Вона кидала себе ще з більшої висоти, ніж я.
Коли ви зрозуміли, що фристайл стане вашою професією?
Я думаю, що напевно в той момент, коли я у 2016 році офіційно отримала трудову книжку в Міністерстві спорту. Там було написано, що я «спортсмен-інструктор штатної національної збірної команди України». От тоді це вже звучало як щось серйозне і солідне.
«Накочувалися сльози на очі від розуміння, що це буде перший п'єдестал»
У цьому сезоні ви є єдина українка серед представниць зимових видів спорту, яка здобула нагороду на етапах Кубка світу. Чи є у вас відчуття, що ви наразі є головною зіркою українського жіночого зимового спорту?
Ой, знаєте, я, в принципі, не ототожнюю себе зі всіма зимовими видами спорту… Тому що я розумію, що, наприклад, конкуренція в швидкісному спуску, в слаломі, в біатлоні, вона зовсім інша, ніж в моєму спорті. І у нас у біг-ейрі зовсім інший шлях розвитку цих видів спорту.
Я, звісно, дуже тішусь, що я відкрила нову сходинку для українського біг-ейра… Я, до речі, навіть не знала, що я така єдина українка…
Ви також стали володаркою першої олімпійської ліцензії в історії України з біг-ейра та слойпстайлу… Якою була ваша реакція?
Ми до цього з тренерами моїми йшли, ми на це налаштовувались. Ми дуже довго робили все можливе для того, щоб це сталось. Але, звісно, коли пройшли останні змагання, після яких оголошували склад олімпійських команд…
Це відчувалось як перемога. Вже вибороти ліцензію – це вже круто. Я вважаю, що це теж підйом українського фристайлу на новий рівень. Поїдемо дізнаватись, як воно бути олімпійцем.
Коли в 2023 році на Чемпіонаті світу ви посіли п'яте місце, яке було відчуття? Більше розчарування, що до медалі не вистачило? Чи було розуміння, що це для українського біг-ейру – суперісторичне досягнення?
Тоді це була, безумовно, виключно радість. Тому що об'єктивно на тих змаганнях я ще не готова була конкурувати за перші три сходинки.
І, власне, в мене під час виступу стратегія стрибків була вибудована на тому, щоб обіграти якраз тих учасниць, які на шостому, сьомому і восьмому місці опинилися.
А які у вас були відчуття, коли Ви здобули історичну нагороду на Кубку Світу у 2025 році?
Ой, відчуття були, знаєте, дуже змішані… Тому що я, стартуючи в останній спробі, вже знала, що буду точно на п'єдесталі. Я ще не знала, чи це третє, друге, чи там могло би бути і перше місце. І я пам'ятаю, що я тоді виходила на старт і мені треба було зробити досить складний трюк, який в мене не дуже стабільний.
А в мене накочувалися сльози на очі від розуміння того, що це буде перший п'єдестал. Я намагалась себе заспокоїти… Думала «Так, Катю, спокійно, треба ще зараз там дещо зробити в повітрі». Тобто, це була, звісно, дуже велика радість.
Вже після приземлення я розуміла: якщо б, можливо, я зібралась трошки краще і виконала цю третю спробу бездоганно, то потенційно можна було би претендувати і на перше місце.
«Росіянки не отримали олімпійських ліцензій – це дуже тішить»
Ви брали участь у змаганнях разом з росіянками, яких Спортивний арбітражний суд (CAS) допустив до змагань. На Олімпіаді їх не буде, але все ж вони були на Кубку світу…
Насправді це мене дуже злить. Я дуже засмутилась, коли їх таки допустили до змагань. Але пізніше я потім подумала – «Тепер моя задача просто вигравати в них, щоб вони не отримали олімпійську ліцензію». І вони її не отримали і це мене дуже тішить. А на змаганнях я просто з ними ніяк не контактую, ігнорую їх присутність.
Вам довелося змагатися з росіянкою Таталіною, яка у соцмережах була підписана на пропагандистські пабліки та лайкала допис з російським військовим гаслом «своих не бросаем». Я, зокрема, відправляв до Міжнародної федерації лижного спорту та сноуборду (FIS) інформацію про неї…
Дякуємо вам насправді за цю пророблену роботу. Я пам'ятаю, мені писали з нашої Федерації лижного спорту України, що треба шукати якісь докази того, що росіяни не нейтральні, не такі хороші, от особливо Таталіна.
Добре, що росіянок не буде на Олімпіаді.
«Останнім часом дівчата з інших країн все менше запитують про війну»
Спортсменки з інших країн запитують вас про нашу війну? Можливо, цікавляться, чи все добре з вашими рідними?
Ми всі добре спілкуємося. Я дуже люблю наш вид спорту за те, що в нас таке дуже friendly community. Ми всі дуже дружні і гарно спілкуємося… Але я от відчуваю, що останнім часом якби все менше і менше йде якихось питань і розмов про війну.
Це мене трошки засмучує. Тож я якось ненав'язливо завжди в розмовах говорю, нагадую… Наприклад, от ви прилетіли сюди в Австрію на літаку, вам було летіти дві години. Круто, а ми їхали на машині 18 годин, бо в Україні аеропорти закриті. Якимось так таким чином. Але, звісно, час від часу питають, особливо, коли ми довго не бачились після літньої підготовки.
Але, хотілось би, звичайно, щоб ця історія далі була на слуху європейців, бо це теж важливо.
А когось можете виділити, хто найбільше хвилюється за Вас?
Напевно, дві дівчинки я виділю. Італійка Марія Газлайтер. У цьому сезоні був її перший рік на етапах Кубка Світу. Ми з нею тільки подружились, але вона досить багато говорить і багато цікавиться. Також питала ще швейцарка Сара Хофлен.
«Я буду вважати колосальним успіхом на Олімпіаді потрапляння в фінал, у топ-8»
На який результат ви розраховуєте на Олімпіаді-2026?
Для мене вже перемога, що ми туди їдемо. Це вже клас, я вже задоволена.
Мені всі інші атлети, наприклад, наші лижні акробати, говорять, що на Олімпійських іграх відбувається щось зовсім незвичне, незрозуміле.
Психіка і організм можуть себе повести зовсім якось неочікувано. Тому я намагаюсь не будувати якихось очікувань результату, не порівнювати з попередніми етапами Кубка світу…
Я просто буду намагатись зробити свій найкращий результат, а там вже подивимось. Звісно, я буду вважати колосальним успіхом потрапляння в фінал, у топ-8.
Чи зверталися до вас представники якихось брендів, щоб розпочати з Вами співпрацю? Особливо, після історичних результатів?
На жаль, поки що ні. Я би дуже цього хотіла, бо мені це цікаво. Знаєте, у мене мозок любить всі ці історії, які пов’язані з маркетингом, зйомками...
Тож якщо хтось думав чи писати мені з такими ідеями, то пишіть, будь ласка.
Ви дуже так активно висловлюєте свою громадську позицію в соцмережах. Наприклад, коли були акції проти закону, що обмежував незалежність НАБУ, ви репост робили.
Звісно, я вважаю себе українською громадянкою і хотіла би для своєї держави кращого майбутнього. Я не те, щоб сильно активна, але я в контексті – намагаюсь пушити свою думку.
«Моя місія – пропагувати для українців наші гори та зимові види спорту»
Як думаєте, чи вдається Вам вивести популярність Вашого виду спорту в Україні на новий рівень?
Я думаю, що вже є певні успіхи в цьому. Раніше змагання в Україні дивились тільки мої близькі друзі і сім'я.
Зараз мені прилітає багато коментарів від невідомих мені людей про те, що вони будуть обов'язково дивитись, або подяк за те, що дізналися про цей вид спорту.
Я це вже вважаю успіхом. Я, в принципі, вважаю однією з своїх місій те, що виступаю на змаганнях, пропагую для українців наші гори, зимові види спорту. А іноземних глядачів інформую про те, що в Україні є гори. Ми взагалі класні зимові спортсмени.
Можливо, в нас в майбутньому будуть ще чемпіони, які будуть казати, що ми подивилися, що Катерина Коцара робила і вирішили почати займатися фристайлом?
Це моя мрія, серйозно. Я мрію, щоб через 10 років якийсь підліток, який класно стрибає, підійшов і сказав, що він чи вона, коли були маленькими, дивилися мої відео і вирішили почати займатись.
У вас немає білої заздрості до інших зимових видів спорту – біатлону чи лижної акробатики? Через те, що вони більш популярні в Україні?
Біатлон має набагато більшу історію, ніж мій вид спорту.
Лижна акробатика також існує набагато більше років. І в акробатиці в України вже є олімпійський чемпіон Олександр Абраменко. Тож я розумію, що ні звідки інтерес до слоупстайлу і біг-ейра не візьметься. Моя задача все оце пушити в соцмережах, викладати рілзи в Instagram, щоб якомога більше фанатів зимових видів спорту дізнались, що є і такий вид спорту і звернули на нього увагу.
Тобто, звісно, хочеться, щоб стільки людей, скільки дивиться в Україні біатлон, дивилось фристайл… Але я розумію, що для цього треба зробити багато роботи.
Що б хотіли побажати своїм і взагалі українським вболівальникам на завершення розмови?
Я хочу подякувати вам за те, що ви підтримуєте нас, всі види спорту, всі команди. Це дуже помітно і це справді дуже важливо для спортсмена. Кожен коментар, кожне повідомлення… Ми все це читаємо, і це гріє душу. Розуміємо, що ми робимо свою роботу не просто так, що нас підтримують, ми об'єднуємо таким чином людей, об'єднуємо українців.
Це справді дуже важливо. Тому прошу вас: продовжуйте, дивіться, підтримуйте, вболівайте. Пам'ятайте, що ми українці, ми завжди разом. І ми разом і в перемогах, і в поразках завжди підтримуємо один одного і стоїмо пліч-опліч.
Артем Худолєєв, «Главком»