Осиротіла Королева, або Чому глядачів на легкоатлетичне Євро в Україні не вдалося зігнати навіть палицею

Минулими вихідними столиця волинського краю Луцьк приймав командний чемпіонат Європи з легкоатлетичних багатоборств в елітному дивізіоні. Подія знакова, аналогів якої в українській легкій атлетиці часів незалежності ще не було. Змагання такого масштабу наша держава приймала вперше в історії. А раз так, то є сенс оцінити те, що відбувалося 6-7 липня на стадіоні «Авангард» прискіпливо. Крізь призму гасла «Україна – країна спортивних змагань найвищого рівня», яке декларував в одному зі своїх звітів міністр молоді і спорту Ігор Жданов.

Спортивна складова

У Луцьку виступало вісім провідних команд європейського легкоатлетичного багатоборства зі збірною України, яка виграла попередні схожі змагання в естонському Таллінні 2017 року на чолі. Інша річ, що в окремих команд чи спортсменів є інші пріоритети і українським Євро вони заради втілення своєї мети вирішили пожертвувати. То стосується зокрема й чемпіонки світу серед молоді Аліни Шух з України, яка вирішила сконцентруватися на Євро серед юніорів.

Зрозуміло, що головним легкоатлетичним стартом поточного року є чемпіонат світу, який відбудеться у вересні в столиці Катару Досі. Усі провідні спортсмени зараз ретельно готуються саме до цих змагань. Хтось – поза межами Луцька. А для когось, скажімо, для збірних Білорусі та Естонії змагання в Україні були одним з етапів відбору на першість планети. Тому в Луцьку спортсмени  цих країн намагалися продемонструвати максимальні результати. Вигравши командне золото, з завданням загалом впоралися найперше балтійці. Єдине, що естонців засмутило – поразка їх лідера Майкела Уйбо в заліку десятиборців білорусові Віталієві Жуку, а також травма і дострокове завершення змагань лідера жіночої команди Ґріт Шадейко.

Двоякі враження залишила  від свого виступу й збірна України. Травма лідера чоловічої команди Олексія Касьянова, котрий випав після третього виду, відкинула нашу команду на четверте місце в підсумковому протоколі. Натомість дівчата начебто виступили успішно. Більше того, представниця Київщини Дарина Слобода виграла першість семиборок. Дарина перемогла з особистим рекордом (6165 очок), але сумою залишилася незадоволена. Причина проста: такий результат не ґарантує місця на чемпіонаті світу. А отже доведеться надолужувати згаяне в рамках чемпіонату України.

Зрештою, суті справи це не міняє: змагання у Луцьку були цікавими й сповненими інтриги. Особливо гострою була боротьба в секторах для стрибків у висоту й стрибків з жердиною серед чоловіків.

Ганебний антураж

Подивитися було на що. Та не було кому. Впродовж двох змагальних днів трибуни «Авангарда» були порожніми. Поруч із секторами, в яких відбувалися змагання, збиралися лише тренери та рідні самих атлетів, а також журналісти. А то – кілька десятків людей. «Випадкових» глядачів було вкрай мало. Одиниці. І то за умови, що вхід на стадіон був вільним. Винятки трапилися в той момент, коли на урочисті церемонії відкриття й нагородження стараннями радника міського голови Луцька Ігоря Поліщука, який одночасно виконував обов’язки голови виконавчої дирекції організаційного комітету, на трибуни зганяли по кілька сотень бюджетників, а також діточок із місцевих спорт шкіл. Останні відверто нудилися і не могли дочекатися, коли їм дозволять піти. А окремі дорослі залишалися і спостерігали за змаганнями з непідкупною цікавістю.

Що цікаво, саме у цей момент, коли глядачів у трибунах було найбільше, естонці Крістян Розенберґ та Майкел Уйбо влаштували захоплюючий батл у секторі стрибків у висоту. Вони відчули, що людям це потрібно і горіли боротьбою. На жаль, у більшості випадків спортсменам доводилося шукати мотивацію виключно в собі.

Сором і ганьба. Адже трансляція змагань велася на всю Європу і зневажливе ставлення українців до Королеви спорту було продемонстроване надто відверто. Звісно, у цьому контексті можна вкотре дорікнути нашому збідованому, спраглому за дешевою ковбасою та низькими тарифами «наріду». Це справді так. Тенденція, коли розвинених всесторонньо українських людей не цікавить ніщо, крім вмісту власного холодильника, цвіте і пахне. І то наше спільне лихо. Невже Луцьк аж настільки розбещений спортивними видовищами, щоб іґнорувати приїзд найкращих збірних з легкоатлетичних багатоборств у Європі?

Час Палиці

Поряд із тим, є великі питання до організаторів чемпіонату Європи. Для того, щоб трибуни «Авангарду» були заповнені бодай частково, вони не зробили маже нічого. Чи взагалі нічого. То за умови, що напередодні пан Поліщук обіцяв закордонним гостям, що «клювати буде так, що вони забудуть про все на світі». Вочевидь натякаючи на примусову присутність тих самих бюджетників. Як мовиться, хто на що спроможний. Але виявилося, що пан Поліщук не здатен навіть на окозамилювання.

Бо вочевидь не на часі. На носі парламентські вибори і нині весь дорогий Волинський край з його блакиттю озер і шумом лісів працюють на благо перемоги місцевого некоронованого князя – Ігоря Палиці. Усе місто рясніє феєричними бордами з гаслом «Тільки разом – тільки Палиця!» За шанованого чоловіка з об’ємних рекламних проспектів агітують головні лікарі, державні службовці, ветерани-«афганці», співаки, телевізійні клоуни і, звісно, «спортсмени поза політикою» - майстри спортивної ходьби Іван Бензерук і Надія Боровська, президент обласного осередку Федерації легкої атлетики Володимир Рудюк.

На церемонії відкриття до агітації поряд з паном Поліщуком залюбки долучилися столичні гості – вдягнені у вишиванки міністр молоді і спорту Ігор Жданов та Ігор Гоцул, його заступник у Мінмолспорті і президент Федерації легкої атлетики за сумісництвом. За словами останнього, підготовка до нинішнього чемпіонату Європи саме з профінансованої паном Палицею реконструкції стадіону «Авангард» у 2015 році й стартувала. Цими одами оратори, звісно, не обмежилися. Три Ігори виписали на адресу головного волинського Ігоря стільки щедрих реверансів, що вистачить ще не на одну таку реконструкцію. Ось лишень глядачів на трибуни не вдалося залучити навіть використовуючи славне ім’я пана Палиці.

Майже ідеальне наповнення

Разом з тим, внутрішнє інформаційне насичення луцького Євро було таким, що представники інших видів спорту можуть брати з легкоатлетів приклад. І переймати передовий досвід. Почати варто з того, що по стадіону змагання висвітлювали найліпші майстри своєї справи – Людмила Якушева, яка живо коментувала українською і англомовний чех Адам Недвідек. Трансляцію в інтернеті для офіційного сайту змагань вів британець Філ Міншулл, мабуть, найкращий легкоатлетичний коментатор нашого часу.

Українським та іноземним журналістам на цьому чемпіонаті теж були створені майже ідеальні умови для праці. Взяти презентаційну прес-конференцію, на яку зусиллями прес-секретаря ФЛАУ Ольги Ніколаєнко прийшли головні зірки чемпіонату – українці Олексій Касьянов і Дарина Слобода, естонці Майкел Уйбо і Ґріт Шадейко, іспанець Хорхе Уренья, зірковий білорус Андрій Кравченко.

Максимально насиченими розмаїтою інформацією були стартові протоколи. Впродовж змагань до репортерів у мікст-зону постійно підходили головні герої метальних, стрибкових секторів і бігових доріжок. Та й власне офіційні ресурси турніру, сторінки в соцмережах наповнювалися розмаїтою відео, фото і текстовою інформацією майже миттєво, щойно з’являлася підстава. На окрему відзнаку заслуговує офіційний сайт турніру, свіжа статистика на якому була максимально доступною і легкою в користуванні. Цей нюанс особливо примітний на тлі бездарного, важкого сайту недавніх ІІ Європейських ігор, які відбувалися в Мінську. Хто користувався одним й іншим ресурсами, різницю відчув буквально з перших кроків.

Іншими словами, виглядає, що впоралися зі своєю частиною організаційних заходів найперше кияни, працівники Федерації легкої атлетики України. А все, до чого торкалася рука місцевого голови оргкомітету було складним на підйом, немов погупане палицею.

Іван Вербицький, «Главком»