«За три тижні до старту нам влаштували «вирвані роки». Ірина Дерюгіна підсумовує Євро у Києві

У неділю, 29 листопада, у Києві завершився 36-й чемпіонат Європи з художньої гімнастики. На ньому збірна України загалом здобула шість медалей. До чотирьох із них причетні майстрині групових вправ. У перший змагальний день Валерія Юзьв’як, Діана Баєва, Анастасія Возняк, Марія Височанська та Маріола Боднарчук стали бронзовими призерками в груповому багатоборстві, здобувши для нашої країни в цьому виді першу за останніх 23 роки медаль континентальної першості. Крім того, наш квінтет вніс разом із солістками-юніорками Каріною Сидорак, Меланією Тур і Поліною Карікою вагомий вклад у командне золото. Пізніше Юзьв’як, Возняк, Височанська, Боднарчук і Баєва здобули золото у групових виступах з м’ячем і срібло – у вправах з трьома обручами і двома булавами. Крім того, золото у вправі з м’ячем серед юніорок виборола Каріна Сидорак, а срібло зі стрічкою здобула Поліна Каріка.

Не змогли українки втрутитися в розподіл медалей лише в заключний змагальний день, коли за перемогу боролися сеньорки-багатоборки. Там Єва Мелещук стала шостою, а Влада Нікольченко – восьмою. Власне, з розмови про багатоборство розмова з головною тренеркою збірної України з художньої гімнастики Іриною Дерюгіною й розпочалася.

У нашому виді спорту чимало залежить від того, як відбудеться жеребкування, - стверджує Ірина Іванівна. – На цьому чемпіонаті впродовж усіх днів жеребкування проводилося неправильно, бо суддів, які мають найвищу категорію D1, у перший день було всього троє, в інші – трохи більше. А в нашому випадку, під час особистого багатоборства у неділю, все вирішувала бригада D3, у якій визначальну роль відігравали представники Білорусі. Вони й вплинули на результат.

Білоруски виграли срібло і бронзу, а чемпіонкою стала Ліной Ашрам з Ізраїлю.

Її щиро вітаю. Дівчинка проявила волю, характер і не допустила помилок. Хоча назвати її виступи художньою гімнастикою можна лише з натяжкою. Бо ми говоримо, що гімнастка на кожному стрибку повинна торкатися ногою голови. Не торкнулася – втрачаєш три десятих бала. У Ліной до дотиків було як звідси до неба. Тобто якщо за три стрибки зняти по три десятих, це буде дуже помітно. Але судді цього не зробили. Та не лише Ашрам не знімали, а й багатьом іншим. Зрештою, нам уже казали, що ми здобули медалі в попередні дні й повинні поділитися.

Своїх дівчат, а надто Владу Нікольченко, яка виступила, мабуть, гірше, ніж очкувалося, ви сварите за помилки?

По-різному буває. Вони самі себе карають. Влада цьогоріч багато відпочивала. Дівчинці 17 років. Це важкий з психологічної точки зору вік. У Влади були труднощі в житті, у сім’ї. Якби поряд були батьки, котрі просто спрямовували б доньку і допомагали їй, було б набагато простіше. Але коли такої допомоги немає, тренеру самотужки впоратися важко. Діти бачать, що їх ровесники гуляють, веселяться. А гімнасткам потрібно вісім-десять годин на добу працювати. Це важка праця. І оплачується вона дуже скромно. Переконати дитину, що це потрібно, іноді вельми складно. Це потрібно найперше їй самій, бо вона любить гімнастику. До того ж у житті треба встигнути зробити щось, що залишить знак.

Так, у неділю був не наш день. У багатоборстві медалей не здобули. Зате мене дуже потішили дівчатка, які виступали в групових вправах. Вони молодці, виступили просто шикарно. А солістки? Розумієте, нині мало просто мати дані і володіти набором елементів. Буває, готуєш дитину з маляти, вона доростає до 16-ти років, виходить на міжнародний рівень, а там виявляється, що їм бракує характеру. Нині ми шукаємо дітей, які мають характер.

Врахуйте, що через травму пропускала чемпіонат Христя Погранична. Також по-зрадницьки вчинило кілька дівчат, які виступали за нас у групових вправах. Одна з них вирішила піти зі спорту буквально за два тижні до старту чемпіонату Європи. Але буває.

Чому останньої миті ви вирішили замінити на Владу Нікольченко чинну чемпіонку України і переможницю Кубка Дерюгіних Вікторію Онопрієнко?

Вікторія останнім часом часто хворіла. За останній місяць у неї чотири рази температура підскакувала до 39. Ми вагалися до останнього і буквально напередодні старту вирішили Віку поберегти. Їй бракувало фізичних сил, а це дуже добра дитина, яку ми не мали права кинути тут на «іржаві цвяхи».

Загальна оцінка виступу на чемпіонаті Європи позитивна чи негативна?

Перед змаганнями ми ставили найперше мету зберегти дітей і готуватися далі. Рік без офіційних змагань і непевності в майбутньому дівчата по 19-20 років не витримали б. Їм хочеться чогось іншого. Не володію ситуацією в інших видах спорту, але думаю, що схожі з нашими проблеми відчувають усі. Без змагань вижити буде дуже складно. Ми зараз боремося найперше за те, щоб зберегти людей.

Так, хотілося більше медалей. Але нам було дуже важко. По-перше, у нас є всього один зал з двома помостами. В цих умовах мусили тренуватися «груповички», солістки, а також юніорки. Кожній групі треба віддати мінімум вісім годин на день. Часу бракувало просто фізично. Навіть якщо проводити тренування безперервно, день і ніч. Бо на двох майданчиках могли працювати дві команди. Бо не можна ставити на один майданчик навіть трьох гімнасток. Вони повбивають одна одну.   

Проблема тренувального залу перед українською художньою гімнастикою виникла, м’яко кажучи, не сьогодні.

На початку року мала зустріч з президентом Зеленським. Він тоді сказав, що до травня, на коли чемпіонат Європи у Києві був запланований до пандемії, побудувати залу не встигнуть, але зроблять це пізніше. Ми ведемо роботу над проектом і половина робіт уже виконані. При цьому мова ведеться не про будівництво нового об’єкту, а про добудову «ковбасою» трьох залів до комплексу «Атлет» на Лабораторному провулку, де ми зараз тренуємося. Нам потрібно бодай п’ять майданчиків з висотою 14 метрів. Бо наразі наші діти тренуються на помостах зі стелею на сім метрів у висоту. В Палаці спорту висота складає 16 метрів. У нашому тренувальному залі все, що підкидається ногами, влучає у стелю. Або кидаєш нижче і отримуєш не той ефект.

Враховуючи всі труднощі, назвала б наших дітей просто еквілібристами. Мені шкода одного. Ми для України робимо чимало. Не лише гімнасти, а й інші види спорту. Чи може у відповідь наш президент зробити хоч щось для спортсменів? Невже важко створити прийнятні умови для тренувань бодай для національних збірних? Так, цей чемпіонат Європи нам провести допомогли спонсори. Ми їм за це вдячні і сподіваємося на подальшу співпрацю. Але хотілося б іншої підтримки.

Нас тримав у тонусі цей чемпіонат Європи, підготовка до нього. Разом з тим, це ж не Олімпійські ігри, а лише першість континенту. Дітей нам було утримати надзвичайно важко. Не лише українцям, а й представникам інших країн. Дівчата не бачать певності в майбутньому і залишають спорт. Їм потрібна мотивація. І цей чемпіонат Європи у цьому контексті став немов ковтком свіжого повітря. Після нього можна перевести подих бодай на час і продовжувати підготовку до Олімпіади. Бо невідомо, який календар буде надалі, скільки змагань у нас буде в наступному році. Тому не беруся прогнозувати, в якому стані ми підійдемо до олімпійського року.

Наразі вважаю нашою перемогою, що ми провели цей чемпіонат. Дуже пишаюся тим, яку красу ми зробили з нашого старенького Палацу спорту. Повірте, це теж було непросто. Бо спершу за домовленістю з Міжнародною федерацією гімнастики дизайн і технічний супровід мала здійснювати компанія Zinteco. Але за три тижні до старту нам влаштували «вирвані роки» (Міністерство молоді і спорту – «Главком»). Документів Zinteco не допустили до переговорної процедури, влаштували тендер і хотіли все зірвати. Просто все. Федерацію банально не бачили як організатора заходу. Хоча зазвичай якщо змагання з художньої гімнастики, то всі відносини здійснюються через профільну федерацію.

Проте якщо абстрагуватися, то мене тішить, що нас через інтернет дивився весь світ. Можливо, телевізійники не хотіли нас транслювати, бо побоювалися, що трансляції матимуть невисокий рейтинг, але інтернет-трансляції мали дуже велику кількість переглядів.

Іван Вербицький, «Главком»