Як ми проспали війну

Якщо гарно розібратися, то війна може піти несподіваними шляхами. Дальніми, а не ближніми. Можливо, десь серед озер Фінляндії чи морями Далекого Сходу.

В будь-якому разі, я готовий воювати решту всього свого життя, на сході і на заході, аби тільки війна відійшла з наших земель. Власне, в основному так це і працює: якщо не нав’язуєш бій деінде, то доводиться битися вдома. Ми пропустили Ічкерію, Грузію. Ми намагалися не битися в Криму – і отримали Донбас. Ми у Мінську спробували не битися на Донбасі – тож билися у Мощуні і під Броварами.

Плюс у глобалізації – тут у тому, що не страждатиме сама Україна. Мінус – що як тільки хоч трохи вщухне у нас вогонь, країна, що так страшенно хоче спати, як вона спала до лютого-22, негайно порине у свій звичний сон, розслабиться і знову хворітиме на лінощі та безпорадність.

***

Сьогодні подумав, що війна мені нагадує тривалу відпустку. Власне, мої відпустки були часто далекими походами в екстремальних умовах, тож можна знайти схожість.

Мені з самого початку війни ще жодного разу не хотілося «відпочити» – навпаки, лише у пригодах війни можна знайти розраду від військової рутини.