За яку Україну воюємо?

Зрозуміло, що мова йде про успішну розвинену країну, яка є суб’єктним членом світового демократичного співтовариства. Але це надто загально, так можна сказати про кожну цивілізовану країну, в цьому не відчувається саме Україна.

Суто українських визначень вистачає – «Омріяна країна», «Країна щастя», «Країна справедливості» і так далі. Але ж все це, швидше, брендування, ніж визначення.

Я сам час від часу використовую словосполучення «Країна, в якій хочеться жити і за яку можна померти». Теж, здебільшого, література, а не чітка соціальна формула.

І от сформулювалося, останні розслідування ДБР та інших структур підштовхнули: «Країна, в якій не можна домовитися ні про що, що суперечить закону».

Неможливо домовитися ні за гроші, ні за зворотню послугу, ні на догоду владі, ні з політичних причин, ні за дружніми або родинними зв’язками. Навіть за проханням посла поважної країни-партнера. Взагалі ніяк, уявляєте?

Це кінець олігархату, тому що олігархи саме домовляються з владою про спільний розпил бюджету та інші преференції поза законом.
Це реальний цілевказівник щодо боротьби з корупцією, бо її сутність — у домовленостях в обхід закону.

Це рішучий крок до цивілізованих демократичних країн, де все вирішує законна процедура, а не примхлива політична доцільність або завжди суб’єктивна справедливість.

Тобто, виглядає як всеохоплювальне визначення.

Між іншим, освічені шановані суспільні діячі в Україні практично ні про що серйозне, наприклад, про єдиного кандидата у владу, домовилися не можуть. А от всілякі злодюги про свої незаконні оборудки домовляються легко і невимушено. Час змінювати цю нашу особливість.

Інакше – все марно. Втрати на війні – теж.