Міст замість членства. Чому Україна не отримала запрошення в НАТО

Як і очікувалося, Вашингтонський саміт НАТО не схвалив рішення про запрошення України до НАТО, хоча його активно лобіювали як офіційні представники, так і ключові експерти України та багатьох держав-членів. Особливого розчарування це не викликало, оскільки ілюзій з цього приводу напередодні заходу ні в кого вже не було. Негативна позиція деяких ключових союзників з цього питання, в першу чергу США, була широко відомою.

Однак друзям України все ж таки вдалося відстояти включення до Декларації Вашингтонського саміту посилання на «незворотність» курсу на членство України в НАТО. Як зазначається в документі, «майбутнє України – в НАТО», і союзники «продовжують підтримувати її на її незворотному шляху до повної євроатлантичної інтеграції, включно з членством в НАТО». При цьому підтверджується, що НАТО зможе надати запрошення Україні тоді, коли «союзники погодять таке рішення і умови будуть виконані».

Чіткої конкретизації часових рамок та умов не наводиться. Серед них, як можна здогадатися, є як завершення війни, так і боротьба з корупцією, на необхідність якої нам доволі часто вказують. Однак на папері акцент ставиться на проведенні абстрактних «додаткових демократичних реформ» і «реформуванні сектору безпеки», а також на посиленні взаємосумісності ЗС України з НАТО як запоруці швидкого приєднання держави до Альянсу.

Безумовно, жодних аргументів проти такої постановки питання немає. Проте прийняття політичного рішення про запрошення України дало б змогу не лише чітко визначити всі передумови приєднання держави до Альянсу, але й надало б вагомі стимули для їх виконання. Отже, все ж таки справа тут не в «інших демократичних реформах», а в неготовності НАТО до повноцінного захисту України у протистоянні з Росією.

Водночас, саміт схвалив низку важливих рішень з надання військової підтримки Україні, які свідчать про певну позитивну динаміку підходу НАТО до цього питання. Перш за все варто згадати про створення нового штабу з координації військової допомоги Україні під назвою «Безпекова допомога НАТО та тренування для України» – NATO Security Assistance and Training for Ukraine (NSATU). Попередні детальні витоки в іноземних ЗМІ з дискусій союзників з цього приводу забезпечили правильне сприйняття цього пункту Декларації, роз’яснивши статус нової структури та причини відсутності у її назві слів «штаб» чи «операція» – щоб зазначену ініціативу не можна було інтерпретувати як втягування Альянсу у війну проти Росії. Цей момент для союзників є настільки важливим, що у відповідному параграфі Декларації прямо вказується, що «згідно з міжнародним правом, NSATU не буде робити НАТО стороною конфлікту». Натомість зазначена структура «підтримуватиме трансформацію сил оборони та безпеки України, сприяючи її подальшій інтеграції з НАТО».

Незважаючи на ці обережності у формулюваннях, створення NSATU є серйозним кроком вперед для Альянсу. Адже на попередніх етапах НАТО, як організація, на відміну від держав-членів, офіційно надавала Україні лише гуманітарну і нелетальну військову допомогу, блокуючи, завдяки Угорщині, навіть можливість використання для поставок зброї в Україну Агенцію НАТО з підтримки і постачання.

Ще одним важливим рішення саміту стало визначення мінімального рівня фінансування союзниками військової підтримки Україні на 2025 рік на рівні 40 млрд євро. На жаль, це стосується лише одного року. Обсяги військової допомоги на наступні роки схвалюватимуться наступними самітами Альянсу.

Варто відзначити також створення Спільного центру Україна-НАТО з аналізу, тренування і навчання. Він дасть змогу здійснювати спільний аналіз уроків російської війни та підвищувати взаємосумісність України з НАТО.

Крім того, схвалено рішення про призначення Старшого представника НАТО в Україні.

Не можна не згадати й анонси про передачу нашій державі нових засобів ППО, у т.ч. систем PATRIOT, які добре себе зарекомендували у відбитті ракетних атак Росії. Безперечно, прямо ці рішення з самітом не пов’язані. Однак не виключено, що прагнення союзників «підсолодити» гіркоту від відсутності запрошення України до НАТО сприяли швидкому їх прийняттю окремими державами-членами.

В черговий раз було згадано і про появу «вже влітку» в небі України літаків F-16. Однак враховуючи те, що їх поставка почала анонсуватися ще з початку року і термін весь час відтягувався, зазначена інформація викликає не лише оптимістичні очікування, а й певну гіркоту.

Як зазначається в Декларації, рішення саміту НАТО та Ради Україна-НАТО, разом з роботою окремих держав-членів, у сукупності створюють «міст до членства України в НАТО».

Штучне створення Альянсом все нових і нових проміжних етапів на шляху України до членства, очевидною метою яких є відтягування прийняття державами-членами остаточного політичного рішення, в багатьох експертів вже давно викликає ідіосинкразію. Однак у такому вигляді легкого алегоричного порівняння цей «міст», тобто спільну практичну роботу України і союзників задля перемоги над ворогом, можна напевно сприйняти. Головне, щоб він став об’єднуючою ланкою між Україною і НАТО, а не черговою перешкодою на її шляху до членства.