Росіяни не заслуговують на співчуття

Що можна сказати про удар по Кривому Рогу? Уже шестеро загиблих, 25 поранених, із них десять – важких. У мене язик не повертається сказати шість «200» і 25 «300». Тому що це мирні. Цивільні. Терміни «200» і «300» вони для нас. Для військових. Військові воюють. Вбивають. І готові померти. Це логічно і справедливо. Удари по цивільних кварталах і смерті мирних досі шокують. Не звикну. У цьому немає військової логіки.

Зрозуміло, коли прилітає по наших позиціях, зрозуміло коли по штабах. До речі, особливо не говорять про це, але по волонтерах або медиках на евакуації вони теж стріляють з особливим азартом. Це дико, але тут хоча б логіка є.

У прильотах по цивільних кварталах військової логіки немає взагалі. У ЗСУ є арта і є вже ракети з пристойною дальністю. І є результати. Мінус цілий генерал-майор учора на нараді в штабі, я писав про це. Тобто українським військовим навіть на думку не спадає вдарити по мирних кварталах. Аеродром, склад із бк, казарма, штаб – так. Просто по місту – ні. Ніколи. Всі ці пісні про вісім років дамбілі Бомбас всерйоз сприймати не варто. А вони навмисне б'ють саме по мирняку. І пропагандисти вже не соромляться радіти цьому процесу.

Мотивація очевидна. Закошмарити. Зламати волю до опору. Хоча за півроку чи рік можна було зрозуміти, що це не працює. Перелякані українці не йдуть на Банкову з вимогою підписати мир за будь-яку ціну. Військові стають тільки злішими.

А потім моралісти обурюються – чому українці радіють з'їденому акулою росіянину в Єгипті. Мовляв, як можна так, це ж горе. Можна. Я б навіть сказав, що це природно. Тому що немає окремого путіна, який нас ненавидить, особисто обирає цілі, особисто пускає ракети і в гордій самоті радіє жертвам. Дуже багато співучасників. А ми просто їх не сортуємо занадто уважно.

Так, є хороші. Приблизно 0,5%. Тобто кожен двохсотий. Це не тому що ми злі. Таке ставлення цілком заслужене...