Кандидатський статус для України: деякі проміжні підсумки

23 червня Україна отримала офіційний статус кандидата на вступ до ЄС. Це без перебільшення історична подія, яка має як сакральний сенс і геополітичне значення, так і конкретні прагматичні наслідки. (Залишимо поза кадром деякі скептичні думки, пов’язані з невдачею перемовин ЄС-Західні Балкани, що передували засіданню Європейської Ради).

Насправді, для України кандидатський статус є важливим з ряду причин. По-перше, це, з одного боку, є актом стратегічної солідарності ЄС з Україною, що має вагоме значення в умовах російської інтервенції. А з іншого – це чіткий сигнал країні-агресору, тобто геополітичний вирок планам імперської реінтеграції «пострадянського простору».

Водночас, статус кандидата знаменує завершення тривалої невизначеності у відносинах Києва і Брюсселю

Отже, Україна переступила з політики сусідства, з «резервації» Східного партнерства у політику розширення. Варто додати, що на тривалому євроінтеграційному шляху країна пройшла драматичні випробування, досягнувши високого рівня інтегрованості з Євросоюзом у різних сферах – від енергетики до зовнішньої політики.

По-друге, отримання статусу кандидата є додатковим «двигуном» внутрішніх соціально-економічних трансформацій і «зеленим світлом» для залучення спеціальних фінансових інструментів ЄС з підготовки до вступу. Паралельно, це складова фундаменту післявоєнного відродження країни і позитивний сигнал для європейських і світових інвесторів.

По-третє, набуття Україною статусу кандидата – потужний морально-психологічний стимул для громадян країни, які воюють за свій європейський вибір. Це важливий момент з огляду на те, що майже 90% українців підтримують вступ до ЄС, ототожнюючи своє майбутнє і майбутнє країни з приєднанням до європейської спільноти.

По-четверте, питання кандидатства України стало потужним об’єднуючим чинником для ЄС. Спільними зусиллями вдалося подолати суперечності, сумніви і скепсис старої Європи, забезпечити чітку консолідовану позицію всіх країн-членів. Складовими цього успіху є: проукраїнські зміни у громадській свідомості, серед політичних еліт, бізнесу, експертних кіл країн ЄС; солідарність європейських інституцій, насамперед Європарламенту; активна підтримка країн Східної Європи; ефективні дії української дипломатії тощо.

Образно кажучи, українське кандидатство має колір хакі, бо рішення Європейської Ради значною мірою має політико-безпековий характер

Україна захищає східний фланг ЄС від континентальної імперської експансії Кремля, і фактично саме від української армії нині залежить подальше існування Євросоюзу, принаймні у нинішньому вигляді. І це розуміють лідери ЄС.

У цьому головна значимість української євроінтеграції і головна відмінність від інших претендентів на вступ до ЄС – Молдови, Грузії, балканських країн. Тому політика розширення ЄС має бути чітко диференційованою і не здійснюватися у пакетний спосіб або у форматі «одного кошика».

Зрозуміло, що статус кандидата важливий, але проміжний етап на шляху до членства в ЄС. Тому необхідно не збавляти темпів, зокрема у виконанні семи рекомендацій, які висунула Єврокомісія, підтримавши надання кандидатського статусу Україні, і які переважним чином сфокусовані на найбільш чутливій сфері – верховенстві права і боротьбі з корупцією.

Напередодні важливого для України рішення про кандидатський статус віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина зазначила, що Україна розраховує виконати ці рекомендації до кінця 2022 року. Це цілком реалістично і наближатиме час, коли буде відкрита перша глава переговорного процесу щодо вступу України до ЄС.