Covid-2019 та емансипація. Як не підхопити патріархальний вірус?

Після епідемії популярним трендом партійного будівництва стане консерватизм. Уникання чужинців, культ традицій, «свій до свого по своє». Можливо, Україну це торкнеться менше. Бо український виборець звик мислити шлунком. Йому що глобалізм, що антиглобалізм – по цимбалах. А ті, кому ці вектори справді болять, становлять тонкий, часто – пасіонарний – прошарок.

Хоча якщо добре постаратися і запустити правильні тригери, справа піде. У Нових же Санжарах спрацювало. Спрацювало й на Буковині, де заробітчанка принизливо благала вибачення за ковід, добутий в Італії. І де її односельці буцімто погрожували спалити хату. Спалити ніхто нічого не спалював, але багаття таки тліло. Підкинути у нього дровенят – і можна гріти руки. Злість на далеких китайців, на близьких українців, які шляються по закордонах – на цьому легко заробити бали. Якщо, повторюся, розробити успішну стратегію і не лінуватися вибалушувати очі, зображуючи страх і ненависть у яких-небудь Лас-Педосах (між іншим, назва села на Хмельниччині).

Одним словом, правим партіям доля сама стасувала колоду і здала козирі. Можна починати боротьбу за електорат і тіснити невдах-соціалістів з Зе-команди. Але ось у чому проблема. Українські праві (власне, право-радикали) мають спільну рису із агентами російського впливу – такими, приміром, як УПЦ МП. Ця риса полягає у сповідуванні «традиційних цінностей», а традиційні цінності своєю чергою – це заборона абортів, заборона контрацептивів, ба навіть заборона сексу, якщо він не веде до зачаття.

Зауважте: на цій ниві останнім часом тривають активні жнива. Від повернення у школи курсу «Основи сім’ї» до ініціативи нардепа від ОПЗЖ криміналізувати «пропаганду чайлдфрі». Такі різні прапори і такі однакові під ними обличчя... Хоча мотивацію орієнтованих на Москву сил зрозуміти нескладно. Та й те, що рухає націонал-патріотами, теж розшифровується легко. Першим просто потрібно відсікти від українського населення, ще здатного думати, його жіночу половину. Затуркати, забити, втопити у каструлі з борщем. Пардон, зі щами.

У нас уже є специфічна категорія електорату – героїв мемів і невеселих жартів на кшталт «врятуй державу – сховай бабусин паспорт». Дідусі у нас майже перевелися, вони не виживають на пенсії, а от жінки – двожильні. Звісно, доти, доки їх не прибрали до рук і не провели лоботомію. Зазомбувати старих навіяними спогадами про світле радянське минуле, а у «берегинь» забрати розмисли про майбутнє, і – готово. Нація отупіла зовсім. Тим паче, що вчені (ні, не британські – американські) довели: інтелект передається від матері. Про це ще у The Global News була принагідна стаття.

Невідомо, чи читали її в РФ, але інтуїтивно наші молодші брати рухаються у правильному напрямку. Ок, з ними все зрозуміло. А що ж наші рідні націоналісти та праворадикали? Що їм зробили жінки, у яких вони так квапляться відібрати право вибору? Та й всі інші права до кучі теж?

Тут, так би мовити, noblesse oblige. Бо який же ти традиціоналіст, якщо не сповідуєш характерний набір парадигм? Тих, де щастя жінки – у дітонародженні, біля плити та над шкільними зошитами, де оргазм отримується від швабри, якою жінка драїть підлогу під час карантину, поки чоловік за монітором вирішує складні ІТ-шні чи ще якісь завдання. Словом, як на картинках від МОЗ з мімішними людиськами у масках, чия стать вгадується хіба що за зачіскою (ще раз привіт традиціоналістам!) та за родом занять.

Жоден правий політик не відступиться і від православ’я – цієї найбільш ригідної гілки християнства. А православ’я означатиме і заперечення одностатевих статевих стосунків в житті жінки, та й взагалі жодних інших сценаріїв, крім «приліпиться чоловік до жони», ну а жона – відповідно – до мужа. Дарма, що за цим освяченим віками приліпленням ховатиметься таке типове для нашого соціуму домашнє насильство. Яка там Стамбульська конвенція, який там гендер, коли на марші знову Kinder, Küche, Kirche?

Здавалося б, де – коронавірус, а де – права жінок. Але світ тісніший, ніж про нього думають. І більш алогічний. Тому взаємозв’язок певних речей вистрілює там, де й не чекаєш. Після пандемії світ прокинеться іншим. Україна – теж. І тут навіть не знаєш, яка її частина нестиме більшу небезпеку – та, що біжить за низькими тарифами і міфічними зарплатами у кілька тисяч доларів? Чи та, котра у страху перед заразою сама підхопить патріархальний вірус?