Як жити з такою високою щільністю горя?

Я не уявляю, як зараз живе чоловік, який у 2014 вивіз родину з Донецька від війни, щоб у 2022, доглядаючи за хворою матір‘ю, дізнатись, що рашисти розстріляли на вулиці Ірпеня його дружину, сина та дочку...

Я не уявляю, як живе чоловік, який відвіз дружину в пологовий будинок в Маріуполі, але замість нового життя отримав дві смерті – дружини і ненародженої дитини...

Я не уявляю, як живе чоловік в Одесі, який пішов до магазину, а повернувшись, дізнався, що в нього тепер нема дочки, дружини, тещі та дому...

Я не уявляю, як житиме дівчина з Вінниці, яка спочатку дізнається, що втратила ногу, а потім – що втратила доньку та сенс життя. Як проживати нестерпні фантомні болі за ногою та дитиною...

Як вони живуть з такою високою щільністю горя, я не уявляю.

І я не уявляю, як можна жити і робити вигляд, що твоя країна не вбивця, що ти не частина цього зла і що це зло і горе за законами карми не повернеться в країну його виробництва та в домівки тих 80%, що зараз підтримують це.