Стовпотворіння в ТЦК: як я ходив зніматися з розшуку

«У розшуку. Зверніться до ТЦК та СП за місцем реєстрації чи перебування». Таке повідомлення я побачив 20 травня, встановивши застосунок «Резерв+» і оновивши, як попросила держава, свої дані. Вважатися розшукуваним порушником мені категорично не подобається, бо я маю підстави для відтермінування мобілізації. І взагалі не люблю бути поганим. Тож вирішив зробити так, як велить держава: піти до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. І зіткнувся із системою, яка, як на мене, потребує кардинальних змін. Працівники ТЦК – заручники й жертви цієї системи, а не винуватці. Джерело: Тексти

Неправда

Почнімо з фактів і тверджень, які ви можете знати з медіа та офіційних оголошень, але які станом на 23 травня не відповідали дійсності.

«Військовозобов’язані можуть оновити свої дані в «Резерві+». Насправді, користуючись цим застосунком, ви просто надаєте йому доступ до бази даних банку, і він отримує вашу електронну пошту, адресу й телефон. Якщо ви перебуваєте на обліку, всі ці дані й так відомі. Інші дані, які зберігаються в реєстрі військовозобов’язаних «Оберіг», ви там не оновите. Це нібито має змінитися в процесі оновлень застосунку. Навіщо було вивалювати його таким сирим, не знаю.

«Військовозобов’язані можуть оновити свої дані в ЦНАПі». Можуть, але тільки ті самі, що в застосунку «Резерв+»: телефон, адресу і мейл. Решта – тільки похід ногами в ТЦК.

«Телефонуйте на гарячу лінію». Мене вистачило на годину, але в черзі я зустрів людей, які наярювали на гарячі лінії ТЦК чи Міноборони днями. Ніхто не додзвонився.

«ТЦК працюють цілодобово». Уряд дозволив їм працювати цілодобово, але приймання військовозобов’язаних із питань, які стосуються обліку й так званого уточнення даних, відбувається з 9-ї до 18-ї мінус обід – усе як було. Можливо, так не в усіх ТЦК.

«Працює електронна черга». Міністерство оборони оголосило про запуск електронної черги, у яку можна записатися на певний час і пройти в ТЦК без черги. Функція на сайті працює, але не має нічого спільного з реальністю, яку я опишу нижче. Почнімо з того, що мій запис був на 8:15, тоді як прийомні години в ТЦК із 9-ї, а зайти вдалося тільки близько 11-ї. Згодом у ТЦК оголосили, що електронна черга таки працюватиме, однак як саме і як її узгодять із так званою живою чергою, ніхто там і гадки не має.

ТЦК

Отже, «жива» черга. Насправді їх три.

Перша формується за контрольно-пропускним пунктом із 5-ї ранку. Я прийшов о 5:20 (я жайворонок) і був третім із двох сотень охочих, але міг би й довше поспати. Щойно нас запустили на територію, черга розсіялася й біля входу сформувалася нова.

Друга «жива» черга формується за списком, який склав черговий. Насправді цей список – спроба встановити справедливість посеред хаосу, де є багато охочих «просто запитати», пролізти поперед батька в пекло чи покачати права. У списку понад тисяча прізвищ.

Запускали тих, хто прийшов, із номерами, найвищими в списку. Дехто ходить так не один тиждень. Електронна черга, якщо вона працюватиме, відсуне людей зі списку на невизначений час – жорстоко, як на мене.

Третя «жива» черга формується біля кабінетів. Усім, хто «оновлює облікові дані», насправді потрібно в один кабінет, де їх приймає одна людина. Так, на весь район, де зареєстровані десятки тисяч військовозобов’язаних, тисячам із яких держава звеліла негайно йти до ТЦК, погрожуючи штрафами. І людина, яка приймає, попри все, залишається привітною, дбайливою і навіть жартує.

Стояння в живих чергах займає в людей години і дні. Мені пощастило зайти лише тому, що я прийшов «зніматися з розшуку». Інші, навіть якщо мають червоний рядок у «Резерві+», про розшук вголос не згадують.

До того ж Міністерство оборони оголосило, що повідомлення про розшук може бути помилковим і треба звернутися до технічної підтримки, щоб це виправити. Але станом на 23 травня жоден канал технічної підтримки застосунку не працював. Типова ситуація для цифрових «вундерваффе», якими влада прагне полегшити життя військовозобов’язаних.

«Сходи в ТЦК, онови свої дані» – це наратив, який чути всюди. Певно, комусь видається, що якнайшвидше пропустити всіх чоловіків країни через ТЦК – це хороша ідея. По-перше, держава точніше знатиме, хто в неї є в мобілізаційному резерві. По-друге, так можна рекрутів наловити.

На жаль, це не працює.

«Хікікоморі» в ТЦК не ходять, адже зголоситися прийти сюди без вагомих підстав для відтермінування означає гарантовано бути мобілізованим. Більшість людей, які прийшли «уточнювати дані», мають підстави для відтермінування і хочуть його отримати. Або ж уже заброньовані чи мають відтермінування, але потребують від ТЦК якихось документів.

В одному потоці з ними в трьох «живих» чергах годинами простоює решта клієнтів ТЦК: військові, які переводяться чи демобілізуються; шістнадцятирічні, які стають на облік; родичі, яким просто спитати чи папірець забрати.

Наприклад, у черзі був підліток з інвалідністю, якого послали з району в обласний центр проходити військово-лікарську комісію. Працівники ТЦК надали хлопцю, який не чує і не говорить, усю потрібну підтримку й поставилися дуже людяно. Але 15 хвилин у «живої» черги юнак, який не міг бути визнаний придатним у принципі, забрав.

Шість років

15 хвилин – це немало. Прийом людей для «уточнення даних» у прийомний день (так-так, не всі дні в ТЦК прийомні, а лише три на тиждень) триває офіційно чотири години, але працівники з власної волі, залишаючись потім працювати допізна з документами, приймають ще кілька годин.

Теперішній ресурс ТЦК дає змогу прийняти 20–30 людей за день. Охочих у «живій» черзі надворі у 20–30 разів більше.

Тепер задачка. Припустімо, у районі живе 50 тисяч чоловіків віком 18–60 років. Із них, скажімо, 30 тисячам потрібно з’явитися в ТЦК «уточнити дані». Пропускна спроможність ТЦК – 30 людей у прийомний день. Три прийомні дні на тиждень. Скільки потрібно часу ТЦК, щоб прийняти всіх по разу? Я нарахував приблизно шість років. Нагадую, на «уточнення» держава дала 60 днів, а далі почне карати кожного, хто не отримав заповітний QR-код, який колись має з’явитися в застосунку, але невідомо, чи з’явиться. Як і невідомо, чи потрібно буде комусь із тих, хто має відстрочку, місяцями відстоювати черги в ТЦК, щоб їх не забрали «в бусік» під час поїздки до родичів в іншу область.

По одному разу, до речі, ходитимуть не всі – багатьом потрібно повертатися з додатковими документами або забирати військовий квиток, поповнюючи першу, другу й третю «живі» черги.

А ще ж відтермінування. У розшук мене оголосили, бо недорахувалися моїх дітей. Я сам винен – вчасно не заніс свідоцтво про народження наймолодшої: був карантин, а потім якось забулося. Про зміни в сімейному стані військовозобов’язані мусять повідомляти ТЦК обов’язково. І зараз також: народилася дитина, одружився, розлучився – приходь і стій три черги.

Проте відтермінування мобілізації працівник ТЦК не дає: для цього збирається спеціальна комісія, яка має розглянути всі необхідні документи. Які саме документи, коли і як працюватиме ця комісія, хто в ній буде, поки що в ТЦК не знають і чекають роз’яснення.

Але немає сумнівів, що комісія потребуватиме додаткових документів, може мати питання до військовозобов’язаного. І щоб вчасно відповісти на її запити, треба буде в якийсь спосіб здолати три черги.

Я живу в місті, але уявляю, як це відбувається в ТЦК району, до якого належать сотні сіл, а деякі з них віддалені від райцентру на сотню кілометрів і більше. До речі, відтермінування потрібно отримувати заново кожні кілька місяців, тому роботи комісії не бракуватиме.

Черга в ТЦК – це сувора конкуренція за обмежений ресурс. Тут кожному дуже треба, тому люди готові на все. Знаходяться й «рішали», які комусь телефонують і комусь щось обіцяють, хоча працівники ТЦК сміються з них: «Дзвонить він комусь. Кому? Міністру оборони, напевно». І конфліктів у черзі не бракує. Мені, наприклад, закидали, що я пропустив поза чергою військового й людину з інвалідністю. Вчинок шляхетний, але комусь це коштуватиме ще одного дня в чергах.

Легендарні «мамині черешеньки», про які жартують у соцмережах, – дурний штамп. Більшість людей, яких я зустрів у чергах, – виснажені, невиспані чоловіки, які пропускають роботу (деякі з них тижнями), обмінюються корисною інформацією про роботу ТЦК і тихцем нарікають на систему. За день тільки один зірвався на крик, мовляв, пропустіть, я дрони купував.

Хтось, напевно, скаже, що чоловіки, які не зголосилися служити й «прикриваються» своїми дітьми, хворобами, педагогічною роботою та іншими законними підставами, заслужили на такий дискомфорт. Що ж, ця думка має право на життя. Але жодної користі ані Силам оборони, ані суспільству нинішнє стовпотворіння біля ТЦК не дасть.

Як і поява сотень тисяч правопорушників, винних тільки в тому, що не відстояли своє законне право в чергах. Ситуація, коли всі люди апріорі винні в невиконанні закону, який фізично неможливо виконати, і коли кожного за потреби можна покарати, дуже вигідна державі. На позначення цього є навіть спеціальний термін – blackmail state, шантажистська держава. І для економіки це все безглузда втрата сотень тисяч людино-днів, а отже, ВВП, податків і пожертв на армію.

До того ж через черги на «уточнення даних» страждають ті, хто якраз найменше заслужив: військові, ветерани та їхні родичі. Навіть якщо їм потрібно в інший кабінет, «живі» черги сповільнюють роботу всього ТЦК. А чергові – військові, які мусять щодня годинами вислуховувати скарги й претензії відвідувачів і ввічливо їм відповідати, – заслуговують на підтримку та співчуття.

Що робити?

Як мінімум збільшити можливості ТЦК, людські ресурси якого, за моїми спостереженнями, залишилися такі самі, як до 2022 року. Можливо, так не всюди, і не сумніваюся, що це має вагомі бюрократичні причини: штатні розписи, статут і так далі. Армія – ультраконсервативна система, не схильна змінюватись. Але якщо це не змінити, то виконати закон буде просто неможливо. Це залежить від Кабміну й Міністерства оборони.

Наданням відтермінування мала б займатись окрема інституція, подавати документи до якої можна було б поштою або онлайн. Інвалідність першої групи (легендарні відсутні ноги й руки і потреба щороку доводити, що вони не відросли) або наявність трьох і більше дітей – це те, що не обов’язково обґрунтовувати папірцями.

Зрештою, інформація про дітей є в державних базах даних, і процес призову багатодітних, діти яких виросли, можна автоматизувати без написання спеціальних заяв на відстрочку, як це є зараз. Що також зменшить навантаження і черги. Оскільки відтермінування, як і рішення ВЛК, – це зона корупційних ризиків, робота комісії має бути прозорою, наскільки це можливо під час війни.

А головне – державі, зокрема Верховній Раді й уряду, треба припинити ухвалювати політичні рішення, які не враховують реальності й суперечать їй. Система колишніх військкоматів фізично неспроможна й організаційно не готова прийняти всіх, кого новий закон зобов’язав «уточнити дані».

Карати людей за те, що вони не виконали вимоги закону, які фізично неможливо виконати, – нонсенс. Вангую, що за кілька тижнів хаосу ці норми змінять або продовжать термін «уточнення» на кілька місяців, щоб догодити суспільству. У соцмережах це всі лайкатимуть і вітатимуть як мудре рішення. Але проблему це не вирішить.