Дві сторони абсолютної влади (у контексті «виборів» у РФ)
Авторитарні режими, побудовані на силі та придушенні будь-якої конкуренції, ніколи не призводять до розвитку своїх держав
Так звані «вибори» в Росії лише за назвою (а за фактом – прагнення влади продемонструвати стелю підтримки військового курсу), прогнозовано, продемонстрували певний абсолютизм чинного режиму. Ні конкурентів, ні ЗМІ, ні дискусії. Хіба що питання явки обговорюється як завдання.
І, тим не менш, авторитаризм і тотальний контроль мають і зворотний бік. Його прояв – питання часу. Влада, як відомо, це категорія, яка проявляється за наявності аудиторії. Грубо кажучи, влада розташована/проявляється по обидва боки взаємовідносин – влада лідера над рештою і влада решти над лідером. Тобто, реагування/фітбек як контрвлада.
Коли у влади в такому фітбеку немає необхідності (зручно, коли спочатку «консервативна більшість», а потім «глибинний народ» як запорука відсутності реакції, окрім загальної згоди), і завдання полягає лише в тому, щоб пригнічувати і контролювати, цей підхід працює. Коли завдання виходять за цю рамку, щось може піти не так.
Авторитарні режими, побудовані на силі та придушенні будь-якої конкуренції, ніколи не призводять до розвитку своїх держав. Вони навіть не ставлять такого завдання. Цей підхід, і я вже колись про це писала, добре описує термін Гавела «влада безвладних». Йдеться про те, що один лише лише авторитарний стиль і механізми примусу при ірраціональних системах, де немає конкуренції і пригнічується ініціатива, ніколи не призведе до розвитку.
Путін утримує свій режим на «владі безвладних». Для утримання режиму цього, напевно, достатньо. Для інших завдань – ні.
У цій війні, я в цьому переконана, переможе той, чий формат держави буде перспективнішим і прогресивнішим. Хоч би як нам складно було, в Україні, незважаючи на війну і все ще слабкі інституції, на рівні ініціативи працюють і пропозиції зверху (від влади/політиків), і пропозиції знизу (від суспільства). У Росії ж сама ініціатива часто карається.
Окремо про «вибори» на окупованих територіях. Те, що російська влада хоче показати як надбавку до «легітимності» курсу війни (мовляв, і новоприєднані до РФ українські території «голосують»; а «голосувати» в Росії, як відомо, можна тільки за владу), прямо навпаки, має стати її слабким, вразливим місцем. Тут немає жодних сумнівів у порушенні всіх норм міжнародного права, та й у воєнних злочинах РФ щодо українських громадян (нещодавній звіт спеціальної комісії ООН щодо ситуації на окупованих територіях якраз про це), а отже, вибори не є легітимними (оскільки легальна, їхня юридична складова, була з явними порушеннями міжнародного права).
- Хакери зламали сервіс для голосування на псевдовиборах президента РФ
- «Самопроголошений президент». Путін йде шляхом Лукашенка
- Сенс безсенсових виборів у РФ
- Розвідка: Кремль збирає голоси за Путіна навіть серед загиблих на війні
- Як Навальний та решта російських опозиціонерів забезпечують легітимність Путіна
- Україна має заявити про невизнання «виборів» у Росії. Чому це так важливо