Дві умови, без яких мирні плани не мають сенсу

Ми все правильно робимо, ініціюючи самміти миру
фото: AP

«Найближчі півроку, в силу зростання активностей різних акторів, можуть пришвидшити появу реального плану»

Бачимо, зʼявляється багато «мирних планів»/їх анонсів (маю на увазі західних політиків та представників їх команд). Хоча правильніше їх назвати ініціативами в рамках можливих майбутніх конкретних підходів. І це уже not bad.

Але якщо ми кажемо про конкретні дії, то тут, все ж, є певна послідовність.

  1. Спочатку політичне рішення.
  2. Потім конкретні інструменти, як його досягти.

Політичне рішення має стосуватися погодження щодо того: а). що таке справедливий мир; б). яка його послідовність (наприклад, включення України до західних альянсів, бо окрім припинення війни та повернення територій, війна ведеться й за те, чи стане Україна частиною Заходу); в). яким може бути проміжний варіант, якщо план поетапний (наприклад, якщо це припинення гарячої фази війни, то на яких умовах).

Конкретні інструменти – це механізми, які дозволять втілити визначеність, сформульовану на політичному рівні. Тут цілий спектр: від оборонних якісно сильніших рішень (розташування ППО на східних кордонах НАТО, зокрема) – до фактичних форм членства України в альянсі, хоч і без юридичного статусу поки що.

У цьому має бути зацікавлена, що само собою зрозуміло, не лише Україна, а й Захід, перш за все, Європа. Багато західних аналітиків говорять про те, що незалежно від того, хто стане наступним президентом США, увага частково зміститься у азіатсько-тихоокеанський регіон, де уже назріває велика боротьба за вплив. В силу зростання амбіцій Китаю, який кинув око навіть на Близький Схід (маю на увазі нещодавнє підписання декларації у Пекіні і за його посередництва між ХАМАСом та ФАТХ щодо формування спільного уряду). Та й є фактор поствиборчого перехідного періоду, коли формуватиметься нова адміністрація, що може призупинити зовнішньополітичну увагу.

Найближчі півроку, в силу зростання активностей різних акторів, можуть пришвидшити появу реального плану (принаймні, на рівні підходів та рішень). У цьому сенсі ми все правильно робимо, ініціюючи самміти миру. Бо якщо цього не робитиме Україна та Захід, то це пропонуватимуть інші, і не факт, що їх підходи співпадатимуть з нашим баченням.

Читайте також: