Ми як нація, як народ, вимушені еволюціонувати або померти

Війна еволюціонує. Ворог еволюціонує. Армія еволюціонує. Еволюціонує зброя. Цивільним доведеться теж.

Там, де дістають КАБи, будуть підземні школи, дитячі садочки, офіси і лікарні. Ми уйдемо під землю, бо треба жити. Вже уходимо. Вже будуємо.

Через атаки на великі електростанції ми будемо змушені у майбутньому будувати велику кількість менших. Краще сотня маленьких цілей, ніж десяток великих. Складніше захищати, але легше ремонтувати, і менший сумарний ефект від кожного прильоту.

Всі політичні, демографічні, соціальні і інші мапи України, створені до 2022 року, вже лайна не варті. Львів вже місто-мільйонник, Харків вже ні. Центр економічної і промислової активності змістився на Захід країни, подалі від лінії фронту. Старі радянські, а інколи і дорадянські заводи-гіганти на Сході та Півдні виносяться артою, шахедами і авіабомбами. Всі торгові шляхи у напрямку Росії закрито на десятиріччя, якщо не більше (а хотілося б назавжди). Населення переміщується, змішуються регіональні культури, міфи і діалекти. Старі лінії і кордони розбіжностей зтерті і знищені, нові проходять не на мапах, а у головах.

Ми вимушені еволюціонувати. Це не наш вибір, але це наша реальність. Кожен, хто буде намагатися жити як до Великої Війни – вимре, як динозаври або кавалерія. Світ змінився, тепер наша черга.

Висновки зробив ще Дарвін. Еволюціонуй. «Або» не буде.