Війна, сенс якої у війні

Що довше триває війна, то далі розходяться її смисли для воюючих сторін.

Точніше, сенс опору України ворожому вторгненню залишається незмінним – від успіху цього опору залежить саме існування нашої країни, її державності, ідентичності.

Війна для РФ і росіян із кожним днем втрачає і мету, і сенс, остаточно стаючи тим, чим вона і була від самого початку.

Не СВО, не звільненням малоросів від злочинного українського режиму, під п'ятою якого вони корчаться, чекаючи на диво, не війною мужніх росіян з підступним західним НАТО, а звичайною колоніальною війною, розв'язаною зжилим автократичним режимом, який вичерпав себе.

Поясненням існування цього режиму.

Ця війна була потрібна півтораметровому кремлівському мачо, щоб поставити на верхівку, прикриту ріденькими волосинками, вінець переможця. А оскільки ні сил, ні здібностей битися за світову першість із реальними супротивниками на кшталт НАТО або Китаю в нього немає, то на роль жертви було намічено території, які він визначив такими, що належать Росії на підставі якогось вельми сумнівного історичного права, яким підмінив право чинне, міжнародне. Думаю, що греки, скандинави, балтійці, поляки і монголи дивляться на російські історичні потуги з подивом.

Утім, уся російська історія являє собою ланцюг фальсифікацій і відчайдушної брехні, тож у мене, наприклад, маячня, яку транслює Путін і його міньйони, не дивує. Усе законно. Чого вчили, як вчили, те й отримали.

Давно зрозуміло, що цілі, поставлені перед Росією, не здійсненні в принципі. Що авантюра, затіяна Путіним і його оточенням, призвела до повної втрати РФ напрацьованих десятиліттями зв'язків, ринків, репутаційних втрат, до втрат людських, розміри яких не можна навіть оцінити приблизно.

Медведєв – політичний і натуральний недоумок – може як завгодно грізно хмурити брови і погрожувати світу ядерними ударами. Основний удар Росія завдала собі сама. Удар страшний, як мені бачиться, і смертельний.

Виграти в цій війні їй не під силу, вона програла її в той момент, як зірвався бліцкриг, один в один повторивши гітлерівську помилку 1941 року.

Переоцінивши ресурси і можливості, недооцінивши силу опору, Путін привів Росію до ситуації, в якій війна має бути вічною. Тому, що закінчення війни без досягнення поставлених цілей, означає кінець його автократії, кінець режиму.

Втратити все – військову вагу, репутацію, міжнародні зв'язки, науковий і культурний обмін, місце країни, яка брала участь у вирішенні доль світу в обмін на невиконані плани й амбіції...

Для будь-якого авторитарного режиму це фатальна помилка.

Пояснити сотні тисяч загиблих і місце на задвірках світової цивілізації власному народові можна тільки одним шляхом – перевівши конфлікт у затяжний, розповідаючи, що завтра, післязавтра, після взяття чергового села з однієї вулиці або містечка на три тисячі жителів, знесеного вщент, засіяного трупами власних солдатів, НАТО і західних найманців, які воюють замість українців, буде осоромлено. І не інакше.

Ось, наступного місяця. До зими. До літа. На наступний рік! Усе для фронту. Усе для перемоги! Вбивайте українців, поляків, американців і британців з англосаксами!

Тримайтеся! Доля Череповця вирішується під Майорським! Ну і що, що Одеса посилає нас на***? Це російське місто! Не віддамо його підступному Заходу!

Танець цей нескінченний, кінця йому не передбачається. Бо фінальні па цієї війни – це чечітка на кришці труни бездарного режиму, який узурпував владу в країні, який привів 140 мільйонів населення в стан тупого покірного бидла, не здатного до елементарного логічного мислення.

Війна без цілей. Війна без кінця. Війна, яка є єдиним виправданням існування банди злодіїв і брехунів біля керма величезної країни.

Війна, сенс якої у війні.