Володимир Зеленський анонсував нову потужну атаку ворога на кінець травня-початок червня. Воєнні аналітики не згодні…
Кінець травня-початок червня – саме на стику весни та літа російські війська можуть готувати свій черговий наступ. Цей план ворога президент Володимир Зеленський розкрив під час своєї великої пресконференції ще лютому і пообіцяв план у відповідь. Свої прогнози глава держави повторив у кінці березня в інтерв’ю американському каналу CBS News.
«Нам потрібна зараз допомога, щоб готувати відповідні бригади, яким доведеться воювати за нашу землю – особливо у момент контрнаступальних дій, які Росія хоче почати», – зауважив глава держави.
Це інтерв’ю прогриміло через розтиражоване зізнання Зеленського, що Україна наразі не готова до захисту від великого наступу, але на відео, що було викладено, він цього не казав. Утім, Київ вже давно не використовує евфемізмів, попереджаючи західних партнерів, що без кратного збільшення підтримки Україна може програти війну. Особливо відверті сигнали адресовані у Сполучені Штати, де завис ключовий пакет допомоги.
В одній з останніх статей у виданні Politico з посиланням на анонімних співрозмовників з оточення звільненого ексголовнокомандувача Валерія Залужного йдеться про ризик того, що лінія фронту може просто посипатися там, де російські генерали вирішать влітку зосередити свій наступ. Politico зауважує, що нинішні удари ракетами та дронами по інфраструктурі на всій території України – від півночі до півдня – ускладнюють прогнозування того, де буде завдано головного удару. Щоправда, джерела видання схиляються до того, що російські війська будуть готові до наступу приблизно у серпні. Російські пропагандисти тим часом розмірковують, коли їм брати Харків з Одесою та як в ідеалі просуватися на Київ. До розкрутки теми «облоги Харкова» підключилися навіть російські опозиціонери.
Для наступу, якщо він справді готується, росіянам не обійтися без неабиякої додаткової «живої сили». Командувач Сухопутних військ ЗСУ Олександр Павлюк заявляв, що ворог створює угруповання у понад 100 тисяч осіб, а Зеленський днями оприлюднив інформацію, що Росія на 1 червня готується додатково мобілізувати 300 тисяч військовослужбовців.
Які підстави є казати про «великий наступ» росіян влітку, чим він буде відрізнятися від нинішнього повзучого просування після окупації Авдіївки, які ресурси може застосувати противник та які напрямки опиняться під ударом? Про це «Главкому» розповіли провідні воєнні експерти. Одразу зазначимо, що не всі вони погоджуються з оцінками Верховного головнокомандувача щодо строків початку російського наступу.
«Почати наступ на Київ ворог не може»
Наступ буде, але питання в тому, що саме під ним розуміти. От нещодавно росіяни під Тоненьким вишикували танковий батальйон і відправили його у наступ. Чи варто це розглядати так, що загальний наступ почався з випередженням строків – тобто не у травні, а вже на початку квітня?
У Росії може розпочатися масштабна мобілізація, яка забезпечить достатньо людського ресурсу для підготовки на другу половину 2024 року інтенсивних бойових дій. Але вони будуть спрямовані переважно по якихось окремих локаціях. Це не будуть наступальні дії широким фронтом як-то відкриття другого фронту з метою захоплення Харківської, Сумської, Чернігівської, Київської області чи взагалі похід на Одесу. Буде каталізація наступальних дій на Куп’янськ, на Часів Яр, на лінії між Мар’їнкою та Вугледаром, у Запорізькій області у напрямку Роботиного зі спробою вирівняти саме цей виступ. Але точно не йдеться про захоплення території аж до Дніпра.
Поки якихось кардинальних змін щодо великого накопичення російських сил не відбувається – їхня загальна кількість, що перебуває на території України, варіюється у межах 470 тис. особового складу. Вони намагаються зараз у районі Ленінградського військового округу створити 44-й армійський корпус, нові підрозділи, але їм все одно не вистачає ресурсу як людського, так і механізованого.
Тому говорити про те, що росіяни зможуть накопичити дві загальновійськові армії, наприклад, щоб розпочати наступ на Київ, не можна. Вони будуть використовувати те, що мають на сьогодні.
«Якась суттєва активізація можлива лише місяців за три»
Коли ми говоримо про російські наступальні дії, то вони все одно орієнтовані на досягнення політичних завдань – а це вихід на кордони Донецької та Луганської областей. Це означає, що основними напрямками будуть ті, що і є зараз, – це просування до Краматорська і Вугледара, тобто північ і південь Донбасу. Власне, всі сили, які зараз накопичуються і формуються, кидаються на ці дві ділянки. Третя ділянка, яка зависла, – це Куп'янський напрямок, де стоїть угрупування у 80 тис., яке так само готове діяти. Плюс ситуація на півдні (Роботине, Вербове), де йдеться про вирівнювання лінії фронту. Всі інші напрямки, крім названих, відомі, і там різка динаміка можлива хіба що за рахунок виснаження наших сил через брак особового складу і артилерії.
Всі ресурси, що росіяни накопичують, йдуть на поповнення втрат і на формування окремих нових формувань. Але формування нових структур ускладнене нестачею і особового складу, і техніки. Якщо дійсно буде оголошена нова хвиля мобілізації у Росії за межами тих показників, що зараз, то якась суттєва активізація можлива лише десь місяців за три.
Щодо наступу в травні-червні, то з огляду на можливості росіян накопичити сили на окремому напрямку впродовж цього часу, це неможливо. Ймовірно, президент, коли про це говорив, використовував ці оцінки як тиск на західних політиків щодо пришвидшення допомоги.
Бо що таке новий масштабний наступ? З жовтня минулого року тривають наступальні дії противника на семи напрямках. Вони нікуди не поділися, просто інтенсивність на різних напрямках збільшувалася чи зменшувалася. За цей час просування ворога в зоні Авдіївки на захід становило шість кілометрів. Тобто 80 тисяч особового складу за цей час спромоглися витіснити нашу оборону на шість кілометрів вглиб нашої території. І тепер ми говоримо про якісь нові напрямки, які мають відкриватися з більшою потужністю? Якщо ми говоримо про небезпеку для Сум, Харкова, Києва і таке інше, то показники російського складу мають вимірюватися від 100 тисяч плюс військових, зібраних на окремій ділянці. Ми вважаємо, що це неможливо.
З жовтня минулого року тривають наступальні дії противника на семи напрямках
Зараз побачимо, що у росіян буде з цим призовом, тому що вони призивають 150 тис. особового складу. Це означає, що 150 тис. з тих строковиків, що вже відслужили, можна, в принципі, умовити підписати контракти, і мати ще 150 тисяч особового складу. Це якщо брати максимально. Тепер треба дивитися, куди цей особовий склад подінеться і спостерігати за темпом формування нових 16 бригад, 14 дивізій і тих двох загальновійськових армій, про створення яких оголосив Шойгу. Якщо 100 тис. строковиків, які завершили службу цієї весни, упакують в якісь структури, все одно місяць-два на це піде, тому що темпи забезпечення цих нових бригад бронетехнікою та артилерією відстають.
Щодо заяв Лукашенка про готовність до війни та відкриття північного фронту, то чисельність військового угрупування в Білорусі не збільшилася, російських військ там не додалося у порівнянні з періодом два роки тому, коли їх було близько 20 тис. осіб. Є лише білоруська армія, яка не готова воювати, і наш кордон, який на цій ділянці суттєво укріплений. Плюс там багато географічних перешкод як болота, ліси, через які дуже важко просуватися механізованими колонами. Залишається чернігівський напрямок, який вже був використаний, і вдруге ця ставка не зіграє. Думаю, це, скоріше, політичні заяви, пов'язані з давньою традицією Лукашенка петляти, але не втягуватися у бойові дії.
«Аби спробувати окупувати Суми, потрібне сумарне угруповання у 200-300 тис. осіб»
Чи відбудеться наступ у зазначений термін, напряму залежить від ресурсів як російської окупаційної армії, так і українських Сил оборони. Стратегічні завдання ворога були визначені ще під час звернення Путіна під ранок 24 лютого 2022 року – повна окупація Донецької та Луганської областей. Відповідно ворог буде намагатися реалізувати цю місію, бо два роки минуло, а її досі не реалізовано. Перспективи росіян щодо повної окупації Донеччини лишаються примарними. А з того часу росіяни «включили» до свого складу ще дві території – Запоріжжя та Херсонщину, – для повного контролю над якими треба форсувати Дніпро. Це задача «із зірочкою», для якої потрібні дуже великі ресурси.
Якщо ворог встигне накопичити ресурси до кінця травня, про що говорив президент, він перейде в той самий масштабний наступ, якщо ні – то це станеться дещо пізніше. Українська армія зараз будує стратегічну оборону, і, поки ми не накопичуємо достатніх ресурсів для проведення власних контрнаступальних заходів, цей процес триватиме.
Особисто я не підтримую заяву президента, що якийсь великий наступ може статися наприкінці травня-початку літа, бо ворог не встигне накопичити ресурси. Російські топчиновники та пропагандисти можуть що завгодно декларувати, але вони брешуть щоразу, як тільки відкривають рота. Чому їм хотілося б, аби це був саме початок літа? Бо в липні має відбутися ювілейний саміт країн НАТО, на початку літа будуть вибори у Європарламент. І Путіну потрібно під ці процеси та події активізувати лінію фронту, щоб розмовляти з європейською спільнотою мовою сили. Мовляв, дивіться, як ми можемо відновитися навіть після короткої оперативної паузи і продовжувати свої наступальні дії. Але ж хотіти і мріяти та мати можливість — дещо різні історії.
Українська армія зараз будує стратегічну оборону
Щодо планів взяти Харків та Київ, то для цього потрібно буде спрямувати на ці напрямки додаткове угрупування щонайменше в 500 тисяч осіб (350 тисяч – безпосередньо ударного групування і 150 тисяч – стратегічного резерву). Чи є у росіян така можливість? Вони зараз 460-470 тисяч людських ресурсів мають на різних ділянках фронту протяжністю в 1350 км. А тут треба буде зосередити таку кількість особового складу на відносно невеличкій ділянці, щоб ці атаки мали який сенс та результат. Звісно, що таких ресурсів у ворога нема.
Наприклад, аби спробувати окупувати Суми, потрібне сумарне угрупування у 200-300 тис. Звісно, його можна нашкрябати з півдня Херсонщини та з Запоріжжя, але якщо вони там все оголять, то хто сказав, що українські сили оборони будуть байдикувати, а не підуть вперед?
Ми зараз певною мірою підіграємо всім цим розмовам про дуже погану ситуацію на фронті, аби трошки пробудити від сну і Європу, і весь світ. Тому ці публікації в західних виданнях треба використовувати, щоб максимально привернути увагу ключових спікерів та стейкхолдерів до проблематики постійного, повноцінного та вчасного забезпечення потреб українського війська та надання військово-технічної допомоги.
«Путін може спробувати прорвати оборону на півночі»
Розмови про наступ активізувалися саме зараз, тому що Путін розраховував, що Захід послабить, якщо не зовсім, то на певний час, допомогу Україні. І йому це вдалося за рахунок психологічних і інформаційних операцій, які він проводить на Заході. І зараз ми якраз спостерігаємо ту паузу в допомозі, на яку Путін розраховував. Але він також бачить, що ця пауза добігає кінця. Тому саме зараз йому потрібно використати момент, щоб домогтися хоча б якихось результатів.
Набрати «людішек» у Росії можна, а от оснастити їх технічно – проблема
І тиск, який ми зараз відчуваємо на сході, може бути доповнений якщо не великим наступом, то хоча б спробами прорвати оборону на півночі. За розрахунком Путіна, це може дати або захоплення нових територій, які потім нам буде дуже важко повертати назад, або відтягне значну частину наших сил і засобів зі сходу на північ. Вони будуть проводити штурмові дії на багатьох напрямках, намацувати наші слабкі місця і там, де відчують слабину, буде сконцентрований основний удар.
Але це лише плани. Росіяни зараз за допомогою призову планують заткнути ті діри, що утворилися на східному фронті, і хоча б створити видимість нового угруповання на півночі. Але набрати «людішек» у Росії можна, а оснастити їх технічно – буде проблема. Як би росіяни не пижилися, але того потенціалу, який був у них на початку війни, вони поки не досягли і навряд чи досягнуть через санкції. І те, що ми щодня знищуємо десятки одиниць їхньої техніки, також не проходить безслідно.
Водночас навіть якщо вони будуть мобілізовувати десятки тисяч, їх же треба буде підготувати – це вже залежить від наявності казарменого фонду, якихось спеціальних полігонів і так далі. Тобто є таке поняття як технологічна потужність системи, зокрема, системи підготовки. Але хоча ці спроможності дуже обмежені, які авантюри прийдуть у голову бункерному діду, важко казати.
Варто також пам’ятати, що росіяни погрожують не лише нам, а й НАТО – тобто їм потрібно тримати якусь частину сіл та засобів у Західному окрузі. І не лише особовий склад, а й особливо ракетні сили, якими вони погрожують завдавати ударів по країнах альянсу.
«Наступ росіян на Харків був би подарунком для українського командування»
Дійсно, можливості збройних сил України будуть знижуватися: це і дефіцит боєприпасів, і відсутність F-16, які можуть покласти край або мінімізувати застосування КАБів, і взагалі відсутність далекобійної зброї у достатній кількості. У таких умовах Росія буде намагатися продовжувати наступ, який вона зараз проводить. Після того, як з жовтня по березень росіяни продовжували дуже інтенсивні атаки, особливо на Авдіївському, Бахмутському, Лиманському, Запорізькому напрямках, то замість того, аби зупинитися, відновитися та перегрупуватися і готуватися до літнього наступу, вони продовжують тиснути далі. Це пояснюється лише тим, що Сполучені Штати так і не прийняли рішення про допомогу, і у Кремлі вважають, що зараз в Україні є дефіцит боєприпасів та всіх видів озброєння, і це – шанс прорвати фронт.
Цього вони не досягли і очевидно вже не досягнуть, тому що дефіцит боєприпасів починає скорочуватися через успішність європейських ініціатив, зокрема, чеської. Окрім слів і організаційних заходів, нарешті, починаються результати – боєприпаси вже йдуть на фронт, і це проявляється в тому, що українські війська відновлюють свої заходи з контрбатарейної боротьби. Цією логікою користування важким для нас моментом пояснюються російські танкові штурми у пошуках якогось прориву, які важко пояснити з військової точки зору, окрім того, що так начальство хоче. Так само ворог завдає ударів будь-якими типами ракет – сирим «цирконом», «кинджалами», Х-101 і так далі – особливо по прикордонних районах, бо вважає, що у нас дефіцит систем ППО і ракет до них.
Наступ у травні-червні можливий лише за тієї умови, якщо росіянам дійсно вдасться зараз прорвати фронт і створити умови для того, щоб піти накатом з тих вихідних позицій, що у них зараз є. А в України відповідно не з'являться ті можливості, про які ми говоримо з нашими західними партнерами. Якщо ж Сполучені Штати повертаються в стрій за рахунок того, що Конгрес все-таки ухвалює необхідне рішення у квітні-травні, підуть програми допомоги з боку Євросоюзу, тоді Росія не матиме сил, аби нахрапом наприкінці травня почати наступ.
За всіма розрахунками, якщо говорити про виконання тим же самим Шойгу його планів про створення кількох дивізій, округу на Північному Заході і так далі, все це потребує техніки, з якою у росіян великі проблеми. Її вони за два місяці точно не відремонтують і не відновлять з баз, я вже не кажу про якісь виробництва. От навіть мобілізують вони зараз 300 тисяч, а де взяти танки і бронетехніку?
У 2022 році росіяни спробували провести «спеціальну воєнну операцію», але не збиралися воювати. А зараз знають, що будуть отримувати одразу у відповідь
Тому всі розрахунки показують, що якийсь наступ російської армії такого оперативного рівня можливий лише ближче до осені, а ще більш ймовірно – наприкінці року. Власне, це – їхній традиційний графік: близько жовтня вони починають наступ і дотягують його десь до березня, потім наступає пауза. Так було у 2023 році, так і зараз вимальовувалося: якби Україна вчасно отримала американську допомогу, то зараз саме вона була б у наступі, а не росіяни. Проте українська армія зараз дуже ефективно використовує цю ситуацію, знищуючи тими мінімальними ресурсами, які у неї є, величезну кількість техніки й особового складу противника. Головне завдання зараз – стояти на рубежах, будувати паралельно фортифікаційні споруди стратегічного плану, другу-третю лінію оборони, щоб у росіян не було жодної перспективи кудись прорватися. І паралельно, звісно, готувати наступальні операції, бо без них немає шансу переломити хід цієї війни.
Я не вірю у те, що росіяни зможуть імітувати наступ з якогось напряму. Наприклад, аби створити ілюзію підготовки до наступу з Білорусі, їм треба хоча б 50 тисяч військових туди почати вводити і демонструвати, що це угрупування буде нарощуватися. Вони намагатимуться створювати таку ілюзію під виглядом якихось спільних навчань з білорусами, «щитів дружби» чи чогось такого, але дуже важко їм зараз це буде. Загалом аби наступати з Білорусі, однозначно треба буде понад 100 тисяч осіб, тому що потрібно буде йти мінімум на трьох напрямках.
У 2022 році росіяни спробували провести «спеціальну воєнну операцію», але не збиралися воювати. А зараз знають, що будуть отримувати одразу у відповідь. Якщо для взяття Бахмута та Авдіївки їм знадобилися втрати по 40-50-60 тис. військових плюс сотні одиниць бронетехніки, то про який наступ на широкому фронті можна говорити? Загалом вони з жовтня по березень цього року до закінчення авдіївської операції втратили близько 140 тис. військ убитими та пораненими.
Або от кажуть про похід на Харків, де для проведення операції треба від 200 тис., краще 300 тис. військових. Вони можуть зібрати всі війська від Роботиного до Куп’янська, завести їх на Харків і спробувати там повоювати. Але це був би подарунок для українського командування, тому що в такому випадку весь фронт би оголився і українські командування почало б наступальні операції, прориваючи фронт на всіх напрямках. Тому росіяни можуть тільки ІПСО проводити про Харків, але навіть спробувати нічого не можуть.
Павло Вуєць, «Главком»
Коментарі — 0
