Казус Павла Фукса. Як підсанкційний російський бізнесмен став «спонсором ЗСУ»
Війна як індульгенція. Одіозні українські олігархи спокутують гріхи
Військова авантютра, яку розв’язав Путін в Україні, принесла не лише біль і розруху для звичайних громадян. Вона також вдарила по бізнесу найбагатших людей, і не лише в Україні та Росії.
Персони, які в мирні часи мірялися своїми статками у списках багатіїв, тепер змагаються по-іншому. Вони публічно доводять, хто більше допоміг державі у критичний момент.
Проте до рейтингів «благодійників воєнного часу», які почали з’являтися у ЗМІ, є питання. Ключових два. Перше – жодного підтвердження витрачання заявлених сум олігархи не надають. Друге – у списки «жертводавців» часом потрапляють персони, одіозність яких зашкалює. Тому виникає підозра, що рейтинг і складався для того, аби відбілити імідж котрогось з учасників.
Війна почалась не вчора
У 2014 році, коли війна з агресивним сусідом стала повною несподіванкою, деякі олігархи дійсно активно прийшли на допомогу державі. Найяскравішим прикладом такої мобілізації стала команда Ігоря Коломойського. Мільярдер погодився очолити Дніпропетровську область і запам’ятався тим, що жорстко навів лад у прифронтовому регіоні. Але зараз, у розпал нової фази війни, Коломойський фактично зник з інформаційних радарів, і його нинішній внесок у боротьбу з російською агресією вже ніхто і не береться оцінювати…
Натомість мільярдер Рінат Ахметов у 2014 році запам’ятався своїми закликами «погудіти» і в результаті фактично втратив свій рідний Донецьк. Сьогодні ж окупанти зруйнували його металургічні гіганти «Азовсталь» та ММК Ілліча в Маріуполі. Український Forbes називає Ахметова лідером серед приватних благодійників (понад $70 млн), які допомагають Україні з кінця лютого.
Ще один яскравий представник когорти українських мільярдерів, Костянтин Жеваго, давно переховується від українських слідчих в Лондоні. Проте і його фонд Ferrexpo рапортує, що витратив на допомогу Україні $12,5 млн.
Майже $10 млн допомоги декларує ще один «вигнанець» – Дмитро Фірташ. Досі в Україні в нього був імідж одного зі спонсорів проросійської та вже забороненої партії ОПЗЖ.
У список благодійників, які складають ЗМІ, потрапив також колишній громадянин Росії Вадим Новинський, нині український нардеп, який є «смотрящим» за церквою Московського патріархату. Представники цієї релігійної організації неодноразово були помічені в допомозі країні-агресору, але сам Новинський нині позиціонує себе спонсором Збройних сил України. За даними, які бізнесмен та політик надав журналістам, він вже пожертвував $7 млн.
Харківський бізнесмен Олександр Ярославський перед війною також втік з України. Перед цим він втрапив у резонансне ДТП зі смертельними наслідками, і слідство не обіцяло йому нічого хорошого. Але тепер Ярославський фігурує у ЗМІ як благодійник, що переказав кілька мільйонів доларів на благо держави та армії. Укладачі рейтингів жодним словом не згадують не лише автопригоду Ярославського, а й давній зв'язок бізнесмена із Олегом Дерипаскою, одним з ключових олігархів кремлівського пулу.
До списку «благодійників воєнної доби» прагнуть потрапити і бізнесмени та олігархи другого ешелону. Наприклад, одіозний мільйонер та нардеп Вадим Столар, який перебував у проросійській фракції ОПЗЖ до 24 лютого, тепер розповідає, який «шок та обурення» викликало у нього вторгнення. На підтвердження «шоку та обурення» Столар декларує: його фонд та афільовані компанії вже витратили на допомогу армії «біля 100 млн грн».
Тобто багато хто з олігархів, що до великої війни були пов’язані з Росією, або ж грали на боці ворожої пропаганди з її антиукраїнською істерією, тепер «прозріли» та намагаються виставити себе патріотами. Ситуацію просто використовують як привід для самопіару і відбілювання репутації
Благодійник під санкціями
Увагу також привертає раптова поява серед «найбагатших благодійників» підсанкційного в Україні російського бізнесмена Павла Фукса.
Судячи з публікації Forbes, інформація про допомогу від Фукса надійшла просто в день виходу матеріалу, 3 травня. Причому жодного підтвердження з відкритих джерел про пожертви не наводиться – йдеться виключно про коментар пресслужби. Згідно з ним, Павло Фукс «до початку травня скерував близько 150 млн грн на підтримку ЗСУ, тероборони, Національної гвардії України та на допомогу родинам загиблих та постраждалих українських військових».
До цього з’являлись лише поодинокі згадки про благодійність такої помітної особи, як Фукс. Повідомлення фігурували виключно в telegram-каналі самого олігарха, та в публікаціях інформагентства Aspi, яке друкувало ті ж пости з telegram-каналу Фукса під виглядом новин. Серед повідомлень Aspi єдине підтвердження допомоги Фукса – замітка про передачу броньованого мікроавтобуса спецзагону тероборони Василькова. Та навряд чи заявлені 150 млн грн пішли лише на такий транспортний засіб.
Проте навіть якщо не брати до уваги справжню вартість подарунка, залишається питання, а звідки в олігарха коштів для купівлі цього автобуса?
Справа в тому, що ще у червні 2021 року проти Павла Фукса запроваджено пакет санкцій РНБО України. Ці санкції передбачають блокування активів, обмеження торговельних операцій, повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України. Після введення санкцій Фукс особисто стверджував, що не має грошей навіть для того, щоб купити SIM-карту до телефона або оплатити комунальні послуги. Жодних повідомлень про зняття санкцій з бізнесмена досі не було, тож як він фізично мав можливість надавати допомогу ЗСУ чи постраждалим українцям у заявлених масштабах? Якщо бізнесмен приховав певні фінансові активи від держави, не сплатив з них податки та продовжує ними розпоряджатись – це підстава щонайменше для нового розслідування та блокування відповідних активів.
Свастика у Харкові
Проте новини про багатомільйонні пожертви можуть позитивно вплинути на імідж бізнесмена. Адже буквально у перші дні війни американське видання Rolling Stone із посиланням на джерела в американській розвідці та Україні повідомляло, що напередодні повномасштабного вторгнення Росії Павло Фукс організував диверсійну кампанію у Харкові. За даними журналістів, він через посередників начебто платив мешканцям Харкова від $500 до $1500 за малювання нацистських графіті. Така діяльність повинна була створити «правильне» інформаційне тло перед вторгненням – довести «нацифікованість» України.
Серед джерел американського видання – колишній український кікбоксер Олег Плюш, який стверджував, що є другом Фукса і говорив з ним про операцію зі свастикою. За словами колишнього спортсмена, Фукс заявив, що «у нього не було вибору» і це було його «завданням» – обов'язковим, якщо хоче залишитися вести бізнес в регіоні. Плюш також повідомив, що кампанія із малювання свастик поширилася і на Київ. Завдання виконували «вуличні головорізи», двох з яких він знає особисто. В описаних злочинах можна вбачати ознаки державної зради (а саме «надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності). Стаття 111 Кримінального кодексу України «Державна зрада» передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 12 до 15 років з конфіскацією майна або без такої.
Через деякий час після скандальної публікації Фукс таки зробив заяву у власному Telegram-каналі, де назвав усю оприлюднену інформацію нісенітницею.
Втім, у роботі в інтересах Кремля Фукса звинувачують не вперше. Зокрема, про це йшлося і в розслідуванні телеканалу Al Jazeera щодо схем виведення з України грошей оточенням Віктора Януковича. Сам Фукс відмовився давати коментарі авторам матеріалу, а згодом заперечував оприлюднені дані.
Як з’ясували журналісти «Схем», бізнесмен досі має бізнес-інтереси у Росії. Причому пов’язані вони з родиною ще одного одіозного в Україні персонажа – Андрія Портнова, проти якого введені санкції США. Проте сам Фукс нібито більше не їздить до Москви через справу про масштабне шахрайство.
Муки російських мільярдерів
По суті, такими ж муками відбілювання репутації, але вже на світовому рівні займаються й російські мільярдери. Вони довгі роки були фінансовою опорою путінського режиму, а тепер їхній бізнес також страждає через війну та санкції. Тому олігархи, які найбільше інтегровані у Європу, намагаються відмежуватися від кремлівського диктатора та його воєнної авантюри.
Роман Абрамович, який так довго намагався вписатися в британську еліту та стати там своїм, змушений позбавитися своєї головної «іграшки» – футбольного клубу «Челсі». Його спроби стати комунікатором у процесі замирення Путіна та Зеленського, за даними багатьох джерел, були спрямовані у першу чергу на порятунок своїх активів, а не на досягнення миру. Та поки що зусилля і талант переговорника Абрамовича не допомогли ні йому, ні Україні.
З антивоєнними заявами виступили також російські олігархи, що мають бізнес в Україні та потрапили під санкції. Зокрема це зробили згаданий вище Олег Дерипаска та Михайло Фрідман. Вони також вважаються одними зі спонсорів путінського режиму через що, власне й потрапили під «санкційну роздачу».
Олег Тіньков взагалі був змушений був продати свій банк «за копійки» після його заяв проти «спецоперації» в Україні.
Очевидно, що великий бізнес з обох сторін не бачить в цій безглуздій війні нічого хорошого для себе. Проте для бізнесменів, які довгі роки підігрівали проросійські настрої в Україні, у цей критичний момент з’явився шанс переродитися: створити собі імідж патріотів, благодійників та волонтерів. І «за ценой они не постоят». Бухгалтерію пожертв все одно ніхто не перевірятиме.
Інна Михайлівська, для «Главкома»