Заборона Московської церкви. Куди зник патріотизм української влади?

«У Северодонецьку священнослужитель УПЦ МП передавав ворогу відомості про дислокацію українських військ».

«СБУ викрила батюшку Московського патріархату, який валив українську владу на Донбасі».

«Піп Московської церкви у Бородянці допоміг окупантам викрасти цивільних».

«Рада не розглядатиме заборону УПЦ МП до кінця війни, – спікер Руслан Стефанчук».

Як не парадоксально, ці новини під час війни стоять поруч в інформаційні стрічці. Звісно, не можна судити про всю релігійну організацію за діями окремих її представників, але, на жаль, випадки співпраці священників Московської церкви з окупантами не поодинокі. І цьому є пояснення: патріарх Кирило, який є патроном УПЦ МП, прямим текстом благословив війну і вбивства українців. А ракети та бомби, які падають на українській території, не питають, хто до якої церкви ходить.

Що ж у цій ситуації робить українська влада?

Після початку війни в Україні була заборонена діяльність проросійських партій, зокрема, ОПЗЖ. Ще раніше РНБО припинила роботу низки телеканалів з проросійською риторикою. Але коли мова заходить про діяльність Московської церкви, яка веде відкриту антиукраїнську пропаганду серед вірян, справа відразу гальмується.

Секретар РНБО Олексій Данилов, з одного боку, гучно вимагає тотальної дерусифікації, а з іншого, коли мова заходить про церковне питання, розводить руками. На все, мовляв, воля мирян. Хоча соцопитування чітко демонструють: переважна більшість українців вимагають заборонити діяльність церкви ворожої держави і розірвати будь-які зв'язки з РПЦ.

Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук також нещодавно відзначився дуже скандальною заявою. Він у розпал війни назвав розгляд законопроєктів щодо заборони УПЦ МП, зареєстрованих у Раді, передчасним, таким, що може розколювати суспільство.

Ще до війни російський президент Володимир Путін переймався ініціативами, начебто «спрямованим проти духовенства та мільйонів парафіян Московського патріархату»

«Самі розваляться»

Нагадаємо, ще в березні свої варіанти вирішення проблеми до парламенту подали Оксана Савчук, єдина представниця «Свободи» в нинішній каденції, та Інна Совсун з «Голосу». Савчук називає свій проєкт більш комплексним, бо він передбачає не лише заборону релігійних організацій, афільованих з Москвою, а й деталі повернення державі власності, що зараз перебуває в користуванні Московської церкви. Зокрема мова і про Києво-Печерську лавру, намісник якої Павло так і не засудив Кирила за пособництво Путіну. Павло цинічно заявив, що Україна зараз пожинає плоди своїх дій і днями вигнав з Лаври служителя, який не захотів молитися за Кирила.

Хто ж є лобістом Московського патріархату в оточенні Зеленського? Треба визнати, що відверті апологети Московського патріархату у лавах команди президента засвітилися відразу після його перемоги у 2019 році. Вже колишній заступник голови Офісу президента Сергій Трофімов прямо декларував свою прихильність до російської церкви і всіляко її публічно захищав. Після відставки Трофімов був призначений радником президента і час від часу з’являється на Банковій.

Один з давніх соратників президента Сергій Трофімов бажаний гість у Лаврі (фото: espreso.tv)

Та було б наївно вважати, що звільнений Трофімов досі має такий вплив в Офісі президента, щоб гальмувати ініціативи депутатів. Джерела «Главкома» в лавах «слуг народу» уточнюють: тепер поблажливість до Московської церкви висловлюють голова Офісу президента Андрій Єрмак та перший помічник президента Сергій Шефір. Останній особливо тепер не світиться в інформпросторі, особливо після замаху на себе. Саме Шефір та Єрмак контактують з впливовими бізнесменами і політиками від імені президента, а серед таких є лобісти РПЦ в Україні. Зокрема, мова йде про мільярдера та депутата Вадима Новинського.

Показово, що думки про те, що забороняти УПЦ МП в Україні «не на часі», від влади публічно висловлює також радник Єрмака Михайло Подоляк. Він, як і Стефанчук, застерігає від розпалювання внутрішнього конфлікту. Сам президент цю чутливу тему намагається взагалі обходити, хоча ледь не щоденно записує відеозвернення до нації. Та за 70 днів війни жодного слова про релігійних колаборантів глава держави не промовив.

«Навіщо нам взагалі зараз ворушити цей мурашник, якщо вони самі розвалюються?» – так пояснюють ситуацію співрозмовники «Главкома» в «Слузі народу». Мовляв, наразі є важливіші завдання і окремі коригувальники по українських позиціях в лавах церкви великої ролі не грають. А от конфіскація майна, яке зараз використовує московська церква, нібито може призвести до непередбачуваних наслідків.

«Депутатка Савчук, яка пропонує заборонити УПЦ МП, сама з Івано-Франківська, де цієї церкви в принципі нема, а що робити, наприклад, на Черкащині? Людей з церков виганяти?» – так аргументують своє небажання чіпати «московських попів» на Банковій.

Єпископ помісної Української православної церкви (УПЦ/ПЦУ) Євстратій Зоря схиляється до думки, що в української влади з її небажанням заборони Московського патріархату нема якогось особливого умислу. Він вважає, що влада вважає себе не дуже компетентною в релігійних питаннях, тому й відкладає їх «на потім». Мовляв, війна, інших проблем вистачає... Єпископ також констатує: підтримка Московської церкви після початку війни дійсно впала в рази і питання її існування в Україні рано чи пізно доведеться вирішувати.

Папа між двох вогнів

Проте сама Московська церква в Україні веде дуже активну кулуарну роботу. На свій захист вона призвала не лише грошовитих покровителів від бізнесу та політики, а й свої міжнародні зв’язки.

У ситуації з україно-російською війною дуже контроверсійною є позиція Святого Престолу. Папа Римський Франциск заявляє, що готовий до всього, аби досягнути миру в Україні. На наступний день з початку вторгнення він відвідав російське посольство (безпрецедентний крок, насправді), але при цьому Папа уникає прямого звинувачування Росії у вбивствах. Він дуже лояльно ставиться до Російської православної церкви, і називає Кирила, який благословляє війну, своїм братом. Запланована зустріч Франциска з російським патріархом через її потенційний резонанс була скасована лише нещодавно, але при цьому Папа бажає зустрічі із Путіним і не хоче їхати до Києва. У розумінні Ватикану в конфлікті винні обидві сторони. Показовою стала відома хода під головуванням Папи в Римі, коли українка та росіянка спільно несли хрест, символізуючи таким чином примирення сторін. Це відбувалось у той час, коли Росія бомбить українські міста.

В Римі за ініціативою Папи перед Великоднем пройшла хода за примирення українського та російського народів

Більш того, Франциск зробив скандальну заяву, що в ескалації в Україні є частина провини блоку НАТО і його «гавкіт» у кордонів Росії. Цю цитату, звісно, миттєво підхопили російські пропагандистські ЗМІ. Таке дивне трактування подій Папою багато хто пояснює тим, що він не є європейцем і геть не розбирається в місцевій специфіці.

Як бачимо, РПЦ веде активну кулуарну війну з Україною. При цьому Банкова, наприклад, намагалася підключити Папу Франциска до вирішення ситуації в Маріуполі, але марно…

Проте, посланники Папи, коли добрались до України, чітко розставили пріоритети. Польський кардинал Конрад Краєвський 16 квітня разом із папським нунцієм у Києві Вісвальдасом Кульбокасом чомусь опинилися... у Києво-Печерській лаврі. Ключовий меседж, який прозвучав після цієї зустрічі: Україна не має чіпати Московську церкву. Намісник Лаври одіозний митрополит Павло був дуже задоволений такою підтримкою.

Посланці Ватикану завітали будинок намісника Києво-Печерської Лаври митрополита Павла. Нагадаємо, він відмовляється зрікатись патріарха Кирила, який виправдав убивства українців

«Главком» поспілкувався з авторками законопроєктів про долю УПЦ МП, аби дізнатися, яку роль у нинішній ситуації відіграє проросійське релігійне лобі у парламенті та оточенні президента.

Оксана Савчук: Не потрібно відтягувати такі речі на «після війни»

Ваш та альтернативні законопроєкти про заборону Московського патріархату заблоковані після заяви Стефанчука, що зараз це питання не на часі. Хто, за вашими спостереженнями, гальмує цей процес?

Ще до війни останніх два роки, коли народні депутати з різних фракцій збиралися на Всеукраїнській раді церков, завжди митрополит ПЦУ Епіфаній просив, аби було сприянням тим парафіям, які хочуть перейти з УПЦ МП до ПЦУ. Проблема полягала в тому, що при обласних адміністраціях мала бути закріплена спеціальна людина, яка займається цією перереєстрацію та допомагає зі статутом. А в багатьох обладміністраціях таких людей просто не було, їх не призначали. І це питання гальмувалося переважно якраз в тих областях, де зараз тривають/тривали бойові дії. Зокрема, і в Київській області. Тобто це було питання не нове. Насправді, вплив Московського патріархату на парламент завжди був великим: наприклад, проходження закону про капеланів давалося непросто. Ми все це розуміли, але після війни все ж очікували трошки іншої ситуації.

Наскільки я знаю, президенту пропонували подати свій законопроєкт, який, можливо, був би більш плавним, із перехідними положеннями. Але в Офісі глави держави досі над цим думають, бо певна частина оточення президента, яка все життя ходила до церков Московського патріархату, не готова змінитися навіть у воєнний час.

Думаю, якби ми проголосували мій законропроєкт за тиждень після того, як я його зареєструвала, це було б ідеальним сценарієм. І повірте – вже зараз ми мали б зовсім іншу картину.

Просто не потрібно відтягувати такі речі на «після війни». Такі стратегічні ідеологічні закони приймаються якраз у воєнний час.

Складається таке враження, що УПЦ МП наразі вкладається в своїх лобістів так, аби ситуація лишалася, якою вона зараз є. Вони думають, що все минеться, а заяви, що після війни ми з ними розберемося, означають, що ніхто нічого робити не буде. Тому вирішити це питання можна тільки в законодавчій спосіб. І ніхто іншого способу за більш ніж два місяці війни не запропонував, хоча міг би, якби хотів.

У російській церкві хочуть знищувати українців, «бо вони захотіли благополуччя та цивілізації»

Ви очікували, що в УПЦ МП анафему накладуть на Путіна чи чого?

Я очікувала, що вони всі вийдуть з-під Московського патріархату. І навіть якщо не хочуть в ПЦУ, то від’єднаються і матимуть свою автокефалію, але не будуть підпорядковуватися Кирилу. Це була б хоч якась дія, а зараз вони просто притихли. Частина парафій, дійсно, переходить до ПЦУ, деякі хочуть, але на них тиснуть та тримають. Вони при цьому не отримують від Онуфрія жодної інформації і питають у Варфоломія варіанти, де б їм можна зараз бути.

Очільник УПЦ МП митрополит Онуфрій напередодні початку війни отримував від Кремля нагороди. Фото 2013 року

Наскільки масовим є відтік від УПЦ МП з 24 лютого?

На початку переходи були більшими, а зараз трошечки заспокоїлося. Вважаю, що майже всі, хто дуже сильно хотіли, вже оголосили про вихід. Переважно це стосується єпархій на Заході, Півночі, в Центрі, а інші поки чекають. Тут ще є багато внутрішньоцерковних моментів. Але повторюся, що якби був закон, просто не було б церкви, яка підпорядковується Росії. А далі вже всі б приймали особисті рішення і ситуація тоді рухалася набагато швидше.

Той галас, що піднявся після заяви Стефанчука, гадаєте, пришвидшить розгляд вашого чи подібного законопроєкту чи навпаки влада принципово декларує, що не піде на це?

Спікер, звісно, взяв на себе удар, заявивши, що це не на часі. І дуже було багато негативу з цього приводу. Можливо, після цього всього все-таки буде воля вищого керівництва внести інший законопроєкт із тією самою суттю.

Інна Совсун: Це вже не є питанням культурної політики

Інна Совсун: «Я знаю історії, коли громади хочуть переходу до ПЦУ, московські попи опираються і їх тоді просто виганяють»

Хто, на вашу думку, гальмує питання із забороною УПЦ МП, розгляд вашого та альтернативних закопроєктів?

Воно гальмується через стару українську політичну традицію – всидіти на двох стільцях. Коли просто бояться зробити будь-який крок, навіть якщо він абсолютно правильний і не піддається будь-якому оскарженню. Я спілкувалася з багатьма колегами з цього приводу і вони в приватних розмовах повторюють тезу Стефанчука «не на часі»: що це призведе до розколу суспільства. Таку логіку можна було використовувати ще три місяці тому, але в умовах, коли священники УПЦ МП на сході здають місця розташування українських військових, це вже не є питанням культурної політики. Ми просто підставляємо тих, хто за нас воює. До того ж вся соціологія каже, що люди підтримують заборону, тож навіть з політичної точки зору цей крок позбавлений сенсу.

Якщо в парламенті цю ініціативу поки не підтримують, то які перспективи ви бачите?

Критики (заборони УПЦ МП) посилаються на позицію Ради церков, яка висловлюється проти. Я приблизно можу уявити, чому. Вони роками сиділи за одним столом, віталися за руку, тобто навіть на персональному рівні. Це як політичні сили в парламенті. Тому треба тиснути і на Раду церков, і на політиків з аргументами, що це загрожує нацбезпеці. При цьому Рада церков не тільки це гальмує, а й, наприклад, ратифікацію Стамбульської конвенції, через що питання не виносять до зали. В Офісі президента взагалі панічно бояться цю Раду церков зачіпати, бо та запевняє, що представляє 90% українського населення, враховуючи тих, хто раз на рік ходить в церкву пасочку посвятити.

Проблема законопроєкту Оксани Савчук у неправильному юридичному формулюванні. Вона пропонує передати лаври у державну власність, хоча вони і так в ній є. А просто треба порозривати договори оренди. Не потрібно навіть спеціальний закон приймати – треба, аби Мінкульт просто порозривав договори оренди. Хто їм заважає?

До того ж, Оксана називає в законопроєкті конкретну церкву, а ми пишемо про будь-які церкви, центр управління яких знаходиться у державі-агресорі. І у неї не вказуються підстави, на яких ми забороняємо цю церкву, – гіпотетично Конституційний суд може скасувати цей закон.

Чим більше говорити про заборону УПЦ МП, тим більше шансів, що в результаті це питання вдасться дотиснути. Я знаю історії, коли громади хочуть переходу до ПЦУ, московські попи відмовляються і їх тоді просто фізично виганяють. Але юридично церква лишається у Москви. Чим більше таких історій буде, тим більше шансів на відповідне рішення парламенту.

Я бачу, що ситуація хитається і серед «слуг» є багато депутатів, які хочуть заборони російської церкви. Якщо вони побачать, що це б’є по їхніх рейтингах, цілком може прийти наказ зверху голосувати. І на цей момент треба мати хоч якийсь зареєстрований законопроєкт.

Павло Вуєць, «Главком»