Ризик дешевого парламентаризму. Чи потрібно нардепам підвищувати зарплату?

Одна із ключових задач для ворога – знищити органи влади в країні, зокрема парламент. Але з цією задачею ми самі непогано справляємося. І знищуємо ми парламент – популізмом.

Підняття зарплатні нардепам – питання дуже непопулярне, і парламент на це сам не піде, бо усвідомлює, яка дискусія розпочнеться у ЗМІ. Але ціна того, що ми граємося в популізм, може бути реально дуже висока для кожного громадянина. 

Голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія вже казав про те, що є кілька десятків нардепів, які хочуть скласти мандати: «Насправді кількість людей, які хочуть піти з парламенту, набагато більша. Ми вже не відпускаємо людей... Ми говоримо, що просто не будемо за це голосувати, тому що люди мають досидіти до кінця (нинішньої каденції Верховної Ради – ред.) і ухвалювати необхідні для держави закони».

Голоси в залі збираються дедалі важче навіть на ті питання, які дуже потрібні нам для євроінтеграції є у пакеті вимог партнерів. Така сама історія і з питаннями щодо нацбезпеки: заборони московських попів чи очищення місцевих рад від депутатів заборонених партій. Якщо не підняти зарплату, ситуація буде погіршуватися і вже за кілька місяців може стати невідворотно поганою.

Давайте порівняємо цифри.

Керівник апарату Верховної Ради Вячеслав Штучний отримав майже 3 млн грн за 2022 рік. Для порівняння за той же рік президент Володимир Зеленський отримав біля 300 тис. грн. Тобто вдесятеро менше, ніж керівник апарату Верховної Ради. 

Не може людина, яка приймає рішення, як президент в часи війни, отримувати 300 тис. Але от є питання, чи дійсно керівник Апарату має отримувати 3 млн, і чи відпрацьовує він ці кошти (це, для розуміння, уся зарплата шісти голів комітетів Верховної Ради разом узятих). 

Нагадаємо, що працівники Апарату Верховної Ради захищені і в 2024 році прикінцевими положеннями закону про бюджет, і реформа зарплат у держслужбі (70% зарплата і 30% премія) їх не стосується.

Дисбаланс у парламенті із зарплатами у всьому.

Якщо взяти керівницю секретаріату комітету з питань соцполітики, то вона отримала понад 1,3 млн грн, а в цей час голова комітету – заледве 0,5 млн. 

Найбільше в цій системі страждають чесні і порядні нардепи, які не мають великих статків. Зарплати в антикорупційних органах теж вищі, ніж у народних депутатів.

Постає питання: яку системи ми будуємо.

Якщо не вирішити питання зараз, то ця проблема вплине і на якість наступного парламенту. Хто буде балотуватися, аби працювати за такі гроші? Тим більше, що ставлення до народних депутатів у суспільстві негативне. Щоправда, у цьому винні значною мірою і самі народні депутати.

«Незалежність – це можливість приймати самостійні рішення. Ті, що не потребують зовнішніх вказівок і наказів. Незалежність держави – це самостійність політиків, від яких залежить суверенітет. А з чого складається самостійність і незалежність політика: здатність самостійно визначати цілі і завдання, здатність вирішувати питання і проблеми за власний рахунок, свобода вибору тієї чи іншої поведінки. Якщо депутати не живуть за власний рахунок, не можна говорити про незалежність, а значить, під загрозою буде і суверенітет держави», – наголошує голова комітету з питань соцполітики Галина Третьякова («Слуга народу»).

Така ж проблема у нас і з депутатами місцевих рад. Більшість громадян навіть не знає, що вони не отримують жодних коштів за свою роботу.

У 2019 році після парламентських виборів перше, з чим авторка матеріалу звернулася до тогочасного голови «Слуги народу» Олександра Корнієнка, який нині є віцеспікером, щоб перед місцевими виборами 2020 року зробили так, аби депутати місцевих рад отримували компенсацію за свою роботу.

Де ми маємо знайти чесних людей, які підуть працювати, приміром, у Київраду, де десятки днів засідає не лише рада, а й бюджетна комісія? Хто може собі дозволити волонтерити на громаду 80-90 днів на рік (це без роботи у приймальнях і на окрузі) протягом п’яти років?

Але тоді влада, як і зараз, розуміла, що рішення буде непопулярне ще й перед місцевим виборами 2020 року, може вплинути на рейтинг партії…. І нічого тоді так і не вирішили. А ще на додачу до цього збереглося традиційне явище – продаж франшиз партій на виборах. Це коли бренд партії віддають місцевим забудовникам або бізнес-мерам, щоб вони могли заводили у ради своїх депутатів.

Так Олександр Дубінський, якого підозрюють в державній зраді, успішно реалізував на Київщині франшизу партії «Слуга народу» під час місцевих виборів. Наприкінці минулого року партія відкликала «консерви Дубінського» з облради. Ціна популізму у поєднанні із відсутністю партбудівництва дає жахливі результати. І, до речі, якщо говорити про ту ж таки Київщину та місцеве самоврядування, у нас зарплати деяких голів в рази більше, ніж зарплати голів комітетів Верховної Ради. От до чого доводить популізм.

Поки ми не почнемо платити відповідні кошти народним депутатам, поки депутати місцевих рад не будуть отримувати належну компенсацію за свою роботу – постійно і незмінно ресурси нашої країни (бюджет, земля, вода) будуть дерибанити.

«Конкурентна заробітна плата та невідворотність покарання за корупцію справді можуть підняти ефективність роботи парламенту та місцевих рад. Дуже багато хороших спеціалістів відмовляються йти в представницькі органи, бо, з одного боку, посилюється контроль за їхніми статками, але зарплати не конкурентні тим, які вони можуть заробити в інших секторах. Тому у владу потраплять недосвідчені або ті, хто має приховане (переважно корупційне) джерело доходів. Популізм в цьому питанні грає проти інтересів суспільства: дешевого депутата легше купити. Чим і користувалися, користуються і будуть користуватися олігархи, корупціонери, а часто і зовнішні вороги», – наголошує голова комітету з питань свободи слова Ярослав Юрчишин («Голос»), який до того, як стати народним депутатом очолював одну з громадських організацій – Transparency International Україна.

Але до війни ми втрачали відновлювальні і невідновлювальні ресурси. А під час війни можемо втратити державу, бо парламент за таких умов довго не пропрацює.