Останній патрон для Путіна. Чим завершився тиждень торгів з Росією

Заздалегідь було зрозуміло, що перемовини між Росією та колективним Заходом, які стартували 10 лютого і тривали протягом тижня, навряд чи призведуть до позитивних результатів, які влаштують всіх. Так і сталося.

Попередні консультації сторін відбулися вже 9 січня, 10-го стартували перемовини між заступником держсекретаря США Венді Шерман і заступником міністра закордонних справ Росії Сергієм Рябковим. Далі вже в Брюсселі відбулося засідання ради НАТО–Росія, а завершився дипломатичний марафон у Відні в рамках засідання ради ОБСЄ.

Публічно оголошений ультиматум з боку Росії, що передував цьому, взагалі став дипломатичним нонсенсом – і по суті, і за формою. Москва вимагала юридичних гарантій щодо подальшого нерозширення НАТО на схід та нерозміщення в Україні озброєння, яке могло б нести потенційну загрозу. В купу своїх фантазій Кремль намішав ще багато чого. Вимоги щодо зменшення «натівської» присутності стосувалися не лише України та Грузії, а всіх країн колишнього Радянського Союзу, які в Москві відверто вважають своєю зоною впливу. Тобто мова йде і про країни Балтії, які вже є членами альянсу. Заступник голови МЗС Росії Сергій Рябков вже звично для російської дипломатії висловився доволі грубо: «НАТО має збирати манатки та прямувати до своїх рубежів 1997 року». Фактично він доповнив попередні завуальовані погрози свого патрона Сергія Лаврова, що в разі, коли «в розумний термін конструктивної відповіді не буде», Росія буде змушена вживати всіх необхідних заходів для усунення неприйнятних загроз нашій безпеці. Такий собі фон для майбутніх переговорів.

Між вогнів

При цьому росіяни забажали по-новому «ділити світ» фактично у двосторонньому форматі зі Штатами. Небажання залучати інші сторони в Кремлі пояснювали своєрідно – нібито доєднання Євросоюзу та України до питань, що взагалі-то стосуються їх безпосередньо, затягне перемовини та дозволить їх забовтати. А гарантій безпеки біля своїх кордонів Володимир Путін забажав «негайно». Якщо таких гарантій не буде, Москва погрожує військовою та військово-технічною відповіддю, не уточнюючи, що саме мається на увазі. Але враховуючи скупчення російських військ на українському кордоні, про яке вже кілька тижнів волають не тільки світові ЗМІ, а й на вищому рівні на Заході, Путін фактично шантажує Європу великою війною.

У Вашингтоні та НАТО такі ультиматуми прогнозовано називали неприйнятними. Євросоюз в особі глави дипломатії Жозепа Борреля заявив, що перемовини щодо майбутнього континенту без участі самих європейців, м’яко кажучи, були б дивними.

Генсек НАТО Єнс Столтенберг неодноразово повторював, що Росія не має права вето на вступ до Альянсу будь-яких країн, і було б дивно, якби ця ключова позиція змінилася. Але заради самого факту діалогу США та НАТО були готові обговорювати з Кремлем питання контролю над озброєннями та зусилля щодо забезпечення більшої прозорості військової діяльності та навчань, але не чисельності військ НАТО.

Вочевидь, Москва, висунувши настільки радикальні умови і підвищивши ставки до захмарного рівня, і розраховувала на подібну реакцію. Тож або Путін планує виторгувати для себе хоча б якісь поступки із заявлених і нагадати, що він залишається важливим світовим політиком, або готується до повної конфронтації, звинувативши в ній непоступливий Захід. Україна в цій пікантній ситуації опиняється в ролі гральної карти для різних сторін, хоча Київ в жодному разі не можна назвати повністю відірваним від процесів, які вирують навколо.

Доказ цьому – розмова президента Зеленського зі Джо Байденом після дзвінка останнього Путіну, і засідання комісії НАТО–Україна, яке тривало саме в дні переговорів в Женеві. За його підсумками віцепрем’єрка з євроатлантичної організації Ольга Стефанішина заявила, що членство України в НАТО в принципі не може обговорюватися з Росією, а остання перед тим, як виставляти якісь умови, мала б відвести свої війська.

Двосторонка

Оскільки з риторикою сторін все було більш-менш зрозуміло заздалегідь, головним питанням були результати цього тижневого дипломатичного марафону? Поки що ледь не єдиним позитивом є те, що діалог взагалі відбувся.

Реакція американської та російської сторін на зустріч у Женеві, що відбулася 10 січня та тривала протягом 7,5 годин, прогнозовано була дуже стриманою. Шерман повторила, що Вашингтон готовий обговорювати двосторонні питання з Росією, але вони не мають стосуватися питань європейської безпеки та можливості суверенних держав обирати союзи. Рябков поділився враженнями, що американська сторона серйозно сприйняла російські пропозиції. Але представник російського МЗС наголосив, що вимоги Росії щодо отримання гарантій нерозширення НАТО, нерозміщення біля російських кордонів ударної зброї та відмови «від матеріального освоєння території держав», які вступили в альянс після 1997 року, є безумовними. Рябков показово «здивувався» теорії, що Москва шантажує Захід вторгненням в Україну, запевнивши, що планів такого нападу «нема і бути не може». І буквально одразу в цей момент Кремль продемонстрував свою «миролюбність», оголосивши про початок військових навчань в Південному окрузі на кордонах з Україною за участі 10 тис. військових.

«Цій історії настане кінець»

Двосторонні американо-російські перемовини перетекли в засідання ради НАТО–Росія в Брюсселі 12 січня . Воно тривало більше чотирьох годин і також сенсацій та проривів не принесло. Голова НАТО заявив, що альянс продовжує політику відкритих дверей для нових членів та закликав Росію вивести свої війська з територій України, Грузії та Молдови, куди їх ніхто не кликав. Фактично відхиливши ультимативні вимоги Москви.

За словами Столтенберга, діалог із Росією був непростим, але важливим і буде продовжений в майбутньому. Тобто класика – «домовилися домовлятися». З певних досягнень можна виділити готовність обговорювати питання «транспарентності» військових навчань та питання контролю над ракетним та ядерним озброєнням. Також Росія та НАТО обговорювали відновлення роботи своїх місій в Брюсселі та Москві. Проте Столтенберг зауважив, що російська сторона поки не надто готова до запропонованого діалогу і наголосив, що є реальний ризик конфлікту у Європі, якому треба запобігти.

Російську сторону замість «тролля» Рябкова у перемовинах НАТО представляв інший заступник Лаврова – Олександр Грушко. Але риторика росіян не змінилася: вони продовжили повторювати свої «хотєлкі», куди більш, ніж їм пропонували «натівці». Грушко поскаржився, що США та їхні союзники хочуть домогтися переваги над Росією на всьому театрі бойових дій та створюють ризики, яким його країна буде протистояти. Поки що мирними засобами, але…

«Сьогодні багато хто зрозумів, що цій історії рано чи пізно настане кінець, і він може виглядати по-різному», – пригрозив дипломат. Росіяни знову озвучили вимоги гарантій безпеки «у найкоротші терміни» і додали, що військові спеціалісти пропонують Путіну різні сценарії на випадок погіршення ситуації навколо України. Але в публічний простір ці варіанти виносити зарано, аби ще більше «не розкачати ситуацію». При цьому росіяни заявили, що не бачать підстав для проведення нового раунду переговорів зі США щодо гарантій безпеки найближчим часом, доки не отримають обіцяної письмової реакції на свої пропозиції.

За такої напруги розпочався останній етап перемовин, від якого вже ніхто нічого не очікував – рада ОБСЄ 13 січня, у якій взяли участь 57 країн-членів ОБСЄ на рівні послів. Хоча Росія на початку бажала вирішувати свої фобії взагалі без участі Європи. Наразі в раді головує Польща, яку росіяни вважають американським сателітом, і яка, попри деякі розбіжності у власних стосунках з Україною, є одним з головних адвокатів нашої держави в Євросоюзі. Міністр закордонних справ Польщі Збігнев Рау на початку засідання ради заявив, що Європейський регіон перебуває ближче до війни, ніж будь-коли за останні 30 років, при цьому проблема стосується не однієї чи двох країн, а ставить під загрозу стабільність і безпеку всього регіону.

Глава МЗС України Дмитро Кулеба підкреслив, що засідання ради ОБСЄ засвідчило консолідовану міжнародну підтримку України в умовах військового тиску та неправомірних ультиматумів з російського боку. Він оцінив тиждень активних дипломатичних переговорів країн Заходу з Росією як незадовільний для Москви. Та яким він став для України?

Реанімація «Нормандії»?

Перемовини, якщо зважати на публічні заяви, завершилися практично без результатів. Це в тій чи іншій формі визнали і в Вашингтоні, і в Москві. Проте, звісно, не можна виключати, що певні домовленості «не для преси» досягнуті все ж були. Навряд чи сторони, якщо вже зустрілися, стільки часу приділили повторенню один перед одним заїжджених тез.

При цьому американо-російського треку ці домовленості напряму можуть не стосуватися. Так, очільник французького МЗС Жан-Ів Ле Дріан раптом заявив, що «нормандський формат», який не діяв впродовж тривалого часу, знову запрацював. Президент України Володимир Зеленський 11 січня провів зустріч з радниками канцлера Німеччини та президента Франції щодо активізації спільної роботи в межах «Норманді». «Настав час предметно домовлятися про припинення конфлікту, і ми готові до необхідних рішень під час нового саміту лідерів чотирьох країн», – наголосив Зеленський.

Але зрозуміло, що перезапуск «Нормандського формату» залежить від доброї волі Кремля. Речник Путіна Дмитро Песков традиційно туманно заявив, що Росія не відмовлялася від цього формату, але його треба наповнити конкретними рішеннями і виконанням попередніх домовленостей. А як відомо, виконання цих домовленостей та їхню послідовність Київ та Москва бачать utnm по-різному. Тож «розморожування» ситуації можливе за двох умов. Перша – якщо Росія раптом піде на поступки. Друга – Москва вмовила Захід змусити Україну виконати частину «Мінська», яку наша держава вважає невигідною та навіть руйнівною для себе. Звісно, для збереження обличчя усіма сторонами може бути запропонований якийсь гібридний варіант, але ідеальним для України він точно не буде. Чимось доведеться поступатися, а повертати Донецьк та Луганськ в нинішньому стані – це точно не те, чого, попри всю риторику, бажає українська влада.

Однією з оптимістичних для нашої країни новин, яку оприлюднили американські ЗМІ саме під час цього дипломатичного марафону, стала інформація про виділення Вашингтоном $200 млн додаткової військової допомоги. Це рішення нібито було затверджене ще в грудні на рівні американського президента. До пакету допомоги увійдуть також радіолокаційні системи та морське обладнання.

Але загальні результати цього тижня для України неоднозначні. З одного боку, Захід поки не піддався на шантаж Росії і не заблокував (принаймні, офіційно) поступ нашої держави до НАТО, і взагалі всіляко демонструє підтримку суверенітету України та погрожує серйознішими санкціями за його порушення. З іншого – Кремлю треба тепер чимось підкріплювати свої ультиматуми, які, як виявилося, ніхто не збирається виконувати. І цей клінч може спровокувати Путіна на черговий виток агресії.

Павло Вуєць, «Главком»