Садовий чи Синютка? Головна інтрига львівських виборів

«Я працюю мером три каденції, на четверту не піду», – обіцяв міський голова Львова Андрій Садовий в інтерв’ю «Главкому» півтора року тому, в ході президентської кампанії. Але на тих виборах Садового, який прагнув вирватись з амплуа регіонального лідера, чекав провал: він дуже дивно злився «на користь» вічно перспективного Анатолія Гриценка. Потім зазнала фіаско і його партія: «Самопоміч» отримала жалюгідні показники на парламентських перегонах. І все це, схоже, змусило львівського міського голову хапатись за те, що є.

Втім ці хитання «піду – не піду» та певна стомленість львів’ян від Садового не дозволяють казати про четверту мерську каденцію, як про «синицю в руках». Мабуть, вперше за часи керування Львовом у нинішнього мера з’явився потужний конкурент. І ним виявився колишній заступник Садового, голова Львівської ОДА часів президентства Петра Порошенка, а нині нардеп від «Європейської солідарності» Олег Синютка. Все йде до того, що саме ця пара вийде до другого туру. І хоча в першому турі діючий мер впевнено лідирує, у фінальній сутичці електорат всіх інших кандидатів цілком може об’єднатися проти нього. І Садовому в такому випадку не допоможе навіть вся його медіаімперія.

Більше не помічник

Синютка не є корінним львів’янином. Будучи уродженцем Тернопільщини, він отримав вищу освіту та почав кар’єрний шлях в Івано-Франковську. Працюючи в бізнесі, захопився політикою, очолював місцеві організації партій «Реформи і порядок» та «Наша Україна», безуспішно балотувався від них до Верховної Ради. З 2002 року Синютка працював заступником міського голови Івано-Франківська, але в 2006-му його до Львова переманив Садовий. На свою голову…

Зараз Синютка запевняє, що сам не розуміє, чим він так приглянувся львівському меру, але вони пропрацювали пліч-о-пліч вісім років. Синютка був першим заступником Садового і займався непублічною «черновою роботою» у місті, поки імпозантний мер відвідував джазові фестивалі та будував власну політичну кар’єру.

Але в 2014 році шляхи розійшлися – Синютка відгукнувся на пропозицію президента Петра Порошенка очолити Львівську обладміністрацію. Фактично він пішов в опозицію до колишнього шефа, в якому Петро Олексійович на той момент бачив потенційного конкурента. А після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі, яке було закрите, Адміністрація президента всіляко розкручувала «сміттєвий колапс» у Львові як неспроможність Садового впоратись з проблемою. І Синютка грав у цій кампанії не останню роль. Власне, і під час нинішніх мерських перегонів він встиг знов зачепити сміттєву тему, розкритикувавши і локацію, яку обрала місцева влада для побудови сміттєпереробного заводу, і обрану технологію переробки.

Наразі «Європейська солідарність», під прапорами якої Синютка балотується в мери, – беззаперечний лідер симпатій львів’ян. Згідно з вересневим соцопитуванням львівської соціологічної агенції Fama, рейтинг партії складає 36%, що майже вдвічі більше, ніж у «Самопомочі» Садового (20%). Хоча за результатами місцевих виборів у 2015 році було навпаки. Такі переміни можуть частково пояснюватися інерцією після президентських виборів: у 2019-му Львівська область стала єдиною, де переміг Петро Порошенко. І тепер прихильники Порошенка хочуть взяти хоч і локальний, але реванш. В «ЄС» не приховують, що Львівщина є для них особливим регіоном і тут взагалі ведеться окрема від іншої України кампанія.  

«Синютка виїжджає і на партійному бренді, який має беззаперечне лідерство на Львівщині, і на власній впізнаваності, – пояснює голова Львівського осередку Комітету виборців Микола Бучин. – Він дуже працьовитий і відповідальний як людина, багато спілкується з виборцями. Ще й Петро Олексійович, напевно, підключиться до його підтримки, особливо перед другим туром. У Садового ж великий антирейтинг – за деякими дослідженнями, близько 60% громадян вважають, що йому треба йти. Люди можуть голосувати за кого завгодно, аби не за нього. Найбільше вдарила по ньому, звісно, ситуація з Грибовицьким сміттєзвалищем, але неуспіх на президентських та парламентських виборах також свій внесок вклали. Тож зараз шанси – 50 на 50».

Колишній нардеп Дмитро Добродомов, який в 2015 році балотувався в мери Львова, також визнає, що у Садового вперше з’явився реальний конкурент, який може  виграти, якщо після першого туру об’єднає навколо себе всю опозицію до діючого мера.

«У Садового є стеля – великий рейтинг для першого туру, але недостатній для другого. А у Синютки навпаки йде ріст, – констатує Добродомов. – Специфіка цих місцевих виборів у Львові полягає в тому, що кандидати використовують загальнонаціональні гасла а-ля «Без Львова не буде України» (гасло Синютки – «Главком»). Проте вирують емоції на фоні протистояння тієї ж «ЄС» та Зеленського. Доходить до того, що Садового називають проєктом нинішньої влади».

Серед плюсів Синютки Добродомов відзначає його якості господарника: «Всі практичні надбання Садового – це заслуга Синютки». А мінусом вважає його не львівське походження.

Кошулинський: дубль два

Конкуренцію Синютці за потрапляння до другого туру намагається скласти голова секретаріату партії «Свобода», депутат Львівської облради та колишній віцеспікер парламенту Руслан Кошулинський. Соціологічні заміри, що проводились влітку, демонстрували, що у нього приблизно схожі показники з представником «ЄС». Втім, за спостереженнями Миколи Бучина з Комітету виборців, якщо динаміка рейтингу Синютки позитивна, то у Кошулинського - стагнація.

Для «свободівця» – це повторний похід у мери: в 2015 році саме він вийшов з Садовим у другий тур, де йому програв (61% проти 37 %). Колишня парламентська партія зараз переживає не найкращі часи навіть на своїй вотчині – у 2015 році «Свобода» набрала 12,5%, зайнявши третє місце і пропустивши вперед окрім вічних опонентів з «Самопомочі», ще й Блок Порошенка.

Цього разу «Свобода» ризикує погіршити навіть той результат. На п’яти їй наступає проєкт-неофіт «Варта», який за соцдослідженням тієї ж компанії Fama, ледь стартувавши, вже користується підтримкою 10% львів’ян. Партія «Варта» утворилася з фейсбук-спільноти «Варта1», яку свого часу заснував нинішній депутат Львівської міськради від «Укропу» маркетолог Ігор Зінкевич. Спільнота з’явилася під час Майдану в 2014 році: на цій сторінці її учасники ділилися інформацією про правопорушення та координували зусилля щодо забезпечення порядку в місті. Згодом з’явився сайт «Варта1», де оперативно висвітлюється хроніка кримінальних та надзвичайних подій у Львові. Власне, пізнаваність спільноти та бренду «Варта» серед львів’ян і стала запорукою популярності однойменної партії. Про її створення Зінкевич заявив лише у червні. Також засновник «Варти» балотується в міські голови. Це вже другий його похід в мери – в 2015 році, балотуючись від «Укропу», він зайняв шосте місце.

Разом із Зінкевичем під прапорами нової партії йде голова фракції «Народний контроль» в міськраді та керівник ГО «Народна самооборона Львівщини» Валерій Веремчук. Він і очолює єдиний список. Зінкевич та Веремчук балотувались на парламентських виборах на 116 мажоритарному окрузі, де програли висуванцю «ЄС» Миколі Княжицькому. А на президентських виборах Зінкевич, на відміну від колег з «Укропу», підтримував Порошенка, що може мати важливе значення для розкладів перед другим туром. У будь-якому разі «Варту» можна вважати, скоріше, опозиційною до діючої міської влади, і на голоси її симпатиків Садовий навряд чи зможе розраховувати.

Нова партія цілком може претендувати на місця, які в нинішній міськраді займають «Укроп», «Громадянська позиція» та «Народний контроль». «Укроп» просто набрид своїм батькам-засновникам, які кинули всі ресурси на розкрутку нової партії «За майбутнє» (в облраду список веде колишній голова «Укропу» нардеп Тарас Батенко, а в міськраду – його помічник та депутат міськради від «Укропу» Ігор Телішевський, що балотується в мери). «Громадянську позицію» ж може охопити синдром «Самопомочі» – після безславних поразок на президентських та парламентських виборах виборець може просто не сприймати цю силу всерйоз. Показово, що партія Гриценка навіть відмовилася висувати свого кандидата в мери міста. «Народний контроль» просто розбігся – хто в «Варту», хто в «Громадянську позицію».

Не обійшлося в ході львівської кампанії без традиційних скандалів навколо «руки Кремля». Так «Варта» виключила зі списку кандидатів перукарку Олену Гуршалову, яка відзначилась фотосесією на Красній площі в Москві та у футболці з зображенням Володимира Путіна. А кандидат на посаду голови Стрию від «Свободи» Борис Юрович сам зняв свою кандидатуру, коли виявилось, що він є власником російського паспорту. «Голос» теж позбавився одного кандидата – Юрія Романчука, але не через російський слід, а через його хамські дописи у «фейсбуці».

Колись популярний у Львові «Голос» зараз лихоманить – після того, як Святослав Вакарчук «зістрибнув з потяга», популярність партії обвалилася майже вдвічі. Вочевидь її виборці поповнили ряди симпатиків більш радикальної та ресурсної «Європейської солідарності»  і тієї ж «Варти», що задовольняє попит на новизну, на якому свого часу виїхали Вакарчук і Ко. Втім попри негативну динаміку поки що «Голос» долає 5%-й бар’єр. У міські голови партія висунула власника мережі швейних фабрик, нардепа від «Голосу» у Верховній Раді Ярослава Рущишина, який був активним учасником «революції на граніті» та депутатом міськради в 2006–2010 роках. Список «Голосу» в місті очолив заступник керівника відділу розвитку Українського католицького університету, почесним сенатором якого є Рущишин, Андрій Курочка.

Цікаво, що Українська галицька партія, яка наразі має найменшу фракцію в міськраді, а на парламентські вибори йшла разом з «Голосом» і провела кількох своїх представників до Верховної Ради, на місцевих виборах зареєструвала окремий список. У мери ця сила висунула свою депутатку міськради Юлію Гвоздович.

Якщо «Голос» ще претендує на потрапляння до міськради, то у двох інших парламентських партій справи складніші. З проросійською «Опоплатформою «За життя» у Львові все і так зрозуміло, хоча вона і виставила кандидатів до міськради на чолі з пенсіонером МВС Михайлом Германом. «Батьківщина» за соцопитуваннями, що проводилися влітку, долала у Львові прохідний бар’єр, але з великим скрипом. Свого кандидата в мери у партії нема, проте вона висунула списки в міськраду, який очолила керівник міського осередку партії Наталія Тимчій, та облраду, куди «Батьківщину» веде діючий нардеп Михайло Цимбалюк.

Президентська «Слуга народу» відверто махнула на Львів рукою – вона і в кращі для себе часи не користувалась тут особливою популярністю, зараз же просто подолати прохідний бар’єр для неї буде успіхом. Зовсім не мати тут свого кандидата в мери було не «комільфо», тому треба було знайти персону, яка б, принаймні, не викликала відвертого роздратування. Таким кандидатом від «слуг» став військовий лікар, полковник медичної служби Тарас Кльофа. Він був обраний у нинішню міськраду від «Самопомочі», але цього року вийшов з мерської фракції. До облради президентську команду веде голова Львівської ОДА Максим Козицький.

Можливо, хтось підзабув, але колись в Львівській міськраді була фракція «Удару». Віталій Кличко вирішив нагадати, що його амбіції виходять за межі столиці і виставив власні списки кандидатів до міськради Львова та облради. Кандидатом в мери від «Удару», що поведе команду в міськраду, стала доволі відома у Львові Оксана Юринець, яка свого часу очолювала фракцію «Удару» в Львівській міськраді, а потім стала народним депутатом від Блоку Порошенка. Причому мандат в 2014 році вона отримала на мажоритарному окрузі.

На останніх парламентських виборах Юринець балотувалась по тому ж 117 округу, але вже самовисуванкою і буквально на тисячу голосів поступилась вищезгаданому Ярославу Рущишину з «Голосу». Є в біографії Юринець і балотування в мери Львова в 2015 році – вона посіла п’яте місце.

Загалом зареєстровано 17 кандидатів в мери, з яких ще виділимо екснардепа від «Батьківщини» та «Народного фронту» Ігоря Васюника, що йде самовисуванцем.  Але зрозуміло, що для півтора десятка кандидатів балотування – лише засіб поплекати власне самолюбство та підтягнути вгору партійні списки. Фаворити ж вже визначилися.

Тож битва за булаву «хазяїна Ратуші» йде повним ходом, і Львів – одне з небагатьох великих міст, де дійсно є гостра інтрига.

Павло Вуєць, «Главком»