Віктор Бронюк йде у владу. Розмова про оленів у політиці, свою партію і кидок «слуг народу»

У лавах шоуменів, що вирішили спробувати свої сили в політиці, – поповнення. Про свій намір балотуватись в міськраду Вінниці заявив Віктор Бронюк, соліст гурту «ТІК», що відомий такими хітами як «Олені», «Свєта», «Вчителька» та ін. Бронюк під першим номером списку веде в міськраду проєкт «Партія вінничан».

Насправді, таке рішення музиканта в самій Вінниці несподіванкою не стало. Про амбіції Бронюка і його новоствореного проєкту було оголошено ще влітку. Проте така активність артиста викликала низку питань – на президентських виборах він активно агітував за Петра Порошенка, а на парламентських – за «Українську стратегію» Володимира Гройсмана, колишнього мера Вінниці, що доріс до посади прем’єр-міністра.

«Партія вінничан» фактично складатиме локальну конкуренцію політичним силам Порошенка та Гройсмана, які вважають Вінниччину своєю вотчиною. Злі язики кажуть, що все не просто так: політсилу Бронюка називають технічним проєктом чи то Банкової, чи то самого Гройсмана. Як би там не було, соцопитування групи «Рейтинг» дають новій партії наразі дещо більше 4% голосів при прохідному бар’єрі в 5%. Тож на розклади в майбутній міськраді «вінничани» точно вплинуть, навіть якщо до неї не потраплять.

У розмові з «Главкомом» Бронюк розповідає, навіщо і чому саме зараз запустив власний проєкт, згадує пропозиції, що лунали від Зеленського та Гройсмана, та передбачає, як буде суміщати творчу діяльність і з роботою в міськраді.

«Мені неодноразово пропонували балотуватись до Верховної Ради»

Ви – ще один шоумен, який подався в політику з мотивацією «все дістало, скільки можна терпіти». Але чому саме зараз? Ви ж ще за президентства Януковича співали пісню «Вітька при власті», що стала вірусною. Чому не пішли в політику ще тоді?

Взагалі я з 2000 року займаюся політикою. Доки не почав професійно займатися співом, працював в команді політтехнологів. Весь час, поки ми є в шоу-бізі, я працюю в громадському секторі – очолював благодійний фонд. У нас був ряд напрацювань у громадських проєктах, ми підтримуємо творчу молодь. Багато років я працював радником міського голови. До того ж, я є співзасновником ІТ-компанії, яка розробила мобільний додаток «Дах» для системи житлово-комунального господарства. Мені неодноразово пропонували балотуватись до Верховної Ради, але мені цікавіше зробити маленьку справу на локальному рівні і бачити її результат.

Чому саме зараз пішов? За цей час сформувалась команда, з якою я працював не один рік, – люди, які втілювали багато цікавих проєктів і в громадському секторі, і в сфері місцевого самоврядування. В мене не було особливих амбіцій йти в місцеві депутати чи на посаду міського голови. Але оскільки зараз змінилось законодавство і для потрапляння до місцевих рад потрібно балотуватись від політичної партії, ми вирішили створити з друзями таку локальну платформу, яка б дала можливість тим учасникам громад, які не мають політичного кума в Києві чи можливості сплатити внески для участі в виборах, балотуватись до органів місцевого самоврядування.  

Тобто команда у вас вже є? Бо, наприклад, «слуги народу» йшли на парламентські вибори з гаслом, що вони не є професіоналами, але достатньо того, що вони чесні, не крадуть і через те у них все вийде… Час показав, що це не працює.

У нас трошки інша історія. Як історик за фахом та людина, що багато років дотична до місцевого самоврядування, я можу констатувати: в Україні криза управлінців. На управлінські посади прийшли люди з бізнесу, які взагалі не мають уявлення, як працює управлінський апарат. Тому ми об’єднали ініціативних людей, які будуть працювати над розбудовою регіону.

Серед них є люди, з якими я працював в громадському секторі. Але, якщо говорити про те, аби покрити своїми представниками немаленьку Вінницьку область, то ми не можемо гарантувати на 100 %, що всі ці люди будуть порядними, з кристально чистою біографією. Але, принаймні, коли ти маєш ядро, до нього вже будуть тягнутися інші. Принаймні, наша партія не будується на родинних чи бізнесових зв’язках.

У нас в політиці чомусь склалося враження, що потрібно обов’язково з кимось вступати в конфлікт та сваритися, аби на тебе почали звертати увагу і ти швидко здобув політичні дивіденди. Проте життя продовжується і після виборів, коли треба буде жити і розуміти, що робити далі. Наприклад, ми першими з партій, що балотуються до обласної ради, сформували список наших майбутніх голів комісій. Бо ці комісії, зазвичай, діляться відповідно до квот – залежно від того, хто скільки голосів набрав. І часто очільниками цих комісій стають люди, які взагалі жодного відношення до цих сфер не мають.

Можна подумати, що вам, навіть якщо ви пройдете до облради, дадуть сформувати всі комісії.

Звісно, ні, я ж адекватна людина. Але, принаймні, якщо стане питання про висування наших представників в комісії, вони вже будуть відомі.

«Зеленський і Гройсман пропонували мені увійти до їхніх команд»

На президентських виборах ви активно підтримували Петра Порошенка, на парламентських – «Українську стратегію Гройсмана». А зараз ви відверто протиставляєте себе їм, акцентуючи, що ви – і не «зелена» влада, і не Порошенко з Гройсманом. Як так сталося?

У політиків можна знайти і позитив, і негатив. Петро Олексійович та Володимир Борисович свого часу зробили багато цікавих речей. Я не кажу, що Порошенко був однозначно поганим чи хорошим. Він зробив багато доброго, але в його команді були учасники, які своєю репутацією фактично мінусували ці здобутки. З Гройсманом я знайомий з 2006 року, коли працював в його команді політтехнологів. І попри  те, що ми йдемо різними політичними силами, у нас нормальні товариські стосунки. Але у тих чи інших учасників його команди, не хочу називати їхні прізвища, були свої правила гри, які сприймались більшістю учасників. А я не хотів грати за цими правилами. Якщо ж щось не подобається, варто спробувати зробити щось своє. Мені все-таки хотілося зібрати команду без таких «зашкварів».

Стосовно ж команди Зеленського, то свого часу Володимир мені пропонував участь в ній. Я вислухав всі аргументи, що він мені навів, але вони мене відверто не переконали. І чим далі, тим я більше розумію, що нинішня влада не має ані досвіду, ані бачення, ані розуміння, у що вони втягуються. Тому ми чисто по-дружньому подякували один одному та домовились, що якщо буде потрібна якась організаційна підтримка у Вінницькій області, то я буду готовий допомогти. Але потім деякі учасники його команди повели себе дуже непорядно стосовно мене.

Мабуть, перший раз розкажу цю історію. Після наших домовленостей з’явилися люди, які були готові займатися розбудовою їхньої політичної сили на Вінниччині. Хоча особисто я в це глобально не влазив, будучи, скоріше, посередником між цими людьми та штабом Зеленського. Перед штабом я брав відповідальність за цих людей, а перед людьми – що не буде кидка з того боку. Але потім виявилось, що формується паралельна структура зі складу перефарбованих «регіоналів», які вже нібито домовились, що будуть від Зеленського займатись Вінницькою областю. І ми опинились в дурній ситуації. Не знаю, може, це буде новиною і для нього самого, бо ми з того часу не спілкувалися. Мені ця ситуація була неприємна, і я вирішив в їхньому стилі їх потролити, написавши пісню «Циклони».

Слова з цієї пісні про «маленького Вовку» багато хто в той час використовував на бордах…

Так, хтось погоджував це, хтось ні. «Кварталівці» потім казали, що я продався «шоколадці», хоча я солодкого не їм років десять. Причому особисто мені Зеленський не дзвонив і нічого не казав та й у мене до нього немає претензій. Як тільки він став президентом, я не критикую його рішення, тому що в мене є повага до інституту президентства. Але в тій сатиричній пісні був натяк на те, що, хоч Зеленського обирали як хорошого хлопця, команда навколо нього, яка швидко перефарбувалася, може все зіпсувати.

Із Зеленським зрозуміло, але Порошенка та Гройсмана ви потім підтримували абсолютно відверто. І у Вінниці давно вже існував потужний регіональний проєкт – політсила Гройсмана, яка мала різні назви. Ви розумієте, що вам зараз доведеться конкурувати з тими, за кого ви свого часу агітували? Як ви будете це пояснювати виборцям?

А чому конкуренція – це погано? Знову ж – в мене нема якоїсь конфронтації з командою Володимира Борисовича. Відверто зізнаюсь, що в мене були пропозиції від нього та його команди стати їхньою частиною. Я подякував, але сьогодні в мене є бажання спробувати власні сили. Вийде чи не вийде – про це ми зможемо говорити після 25 жовтня.

Якщо відверто, то за усіма рейтингами Вінниця за останні роки вибилась в лідери за багатьма позиціями. І мені є з чим порівнювати, бо я їжджу і в Україні, і за кордоном – у нас в місті все непогано. Але питання більше стоїть не про Вінницю, а про Вінницьку область. У райцентрах, селищах зараз багато проблем.

Все одно поки ваші цілі та майбутня діяльність видаються досить туманними. Як ви ставитесь до численних чуток, що «Партія вінничан» є технічним проєктом чи то «слуг», чи то Порошенка, чи то Гройсмана?

У вас мало інформації, нас приписували ледь не до усіх політиків, які колись мали відношення до Вінничини. Але у нас нема в Києві якогось партійного біг-боса і якихось зобов’язань.

Ок, а чи не побоюєтесь ви в такому разі, що сильні досвідчені гравці можуть використати вашу молоду силу втемну?

Я розумію, що такі ризики є. Але розумію також, в який процес ми в’язалися і якими можуть бути наслідки. Це досвід, цікава та динамічна робота, яка показує людей з іншого боку. У нас дуже робоча команда – і юристи, і волонтери, і бізнес, підтримки якого я навіть не очікував. І багато з тих людей, хто навіть не йде за нашими списками, нас підтримують – хто фінансово, хто надає рекламні можливості і так далі.

Ви рахували, у скільки вам обійдеться ця кампанія?

Цю кампанію не можна рахувати як стандартну, тому що її медійна складова, зокрема, через мене як медійну особистість, нас підсилює.  Але її не можна вирахувати з фінансової точки зору. От бачите – навіть національні ЗМІ нас побачили.

Ви у своїй творчості неодноразово чіпляли політичні теми. Чи означає ваш самостійний похід на вибори, що «олені» в політиці вас вже дістали?

«Оленів» в політиці завжди було багато. Коли ми написали цю пісню, почалися жваві дискусії, про кого саме вона. Хтось казав, що вона про депутатів, чиновників… Але нагадаю, що насправді в багатьох казках, приказках олень представлений як дуже благородна тварина. І в мене зараз вибір – стати для громадян або «небритим і неголеним», або благородним.

Та тут от яка справа – не тільки політики, а й виборці, що їх обирають, також мають нести відповідальність. А з цим у нас не дуже добре. Як можна було козаку Гаврилюку, який не має середньої освіти, надати повноваження писати закони – в якій нормальній країні таке можливо?

«Кузьма відмовився би від звання Героя України»

Ви думали про свою подальшу музичну кар’єру, якщо раптом ви потрапите до облради? Сергій Притула он припинив участь у шоу «Вар’яти» ще навіть на етапі балотування в мери Києва.

Я починав свою творчу діяльність, коли працював в департаменті культури Вінницької міськради. І цілий рік суміщав гастрольну діяльність з цією роботою. В якийсь момент зрозумів, що не можу далі суміщати, написав заяву і став займатися музикою.

Наразі ми – локальний політичний проєкт, у якого нема ніякої прив’язки до національних політпроєктів. Робота в органах місцевого самоврядування не така виснажлива, як, скажімо, парламентська. До цього я суміщав гастролі з роботою в громадському секторі і все мені вдавалося. Не бачу в цьому ніякої проблеми, але, якщо таке питання виникне, нічого страшного не бачу і в тому, аби зробити вибір в тому чи іншому напрямку. Поки я собі такого питання навіть не ставив.

Ви дивилися музичне попурі на День незалежності на Софійській площі, яке викликало стільки суперечок? Ваші пісні там не лунали, але яке ставлення до цього перфоменсу?

Дуже класне попурі як художній номер, але як музична подія до Дня незалежності вона, на мій погляд, відбувалася не в тому місці. 

Чи ви підтримали рішення президента дати покійному Кузьмі Скрябіну звання Героя України?

Мені важко відповісти на це запитання, бо Кузьма був для мене близькою людиною. Але, думаю, якби запитали його безпосередньо, він би відмовився.

У вас був спільний гастрольний тур разом з Іриною Білик у 2013 році. І ви, здається, якось не дуже добре припинили співробітництво. Ви вітали Ірину з 50-річчям?

Вітав, все у нас нормально. Більш того, коли я вітав її з 50-річчям, вона питала мене, коли ми знову поїдемо в тур.

І коли?

Ви ж там в Києві ближче до головного санітарного лікаря. Ми ж поки просто не маємо можливості гастролювати.

Павло Вуєць, «Главком»