Путін робить ставку на Білоусова. Що відомо про нового «міністра війни»

Переобрання вічного російського правителя Володимира Путіна на черговий термін змусило Держдуму проходити процедуру перепризначення уряду. І якщо позиції ручного прем’єра Михайла Мішустіна виявилися непохитними, та й загалом більшість членів уряду лишилися на своїх місцях, то ті рідкісні точкові кадрові зміни виявилися дуже резонансними. І такими, що прямо стосуються України.  

Якщо більшістю переміщень всередині уряду формально займався безпосередньо Мішустін, то Путін за російським законодавством офіційно вносив кандидатури представників усіх силових відомств, зокрема, міністра оборони, а також міністрів закордонних справ та юстиції. І ось тут почалися сюрпризи. 

Ще після оголошення кандидатів за прем’єрською квотою кинулося в очі, що свого місця у Кабміні позбувся перший віцепрем’єр Андрій Білоусов, який є одним з наближених до Путіна. Було оголошено, що він переходить на нове місце роботи. Наступного дня, увечері у неділю, стало відомо, що цим новим місцем стане Міністерство оборони. Причому Білоусова, який раніше асоціювався виключно з економічним блоком, призначають одразу міністром. Разом з тим, Сергія Шойгу, який керував оборонно-військовим відомством з 2012 року і за каденції якого і починалася війна в Україні, призначено секретарем Радбезу. Відповідно одіозного Миколу Патрушева, місце якого посів Шойгу, переведено на іншу, поки не оголошену, посаду. 

В історії з Патрушевим, який у Радбезі з 2008 року, питань, мабуть, ще навіть більше, ніж з Шойгу. Консервативний «антизахідник» зі щирою вірою у різноманітні конспірологічні теорії змов давно став центром тяжіння для силовиків. Патрушева іноді називають другою за впливовістю людиною сучасної Росії, а західна преса лякає ним як ще гіршою альтернативою Путіну. Принаймні останній поки не звинувачував «англосаксів» у тому, що ті готуються заволодіти Сибіром, аби заселити його на випадок виверження Єллоустоунського вулкану.  

Про впливовість Патрушева говорить той факт, що він успішно сприяв просуванню кар’єрними сходами свого сина. Дмитро Миколайович Патрушев працював на вищих щаблях у таких державних гігантах як ВТБ, «Газпром», Россельхозбанк, з 2018 року обіймав посаду міністра сільського господарства. Залишиться він і у новому уряді, причому тепер його підвищили до віцепрем’єра. Патрушеву-молодшому чутки з регулярно пророкували й прем’єрське крісло і навіть роль «наступника Путіна». Але поки не з’ясується, як в Кремлі збираються надалі використовувати Патрушева-старшого, про подальші перспективи усього сімейного клану говорити зарано. 

Приїхав ревізор

Найголовніше ж із вже відомих призначень – російським Міноборони керуватиме досі маловідомий в Україні Андрій Білоусов – має ще пройти ритуальне затвердження у Раді Федерацій. І якщо Шойгу, попри відсутність у нього служби в армії, таки дослужився до генерала та безпосередньо асоціювався з військовими авантюрами Кремля, то новий міністр оборони – підкреслено цивільна особа. Такі призначення є цілком традиційними для країн НАТО та України, яка переймає їхні стандарти. А ось для Росії з її мілітаристським креном така ротація є дивною.

Шойгу попри провал операції «Київ за три дні» та подальші сумнівні успіхи на фронтах, і так довго тримався у кріслі навіть після принизливого для себе «бунту Пригожина». Але скандальне та показове затримання «великої шишки» Міноборони – заступника міністра Тимура Іванова остаточно продемонструвало, що часи міністра-довгожителя спливли.

Ротація уряду після чергової інавгурації диктатора стала просто хорошим приводом для вприскування у «міністерство війни» свіжої крові. Цікаво, що гучні путінські обіцянки будувати нову російську еліту із новоявлених «героїв СВО» поки залишаються лише обіцянками.

Вочевидь, однією з першочергових задач економіста Білоусова у Міноборони буде проведення аудиту міністерства. Новій команді слід зрозуміти, який спадок лишився після багаторічного правління Шойгу і Ко, схильних до коштовного піару на кшталт «танкового біатлону» та зведення храмів з кашкетом Гітлера. Прессекретар Путіна Дмитро Пєсков запевнив, що за нового очільника міністерство має бути абсолютно відкритим «для інновацій, передових ідей та створення умов для економічної конкурентоспроможності». За словами кремлівського речника, зараз життєво важливо забезпечити кращу інтеграцію витрат на силові органи, які сягнули нечуваних 7,4% ВВП, у «цивільну» економіку країни. При цьому у Кремлі запевняють, що ці процеси жодним чином не вплинуть на «воєнну складову»: вона лишається прерогативою глави Генштабу Валерія Герасимова, якого кадрові інтриги поки не зачепили. 

Появу цивільного економіста на чолі Міноборони спостерігачі одразу почали пояснювати амбітними планами Путіна підпорядкувати воєнним справам усю російську економіку. Таким чином російський диктатор зайвий раз демонструє свою готовність до тривалої війни і довгої гри. Для цього йому і потрібний спеціаліст типу Білоусова – послідовний прихильник посилення ролі держави в економіці, на відміну від умовних лібералів в російському економічному блоці на кшталт голови Центробанку Ельвіри Набіуліної. 

Містер «Взяти та поділити»

Андрій Білоусов народився 17 березня 1959 року у сім'ї радянського економіста Рема Білоусова. У 1981 році закінчив економічний факультет Московського державного університету ім. Ломоносова за спеціальністю «економічна кібернетика». З 1981 до 1986 року працював у Центральному економіко-математичному інституті Академії наук СРСР.

З 1999 року Білоусов входив до складу колегії міністерства економіки РФ. Консультував кількох російських прем'єрів – Євгена Примакова, Сергія Степашина, Михайла Касьянова і Михайла Фрадкова. З 2000 по 2006 рік був генеральним директором Центру макроекономічного аналізу та короткострокового прогнозування, що готував аналітику для держорганів. Цікаво, що ця структура не гидувала спільними проєктами з Агентством США з міжнародного розвитку (USAID). З 2006 по 2008 рік Білоусов – заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Германа Грефа, який якраз має репутацію ультраліберала. У 2008 році Білоусова було призначено директором департаменту економіки і фінансів уряду, а з 2012 по 2013 рік – він вже міністр економічного розвитку в уряді Дмитра Медведєва. Протягом семи років (з 2013 до 2020) Білоусов займав номінально досить скромну посаду – «помічник президента з економічних питань», а паралельно з 2015 по 2017 роки керував Радою директорів «Роснафти».

У 2020 році в уряді Мішустіна Білоусов призначений першим заступником голови уряду, і навіть протягом 20 днів виконував обов’язки прем’єра, коли той пішов на лікарняний у зв’язку з ковідом. У 2023-му Білоусов став керівником Ради директорів «Російських залізних доріг». До свого призначення у Міноборони новий міністр жодного відношення до збройних сил не мав, але «засвітився» у ВПК. Білоусов курував національний проєкт «Безпілотні авіаційні системи», у рамках якого росіяни налагодили виробництво безпілотників, що вбивають українців. 

Цікава деталь: якщо Набіуліна з Грефом були, м’яко кажучи, не в захваті від воєнних авантюр Путіна в Україні, розуміючи їхній вбивчий вплив на економіку, то Білоусов з перших днів підтримав анексію Криму. За чутками, він і зараз, користуючись близькістю для Путіна, продовжує вливати йому у вуха переконання, що російська економіка міцніє, а санкції Росії «по коліна». Всі ці переважно маніпулятивні оптимістичні реляції російський диктатор і видає регулярно на публіку. 

Деякі російські експерти, які давно слідкують за кар’єрним шляхом Білоусова, називають його погляди «ультрадержавницькими». «Есть три вида бизнеса – крысить, хрючить и копытить», – ця легендарна цитата Білоусова якнайкраще характеризує його ставлення до «поважних бізнесменів», які глибоко інкорпоровані в російську державну машину. Новий міністр давно впевнений, що держава має більше «стригти вовни» з російських експортерів сировинних товарів та контролювати рух капіталу. Так, у 2018 році неабияку паніку спричинив ніби випадковий «витік» пропозиції Білоусова вилучити у найбільших російських компаній майже пів трильйона рублів. При цьому сам «розкуркулювач» у корупційних скандалах чи показному розкішному житті, на відміну від тих же колишніх чинів Міноборони, помічений не був. І, за задумом своїх покровителів, саме він має суттєво скоротити масштаби крадіжок, які традиційно були у надресурсному відомстві що за Шойгу, що за його попередника Сердюкова.

У 2022 році ще у своєму старому статусі Білоусов скептично висловлювався щодо сценарію мобілізації суспільства та економіки, про який так часто волають Z-патріоти. На його думку, така мобілізація для Росії не є виправданою, бо означала б «страждання мільйонів людей». Білоусов віддає перевагу сценарію ситуативного реагування, проте невідомо, чи не змінить його думку нова «точка сидіння».

Бунти неминучі?

«Трудоголік і технократ, дуже чесний, і Путін його дуже добре знає», – так характеризують Білоусова співрозмовники Financial Times, які давно знайомі новим міністром.

«Білоусов послідовно виступав за сильну роль держави в економіці та стимулювання її зростання за рахунок державних інвестицій, низьких відсоткових ставок і м'якої податково-бюджетної та кредитної політики, – пише FT. – Це часто ставило його в протиріччя з іншими провідними технократами – головою Центрального банку Ельвірою Набіуліною і міністром фінансів Антоном Силуановим, чия «яструбина» грошово-кредитна і фіскальна політика допомогла Росії витримати західні санкції».

Reuters зауважує, що російські економісти значною мірою забезпечили економічну стабільність і зростання, попри найсуворіші санкції, які коли-небудь накладалися на велику економіку. Агентство підходить до висновків, що Кремль у війні на виснаження поставив не на стратегію мобілізацій та проривів, а на повільний тиск на Україну переважаючою силою російського ВПК та економіки в цілому. При цьому несподіваними кадровими перестановками Путін намагається зберегти систему балансів та противаг всередині російської політичної системи.

Так, Герасимов, як безпосередній «керівник війни», залишається на місці, а Шойгу отримує посаду, яка технічно вважається старшою за його роль у Міноборони, забезпечуючи певну наступність і зберігаючи обличчя. Тут вже питання, як Шойгу скористається цим майданчиком, тим більше, що він паралельно буде заступником президента у Воєнно-промисловій комісії та очолить Федеральну службу з воєнно-технічного співробітництва. До речі, за однією з конспірологічних версій, призначенням Білоусова Кремль також намагається збалансувати вплив мегакорпорації «Ростех» Сергія Чемезова, яка посідає все більш провідні ролі в російському ВПК.

За всіх нинішніх позитивних рис Білоусова в очах його роботодавців є також фактор, який наразі грає проти новачка, – його повна чужорідність в очах військових. Чистка «авгієвих стаєнь», якою, безперечно, перейметься новий міністр, може викликати супротив у генералітету, зцементованого довгими роками панування Шойгу. А зважаючи на те, що Білоусов відомий не надто компромісним характером і, до того ж, буде володіти певний час карт-бланшем на радикальні кроки, конфлікти та бунти є неминучими. Питання ще й в тому, яким буде сприйняття цивільного міністра на низових армійських ланках та загалом у суспільстві, яке звикло, що Шойгу у кітелі ледь не особисто малює на картах стрілки наступу? Хай образ «фанерного маршала» багато ким у військовому середовищі і сприймався як карикатурний, гасло пропагандистів «Хто не хоче розмовляти з Лавровим – буде розмовляти з Шойгу», яке тепер доведеться здавати в утиль, – цілком показове. 

Крім того, Білоусов ще ніколи (окрім незначного періоду в Мінекономіки) не керував такою великою, та ще й настільки проблемною структурою. Скільки часу йому знадобиться, аби увійти в курс справ, хто буде його «поводирями» у міністерстві-монстрі та яку команду він приведе з собою, – поки загадка.

Міністра оборони ще має затвердити Рада Федерації, але Білоусов вже відмітився кількома тезами – звісно, стосувалися вони путінської кривавої «спецоперації». Так, він підняв проблеми, що лишилися від «попередників», – переповнені госпіталі для учасників «СВО», незадовільне соціальне забезпечення військовослужбовців та забезпечення їх житлом. А от «штурм Вовчанська», вочевидь, поки не входить в зону його компетенції. 

Павло Вуєць, «Главком»