Сучасна високотехнологічна війна. Путін більше не може

Санкції проти Росії стали несподіваною історією успіху розвинених демократій. Здатність Володимира Путіна вести мілітарну війну проти України та геоідеологічну війну проти ліберального світу з кожним місяцем систематично підривається.

Доходи від експорту російської нафти й газу впали на 52% вже за перші чотири місяці цього року. А вуглеводнева рента – це те, що фінансує дві п'ятих бюджету Кремля.

Минулого року Путін без особливих труднощів фінансував своє вторгнення за рахунок несподіваного прибутку від стрибка цін на енергоносії, спричиненого значною мірою його власними діями. Він міг підвищити пенсії на 10% і витратити достатньо грошей, щоб захистити росіян від обтяжливих факторів війни. Цього року йому доведеться обирати між зброєю та маслом.

У макроекономіці модель «зброя проти масла» є прикладом простої межі виробництва та можливостей. Це демонструє взаємозв’язок між інвестиціями країни в оборону та цивільними товарами. Модель «зброя чи масло» зазвичай використовується як спрощення національних витрат як частини ВВП.

Блокувати найбільшу в світі країну, яка відіграє центральну роль у міжнародному постачанні зерна, добрив, енергії та інших критично важливих товарів, ніколи не було легкою справою. Також ніколи не було можливим загнати в кут глобальний Південь, не спровокувавши зворотної реакції і не розколовши світ на два табори.

Але поки що демократичні країни вдало ведуть цю війну. У цьому контексті не наважуюсь говорити про «Захід», оскільки це грає на руку пропаганді Сі-Путіна. Східні демократії – Японія, Корея і Тайвань – також беруть участь у м'якій блокаді.

Зараз Кремль розхитує власну олігархічну базу, примушуючи до «добровільних» внесків

Європа пережила втрату путінського газу легше, ніж багато хто очікував, зокрема Путін. Ціни впали до 25 євро за МВт/год з піку у 304 євро в серпні минулого року. Вони не набагато вищі за середню ціну останнього десятиліття. Січневий контракт газового хабу TTF (Title Transfer Facility – віртуальний торговий пункт природного газу в Нідерландах) коштує 43 євро.

Європейські ціни на газ майже повернулися до нормального рівня. Наступної зими нам більше не варто боятися болючого енергетичного шоку. Газові сховища вже заповнені на 75% у Німеччині та на 74% в Італії, що перевищує сезонну норму.

Зупинка відновлення економіки Китаю призвела до падіння попиту на зріджений природний газ в Азії. Том Марцек-Мансер з аналітичної компанії ICIS каже, що натомість вантажі цього палива потекли в Європу в «рекордному обсязі».

Банківський холдинг США JP Morgan зазначає, що минулорічний шок призвів до скорочення потреб у газі на 5%. Стрімкий розвиток вітрової та сонячної енергетики механічно скоротить споживання газу ще на 20% у цьому десятилітті.

Так, Росія все ще продає майже рекордні обсяги нафти. Це особливість, а не помилка, запровадженого G7 у грудні минулого року обмеження ціни на нафту на рівні $60.

«Механізм був розроблений для зниження експортних цін на російську нафту й нафтопродукти, а не для зменшення обсягів експорту», – заявив представник Центрального банку Фінляндії.

Мета обмеження – перекрити потік доходів Путіна, не викликавши глобального нафтового шоку й соціального бунту в Європі.

За даними Міжнародної енергетичної аґенції, російська нафта марки Urals у першому кварталі торгувалася в середньому по $52, що вдвічі менше, ніж рік тому, і на $25-30 дешевше за нафту марки Brent.

Демократичні країни контролюють 90% світового танкерного флоту через пряме володіння і клуб P&I (клуб взаємного страхування, що є особливою формою організації морського страхування на взаємній основі між судновласниками), який покриває відповідальність судновласників за розливи нафти. Без страховки ви не зможете провести танкери, ці плавучі вогняні бомби, через Оресунн чи Босфор, або зайти в більшість світових портів.

Путін кинув виклик, видавши указ, що забороняє продаж російської нафти будь-якій компанії, яка дотримується ліміту, встановленого «Великою сімкою».

Це була негласна погроза утримати 4% світових поставок нафти. Однак у Путіна нього немає грошей на тривалу нафтову війну, і він не може ризикувати своїми нафтовими родовищами, які й так у скрутному становищі.

Звичайно, він може вільно продавати морську нафту за будь-яку ціну Китаю, Індії чи будь-якій країні, яка використовує кораблі, яка не входять до «Великої сімки». Схоже на те, що він зібрав «тіньовий флот» з близько 500 кораблів, спираючись на мережу глобальних підставних компаній, які використовують старі танкери, що працюють з вимкненими транспондерами.

Використання цього тіньового флоту має високу ціну. Близько 80% російського танкерного експорту нафти й нафтопродуктів виходить із західних портів Балтійського і Чорного морів. Система була розроблена для постачання до Європи.

Дорога з Санкт-Петербурга до Гамбурга займає шість днів в обидва кінці. Дорога в обидва кінці до Шанхаю займає 90 днів, при цьому ставки фрахту, оплата праці екіпажу й вартість палива однакові. Існує ще одна проблема: російські порти не можуть приймати супертанкери типу Suezmax. Нафту доводиться перевозити меншими танкерами типу Aframax, а потім перевантажувати на «великих звірів» у напівпідпільних місцях, біля іспанської Сеути та грецького Пелопоннесу.

Це може бути екологічним кошмаром, але це не є порушенням санкцій G7 – якщо лише оборудки з меншими танерами не є прикриттям для грецьких судновласників, як стверджує Україна. Вихід на ринки Азії коштує Путіну додаткових $12 за барель. 

Європа пережила втрату путінського газу легше, ніж багато хто очікував, зокрема Путін

Індійські та китайські трейдери збивають ціну, знаючи, що Путін є проблемним продавцем. «Я сумніваюся, що Росія отримує більше $20 за барель, враховуючи собівартість видобутку», – сказав професор Алан Райлі з Атлантичної ради.

Путін не може фінансувати військову машину за рахунок цього. Дефіцит російського бюджету за перші чотири місяці цього року зріс до $40 млрд, що перевищує плановий показник на весь 2023 рік. 

Країна більше не може позичати за кордоном: навіть Китай не втручається з реальними грошима. Росії бракує надійного ринку облігацій всередині країни. Атлантична рада зазначає, що цього року російській скарбниці вдалося залучити $12,5 млрд у вигляді облігацій федерального займу, але за штрафною ставкою, що перевищує 10% річних.

Зараз Кремль розхитує власну олігархічну базу, примушуючи до «добровільних» внесків. «Великі фірми все більше залежать від примх можновладців», – зазначає Центральний банк Фінляндії.

Скарбниця досі покривала більшу частину дефіциту за рахунок скорочення поточного рахунку. Але це ненадійно. Путін може на деякий час прибрати до рук Фонд національного добробуту – $155 млрд, якщо вірити російським даним на цей момент, але більша частина цих коштів перебуває в неліквідних активах Сбербанку. Наближається крах.

Економічна блокада ніколи не допоможе виграти війну швидко. Але тиск «Великої сімки» достатньо послаблює військову машину Путіна, щоб дати Україні шанс на перемогу.

За оцінками американського Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), Росія втратила до 40% свого довоєнного танкового парку. Вона продовжує втрачати щомісяця 150 танків, але може виробляти лише 20 на місяць на «Уралвагонзаводі».

Росія використовує свій совєтський резерв, і на полі бою з'являються танки Т-64 і навіть Т-55. Їй бракує високотехнологічних компонентів для модернізації цих динозаврів точними прицілами, що призводить до порушення точності стрільби на двокілометровій відстані. Та ж історія в тій чи іншій мірі з артилерією, ракетними системами, гелікоптерами й засобами радіоелектронної боротьби. Дефіцит високоякісних підшипників та мікросхем стримує військовий ремонт та виробництво. 

Щоб підтримувати «спецоперацію» на належному рівні Росії потрібно 30 тис. базових мікросхем на місяць, вона ж виробляє лише 8 тис. РФ може купувати мікросхеми в Китаї, але вони мають бути докорінно перероблені, аби відповідати технологічній системі, яка розвивалася з використанням мікросхем від Intel або Advanced Micro Devices.

Американський Центр стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) повідомляє, що літаки Sukhoi Superjet 100 експлуатуються, використовуючи 17 компонентів старих двигунів. КамАЗ знову будує застарілі тракторні двигуни 820 (V8), оскільки китайська компанія Weichai припинила постачання сучасних двигунів, побоюючись санкцій. Росія більше не має доступу до прецизійних верстатів, необхідних для обслуговування найсучаснішої військової техніки.

Кремль може продовжувати покладатися на світовий чорний ринок для контрабанди ключових компонентів. Але все це потребує часу і грошей. Росія не має ні того, ні іншого, поки Україна готує свій контрнаступ. Санкції, безумовно, працюють.

Джерело: The Telegraph

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук